Поки син на фронті, батько волонтерить. Кропивничанин Сергій Конкін, наче на роботу, щодня ходить у волонтерський центр. Немає праці, якої б він цурався. На все готовий, щоб допомогти військовим та побачити, як син одружиться та сам стане татом. Журналісти Точки доступу познайомилися із батьком захисника.
Зараз лущу горіхи, а взагалі – робимо все, що потрібно.
Сергія ми застали за лущінням грецьких горіхів. Поживні ядра у волонтерському центрі "Разом ми сила" змішують із ізюмом, курагою, цукатами, сушеними фруктами, маленькими цукерками та роблять так звані енергетичні бомбочки для воїнів – нашим захисникам потрібні сили, аби боротися з ворогом. Волонтери певні, що такі смаколики – їхній козир. Військові завжди їх просять. Такий пакетик зручно покласти в кишеню та підживитися, коли немає змоги готувати.
А ще чоловік кроїть, фасує, переносить важке та завантажує допомогу в транспорт. Адже у волонтерському центрі шиють спальники, каремати, термобілизну, шапки, бафи, балаклави, робочі рукавиці, теплі устілки…Роблять вітамінні суміші з калини та лимонів, натуральні чаї. Робота є завжди.
Тож, поки син на фронті, батько-пенсіонер працює на перемогу в тилу.
Це він приїжджав додому, сідає у транспорт і їде до розташування свого, – показує його фотографію.
28-річний син Сергія Конкіна Іван у ЗСУ від літа. У мирному житті працював оператором поштового відділення. За час служби був удома фактично проїздом. Радості, згадує чоловік, не було меж.
Намагалися розмовляти про ті події, де він був задіяний, він не все розказував, замовчував багато.
У волонтерський центр Сергій Конкін ходить щодня, наче на роботу. Тут освоїв кулінарні та кравецькі хитрощі.
Коли дізнався, що тут потрібна допомога, то я надаю її тут, а не на ліжку вдома, – говорить він.
Чоловіча допомога в центрі на вагу золота, – підтверджують волонтерки.
Молоді люди мають працювати, вони всі пішли по роботах, часу замало і в нас залишилися 60 плюс – жінки всі такого віку, як я. І, звісно, до нас привозять мішки – горіхи, яблука ящиками, картоплю. Люди дають холодильники, пральні машини. Все, що потрібно військовим, привозять до нас. То ми вже натягалися важкого, правда. Без допомоги хлопців або чоловіків дуже важко. Якось прийшов до нас Сергій і сказав, що хоче допомагати. Ми одразу й не знали хто, а в нього син там в тому напрямку, де гаряче, – розповідає керівниця волонтерського центру Тетяна Сила.
Син і дочка Сергія народилися в Кропивницькому. А сам він родом із Росії. Ще маленьким переїхав в Україну через роботу батька. Дружина також має російське коріння. Нині з половиною родичів вони не спілкуються. Та, замість витрачати енергію на негатив, чоловік віддається допомозі армії. Окрім користі захисникам, це терапія для нього самого.
Воно відволікає від думок про те, як там син. Думаю, щоб йому було краще, щоб хлопцям було краще. Але, я вам скажу, що не воював би син, я б однаково прийшов би сюди і допомагав. Допомагав би тому, що нам потрібна ця перемога, ми цю напасть повинні перемогти, і чим швидше, тим краще.
За роботою можна і помріяти. Мрії у Сергія прості. Такі ж, як у мільйонів українських батьків.
Щоб скоріше настала мирна обстановка в нашій країні, щоб ми могли відбудувати те, що зруйнувано, щоб можна було відпочивати, бути в сім’ї. Хочу, щоб син одружився, онуків дав.
Читайте також: Щоб не мерзли в бліндажах: у Кропивницькому волонтерки пошили для військових сотні ковдр та карематів (ФОТО)
Останні новини
