"Не було сил ховати тіла": у Кропивницькому переселенка розповіла, як жили в Маріуполі після вторгнення росіян

До великої війни Галина Ізотова з сином жила в Маріуполі. Туди переїхали у 2014-му році з Донецька, коли росіяни знищили їхній дім. Та війна застала знову. Після початку повномасштабного вторгнення місяць родина жила під постійними обстрілами. Готували їжу на багатті та розтоплювали сніг, щоб була хоч якась вода.

Про те, як змінилося рідне місто після вторгнення, як намагалися виїхати та як два дні наїдалися хлібом після вдалої спроби, Галина Ізотова розповіла в рамках програми “Історії в обличчях” Донецького державного університету внутрішніх справ, передає Точка доступу.

“Дякувати Богові, ми сиділи в підвалі”. Початок бойових дій в Маріуполі

Через війну Росії проти України Галина Ізотова була змушена двічі рятувати себе та свого сина від російських обстрілів і починати життя з нуля. Втратила дім у Донецьку, а після повномасштабного вторгнення російських військ 24 лютого – в Маріуполі.

Зруйнований дім Галини Ізотової

З початку повномасштабної війни жінка продовжувала нести службу разом з іншими поліцейськими.

Активні бойові дії почалися саме в нашому сільському поселенні Приморського району. 2 березня розгатили наш будинок, у нас вже не було даху. Дякувати Богові, ми сиділи у підвалі. Всі ще не розуміли, що відбувається, а в нас вже не було будинку, – розповіла вона.

Разом із сином Галина переїхала до родичів. Це за квартал від їхньої розбомбленої домівки. Там був підвал, де можна було рятуватися від обстрілів.

Син Галини

Ще був газ. Світла  та води вже не було. Ми збирали сніг. Мили цим снігом підлогу, милися самі.

14-річний син Галини був у шоковому стані, згадала вона. Свої почуття страху, тривоги та гніву він виражав на папері. У підвалі хлопець малював війну.

Малюнок сина Галини

Дитина опинилася в цій реальності. Він бачив війну десь у фільмах чи іграх. А тут побачив її на власні очі.  Психолог говорить, що з ним не треба працювати, тому що він всю енергію втілює на папері. Це малюнки бойових дій. Чомусь росіян він зображав із фашистською свастикою.

Малюнок сина Галини

Про невдалі спроби покинути місто

Галина розповідає – їжу готували на багатті. Продуктами допомагали українські військові. З кожним днем ситуація в місті погіршувалася. Та виїхати вже було неможливо. В цьому Галина переконалася після спроби покинути Маріуполь на початку березня.

Стояли підрозділи "ДНР", а попередні дві машини були розстріляні. Виїжджати через них ми були не в змозі. Тобто не потрібно було навіть намагатися. 

Але й залишатися в приватному секторі було небезпечно. Тож Галина із сином перебралися до маріупольського центру первинної професійної підготовки поліцейських академії поліції Донецького державного університету внутрішніх справ.

В академії були потужні бомбосховища. Патрульні їх облаштували, перенесли туди кухню та поставили генератори. Там родина жила до 18 березня. Разом із ними від обстрілів рятувалися близько сотні людей. 

Ми бачили, як літак гатив домівки. Як він з періодичністю в дві години прилітав та скидав бомби. Таке враження складалося, що просто був план використати певну кількість бомб. І він це робив куди завгодно.

Поховання людей на дитячому майданчику

Ми бачили трупи. Бачили, як прилітали снаряди. Люди лежали на вулиці просто прикриті. В перші дні їх намагалися ховати. А потім почалися морози. Їх просто прикривали якоюсь річчю і проходили повз. Ні в кого вже не було ні сил, ні можливості їх поховати. 

Саморобна табличка над похованням людини у Маріуполі

Я бачила поховання у дворах будинків. Це також було. 

“Два дні наїдалися хлібом”. Втеча з міста та приїзд в Кропивницький

При таких обставинах спати було неможливо, розповіла Галина. Не покидали й думки про те, що ж буде далі і як врятувати сина. Думок, щоб залишатися жити на окупованій території, не було.

Була думка у всіх – виїхати. Де ми можемо вільно дихати, вільно говорити. 

Наприкінці березня виїхати вдалося спочатку в селище Бабах-Тарама поблизу Маріуполя Там зупинилися у знайомих. 

Нас чекали. На столі стояв борщ, котлети та хліб. Але нам нічого не потрібно було, ми дивилися саме на хліб і масло. Так хотілося хліба, словами не передати. Ми від’їдалися ним два дні.

Шлях до підконтрольної Україні території тривав дві доби. Перетнули 22 російські блокпости. 

Ми ще довго стояли в лісопосадці, тому що велися бойові дії. І ми чекали на дозвіл, щоб проїхати вже через Василівку до Запоріжжя. Це була дуже виснажлива дорога. 

У Кропивницькому, куди релокували університет, Галина повернулася до роботи. Нині вона начальниця відділу профорієнтаційної роботи. Жінка мріє про довгоочікувану перемогу та повернення додому. 

Галина Ізотова працює в університеті у Кропивницькому

Щоб наші діти не бачили ні снарядів, ні війни, ні голоду. Нічого такого. Щоб вони розвивалися в нашій вільній Україні. 

Галина Ізотова з сином до великої війни

Раніше Точка доступу розповідала історію Катерини Шнейдер. Через війну з Росією вона двічі втрачала свою домівку: в 2014-му та 2022-му роках. Після того, як росіяни розбомбили драмтеатр у Маріуполі, вирішила рятуватися – переїхала в Кропивницький. 

Скріншоти з відео проєкту

Читайте також: Працює в університеті та чекає чоловіка з полону: історія жінки, яка переїхала з Маріуполя до Кропивницького