Не через примус, а через мотивацію: як у Кропивницькому відновлюють здоров’я фронтовики – ФОТО

Все більше українських військових потребують фізичної реабілітації. Та про їхнє відновлення треба говорити комплексно, – зазначають фахівці. У цьому процесі надважливі психологічна складова і мотивація. Про особливості реабілітації фронтовиків та як допомогти рідній людині жити повноцінно, дізнавалися журналісти Точки доступу.

Юрій Іваськевич із Запоріжжя з липня проходить реабілітацію у лікарні в Кропивницькому і готується до протезування. Вчитель музики за освітою напередодні війни займався бізнесом, та покинув все і пішов добровольцем в армію. У війську мав позивний Паваротті, бо співати не переставав навіть на фронті. Для журналістів просто у реабілітаційній залі боєць заспівав куплет із улюбленої пісні "Ой, чий то кінь стоїть". 

Я закрив магазин, вивіз всі речі додому, зібрав свої манатки і пішов воювати. Пішов 25 лютого. Одразу, як тільки почалася повномасштабна війна, на другий день пішов.

Через півтора року служби на Бердянському напрямку 50-річний стрілець наступив на міну. Ліву ногу довелося ампутувати.

Були обстріли, все пережили. А вже виходили – наступив на міну – "Лепесток". Трошки така, знаєте, штука – не можна вгадати наперед, на жаль.

Рухові терапевтичні вправи під час реабілітації у лікарні медики використовують, щоб полегшити біль у пацієнтів. Відновити рухливість кінцівок, покращити якість життя, – розповідає фізичний терапевт Аллан Єпіков. Він говорить, що за останні півтора року українські фахівці набули безцінного досвіду в реабілітації. Також вони постійно на зв’язку з іноземними колегами. Як наслідок – близько 99% захисників із цього відділення повертаються на фронт.

Іноді це більш легкі рухи, іноді – більш тонкі специфічні підібрані, коли це гостра, наприклад, фаза, чи підгостра. На довготривалій реабілітації, там трохи вже більше інтенсивності дається, але взагалі, завжди – це рух. Він присутній, оскільки, власне, ми ж реабілітуємо людей для того, щоб вони повернулися у життя. В даному випадку – складне і інтенсивне життя.

Фізична реабілітація військових у середньому триває від двох тижнів до року. Та бувають такі травми, що цього часу не достатньо. Аби щодня місяцями працювати над відновленням організму, потрібні неабияка сила духу та мотивація.

Залежить ще від ступеню ураження. Якщо це спинно-мозкова травма, наприклад, людина не відчуває половини тіла, мотивацію їй важко знайти. Тому – робота психологів, наша робота, всі разом мотивуємо, знаходимо можливість задіяти пацієнта. Змусити насильно отримувати терапію неможливо.

Наша робота психологічна полягає саме в тому, щоб знайти ресурс для відновлення. Тобто, що саме його блокує. Це можуть бути і особисті приватні речі, пов’язані, наприклад, із родиною, стосунками. Це можуть бути речі, пов’язані з відчуттям розчарування, постійної втоми, – пояснює практична психологиня Ганна Колєва.

Медики говорять, що мають все необхідне обладнання для реабілітації воїнів. Не вистачає самих реабілітологів, а ще – терпіння й витримки з боку родичів військових. Ганна Колєва радить близьким захисників не пришвидшувати події, адже цим можна тільки нашкодити. 

Часто ми стикаємося з тим, що родина або друзі начебто починають підганяти пацієнтів, начебто хочуть пошвидше повернути їх колишніх. Знаєте, таке внутрішнє бажання родичів зробити його таким, як був. І, замість того, щоб отримувати підтримку, людина отримує оцей ажіотаж і підвищений рівень тривоги. Друга порада –забезпечити підтримку на рівні побутовому – тобто – це і прогулянки, і спілкування, і якісь по можливості виїзди. Одним словом – соціалізація. 

Юрій Іваськевич займається терапевтичними вправами щодня близько трьох годин. Повернення у хорошу фізичну форму, зізнається, дається тяжко. Та допомагають підтримка родини, друзів, побратимів. Чоловік вірить, що житиме повноцінно і навіть повернеться у стрій.

Відновити можна й треба. Життя продовжується, життя на місці не стоїть. У мене ще багато планів. Я не вважаю себе інвалідом, ну, тимчасово трошечки не можу пересуватися самостійно, але це все буде, ми все надолужимо. Ми маємо розуміти: якщо не піднімемося, якщо занепадемо духом – нас просто завоюють, а цього допустити не можна.

На рівні громад, кажуть фахівці, влада має турбуватися про безбар’єрний доступ до споруд для воїнів із серйозними ураженнями. Це важливо для їхньої соціалізації і максимального відновлення фізично. 

Читайте також: Пішов на фронт, аби захистити родину: історія багатодітного батька з Кіровоградщини – ФОТО