18 лютого 2025, 12:25
Шість днів на тиждень тренуються учасники хореографічного ансамблю "Світанок" у Кропивницькому. Навіть війна цієї традиції не змінила. Минулоріч колектив відзначив 20-річчя створення і нині налічує близько 120 дітей та студентів. Останні три роки "світанчата" з культурно-дипломатичними місіями їздять закордон. Паралельно збирають донати на користь армії. Про репетиції у підвалі та як зустрічають українців у Європі, дізнавалася журналістка Точки доступу Лілія Кочерга.
Кропивничани за час повномасштабної війни відвідали з десяток країн. Народні танці й обряди демонструють на сцені й просто на вулиці. Вкотре свято української культури влаштували у Будапешті. Готувалися до цієї поїздки в тому числі й в укритті – під час повітряних тривог. Підбирали костюми, вчили програму.
Коли ми виїжджали закордон, то відчули Різдво, в Україні, на жаль, нині не до свят. Деякі іноземці навіть і не знають, що в нас такі є гарні традиції, колядки, вечорниці, то дивувалися нашій багатій культурі, – розповідає учасниця ансамблю Софія Крокоділова.
Художній керівник колективу Максим Печененко говорить, що Угорщину "Світанок" відвідав у складі двох колективів: народного хореографічного та муніципального. Там представив лише частину напрацювань.
Є програми, побудовані на зимових святах, є програма, ми вже під час війни робили, "Україна понад усе". Ми її декілька разів і в Кропивницькому представляли і, звичайно, возимо за кордон. Працюємо і робимо все задля того, щоб наші діти любили український танець, українську культуру, тому що це – основа.
За словами хореографа, європейцям дуже подобається наша культура. На коцерти "Світанку" збиралися повні зали.
У нас важко аншлаг зробити, а там, в чужій країні, де ніхто до того про нас не знав, збиралися повні зали. Так, до прикладу, було в Гельсінки. По місту висіли величезні борди з запрошенням на наш концерт.
Він додає, що надважливо, щоб діти змалечку, а у ансамблі займаються учасники від чотирьох років, розуміли, що є багато красивих українських танців, пісень і взагалі – українська культура дуже насичена й багатогранна.
Дуже важко знайти в Європі таку силу і міць, – впевнений чоловік.
Катерина Гришина згадує, як щемливо було відчувати підтримку людей.
Зупинялися, нас фотографували, знімали, кричали нам: "Слава Україні". У деяких людей навіть були сльози на очах, вони були дуже раді нас бачити і від цього, знаєте, аж тепло було на душі.
Щонайменше у третини дітей, розповідає Максим Печененко, батьки боронять країну. А через повітряні тривоги інколи заняття доводиться проводити у підвалі.
Але тим не менше, вони не зупиняються і ми не зупиняємося, працюємо, бо знаємо, що ворог в першу чергу хоче знищити нашу культуру.
Через війну колектив відмовився від конкурсів. Виїжджають лише з культурно-дипломатичними місіями. Розповідають європейцям про війну і закликають підтримувати Україну.
Ми раніше багато їздили на фестивалі, конкурси, в тому числі – в інші країни. Зараз відмовилися від цього всього і намагаємося всю енергію, фінанси направити на те, щоб виїхати з культурно-дипломатичними місіями, поспілкуватися з тамтешніми керівниками, місцевими жителями.
Максим Печененко додає, що, насправді, не всі розуміють, що відбувається в Україні. Але, почувши про війну з перших вуст, щиро співпереживають. Особливо дослухаються до дітей.
Коли вони кажуть, що у Кропивницькому немає війни, а діти розказують, що ми в підвалі інколи працюємо, що в нас тут приліт був два роки тому прямо в наш мікрорайон і ходили всі збирали уламки ці. Ясна річ, люди починають вірити і, я так думаю, це приносить велику користь.
За три роки, окрім Угорщини, ансамбль побував в Австрії, Словаччині, Польщі, Фінляндії, Чехії. І скрізь кропивничан вітали і місцеві, і земляки, – каже Олександра Долженко:
Зараз нас намагаються знищити і через культуру, через танці, через колядки, пісні. Але ми показуємо, що ми є, що ми існуємо і будемо існувати надалі.
Ти обертаєшся – тобі здається, що сотня людей прийшла подивитися. Потім твої діти йдуть, ти лишаєшся з камерою і розумієш, що це 200-300 глядачів. А коли ми прийшли на центральну площу Будапешту, мені здалося, що там було 500-600 людей. Я зараз говорю, в мене мурахи по шкірі, бо було відчуття, що ми реально вміємо об’єднуватися і наша сила – в єднанні.
Колектив вже планує нові поїздки, щоб розповідати світові про Україну. Практично щоразу під час концертів танцівники доєднуються до збору донатів на потреби ЗСУ.
Коли ця стаття вже була готова до друку, "світанчата" поділилися радістю – ансамбль відібрали для участі в проєкті від Українського культурного фонду.
Одна організація подалася на виготовлення документального фільму про дитячу культурну дипломатію. Головними героями фільму будемо ми і колектив із Харкова. Якщо культурний фонд профінансує цей фільм, він вийде обовʼязково, команда готується дуже ґрунтовно, – прокоментував Максим Печененко.
Читайте також: Щоб не старіти і не сумувати. У Кропивницькому пенсіонерки вивчають народні танці – репортаж
Фото Олександра Козловського та Максима Печененка
Головне сьогодні
