Поліцейські будні кіровоградського миротворця

Від шукача велосипеду – до "сербського воєводи".

Він пройшов довгий шлях від рядового міліціонера до майора, як і в кожного працівника правоохоронних органів у нього було багато пригод, свої труднощі, «злети» й «падіння», але деякі запам’яталися назавжди.

Константинов Володимир Олександрович, освіта вища, закінчив П’ятигорський державний педагогічний інститут іноземних мов, в органах внутрішніх справ з 1986 року, обіймав посади: міліціонера приймальника- розподільника УМВС в області, інспектора у справах неповнолітніх Кіровського РВ УМВС, інспектора дізнання вищезазначеного відділу, старшого вихователя приймальника-розподільника УМВС для неповнолітніх, оперуповноваженого- чергового чергової частини Штабу УМВС в області, з березня 1996 до червня 1997 перебував у складі миротворчих сил ООН у колишній Югославії у якості поліцейського спостерігача Міжнародної поліції ООН, інспектора з бойової та спеціальної підготовки ВДСО УМВС, інспектора групи військово-мобілізаційної роботи Штабу УМВС, майор міліції, з 2004 року - пенсіонер МВС.

1989 рік – один з останніх років так званої «Перестройки». Незвичайний сплеск злочинності захлинув всю країну, не було виключенням і наше місто Кіровоград. Саме тоді Володимир прийшов у Кіровський райвідділ міліції на посаду інспектора у справах неповнолітніх. Йому було доручено обслуговувати мікрорайони Попова-Жадова. І ось перша справа, заява громадянина Д. про крадіжку велосипеда. Перш за все Володимир почав обхід прилеглої до вказаної території, він опитував громадян чи часом ніхто не бачив велосипеду «Ластівка» зеленого кольору. Довелось опитати близько тридцяти осіб, але результату не було. Аж раптом черга дійшла до хлопчика років 12 або 13, який повідомив, що у його сусіда по квартирі Тимка Г. несподівано з’явився велосипед, дуже схожий на ті прикмети, що описав Володимир. Так злочин було розкрито. Велосипед було повернуто його власнику, а у порушенні карної справи відмовлено за відсутністю складу злочину, оскільки на той час Тимко був ще неповнолітнім.

За іронією долі вони випадково зустрілися через десять років. Ця зустріч була випадковою, Володимир саме супроводжував з школи до дому свого сина, коли у центрі міста побачив Тимка, який торгував квасом. На той час Тимко вже відслужив строкову службу у Збройних Силах України, змужнів і мало походив на того підлітка, який колись поцупив чужого велосипеда. Він першим привітав Володимира та ще й безкоштовно почастував його і маленького сина квасом. Про той випадок ніхто з них не згадував. А Володимир зайвий раз переконався у правильності прийнятого ним тоді рішення, він не направив тоді Тимка до спеціальної школи –інтернату, а дав йому шанс стати на шлях виправлення. Він є одним з тих небагатьох офіцерів Управління УМВС України у Кіровоградській області, кому випала честь представляти Україну в ООН під час міжнаціонального конфлікту на території колишньої Югославії.

Тодішній очільник МВС України Юрій Кравченко був рішучою людиною і не боявся експерименту. В рамках Програми НАТО «Партнерство заради миру» керівництво МВС України прийняло рішення щодо направлення групи поліцейських спостерігачів у складі міжнародного миротворчого контингенту ООН до Югославії, де на той час велися бойові дії. Така акція МВС у нашій молодій незалежній державі проводилася вперше, тому, звичайно, було багато хвилювань, адже як відомо «перший млинець завжди комом», але ці хвилювання були марними, українські правоохоронці з гідністю виконали свою миротворчу місію на всіх доручених ним дільницях. Місто Сараєво - столиця республіки Боснія та Герцеговина(одна з незалежних країн, що утворилися в результаті розпаду колишньої Югославії).

Місто розташоване серед величних Балканських гір, стрімких річок та мальовничої дивовижної природи. Це місто великого історичного значення. Саме тут 28 червня 1914 року пролунав постріл сербського національного героя Гаврили Принципа, що вбив австро-угорського ерцгерцога  Франца Фердинанда, так почалася І світова війна. Похмурим та непривітним виглядало це місто того березневого дня 1996 року, коли потрапив до нього разом з українськими та зарубіжними колегами і наш герой після прискорених двотижневих курсів при Міжнародній Поліцейський Академії ООН у м. Загреб (Хорватія) та успішного складання іспиту з англійської мови . Сліди війни було помітно скрізь: блокпости з військовими НАТО на дорогах, посічені шрапнеллю будівлі, а деякі розбиті вщент, запах пороху та гарі, раз по раз сухі постріли та вибухи мін, а ще великі колони біженців і ті перелякані та не за віком серйозні погляди дитячих очей, які неможливо забути.

Їм належало нести службу у поліцейській станції Кула, що знаходилася на околиці Сараєва. Таку назву мали поліцейські підрозділи «станції». Особовий склад станції Кула налічував 41 особу, сюди входили правоохоронці з усіх країн світу, адже до складу ООН входить понад 180 держав світу. Їм видали посвідчення представників ООН (картка з персональними даними про особу з голограмою). Окремо слід зауважити, що всі представники місії ООН мають дипломатичний імунітет, про форму, екіпіровку та дипломатичні паспорта завчасно подбало керівництво МВС України спільно з МЗС. На останок їм було видано блакитні шоломи та берети ООН, а також бронежилети та радіостанції, за кожним патрулем,зазвичай у складі 4-х поліцейських було закріплено автомобіль. Їм належало здійснювати патрулювання у 4-х районах міста, а також прилеглої території у радіусі 25 кілометрів до невеличкого містечка Трново.

Поліцейським спостерігачам місії ООН надавалися широкі повноваження: це , перш за все, охорона громадського порядку у зоні відповідальності та нагляд за роботою місцевої поліції з метою недопущення з їхнього боку випадків порушення прав людини:свободи пересування та особистої безпеки громадян згідно з вимогами статуту ООН, також передбачався супровід гуманітарних конвоїв, а інколи і окремих громадян у так званих «зонах розподілу», адже всю країну і місто Сараєво було поділено на сербську та мусульманську зони. Роботу мали проводити в тісному контакті з місцевою владою, а саме – з сербською та мусульманською громадами, а також у взаємодії з військовими НАТО. Виконати таку задачу було вкрай непросто в країні, де ще не затихла війна.

Сараєво на кшталт Берліну у роки Другої світової війни було поділено на 6 секторів, американський, британський, французький, німецький, російський та український батальйони здійснювали контроль над цими секторами. Сараєво – специфічне місто, воно являє собою втілення 3- х культур, 3- х релігій: православної, католицької та мусульманської. Саме на цьому грунті радикально налаштовані політики і організували цей міжнаціональний конфлікт. До початку громадянської війни у місті проживало майже 300, 000 мешканців. Переважна більшість яких є серби, боснійські мусульмани та хорвати. Тож неважко здогадатися,чиї інтереси буде відстоювати місцевий поліцейський, якщо він є представником однієї з цих національних общин.

Так почалися для Володимира його звичайні поліцейські будні,  було зафіксовано багато випадків незаконних затримань громадян як з боку мусульманської, так із боку сербської поліції, доводилося розбиратися у кожному окремому випадку та розтлумачувати і тим і іншим основні положення статуту ООН «Про права людини». Працювати доводилося без вихідних та свят, адже обстановка в країні на той час була вкрай напруженою. Згадується один епізод, що стався у травні 1996 року. У мусульман священний місяць Рамадан. Зазвичай тоді вони відвідують могили своїх предків.

Наш герой на той час знаходився на патрулюванні у містечку Трново, що у 25 кілометрах від Сараєва. Це сербська територія. І раптом туди прибуває група мусульман приблизно 100-150 осіб, щоб помолитися на могилах своїх предків. Вся справа в тому,що до початку війни, ця територія належала мусульманам, але за міжнародною угодою, яку було підписано у м. Дейтон (США) у листопаді 1995 року, її було передано сербській общині. Яскравий приклад коли не всі міжнародні угоди сприяють мирному врегулюванню. Цю групу миттєво оточив розлючений натовп сербів з камінням, палками та ціпками, між ними почалася сварка, яка згодом переросла у бійку, а пізніше ще й стрілянину. Патрульній групі: Володимиру, 2-м непальським поліцейським та сербу перекладачу довелося викликати підмогу. Вони по рації зв’язалися з найближчим блокпостом військових НАТО французького батальону «Саламандра». На щастя військові саме патрулювали цю дільницю у декількох кілометрах, тож прибули оперативно. З масовими безладдями було покінчено. У цей день хвиля подібних сутичок прокотилася по більшій території «зони розмежування».

В цілому він провів майже півтора року у цій нелегкій, але почесній місії.

На все життя запам’ятався йому інтернаціональний колектив поліцейської станції Кула. Спокійний та врівноважений Анті Алкінура, фін – командир станції. Глибоко запали в душу його прості слова: «Хлопці, мені не потрібні герої, я хочу лише одного, щоб всі ви повернулися до своїх родин живими». Його слова збулися. Поліцейська станція Кула не зазнала жодних втрат.

Веселий, з почуттям гумору Жан Жак Трушо – заступник командира станції, француз. З його рук Володимир отримав особисту нагороду за найбільшу кількість виїздів у «зону розмежування», супровід гуманітарних конвоїв. Трушо жартома назвав Володимира «капітан Трново».

Серйозний Вікаш Чандра – індієць, черговий офіцер станції, йог і філософ.

Швидкий та невгамонний Бішма Аріал – непалець, патрульний офіцер. Майстер східних єдиноборств.

Мовчазний та розсудливий Рональд Вібе – американець, черговий офіцер. Поліцейський з великим досвідом, свого часу воював у Камбоджі. Такі різні люди з різних куточків землі, але їх об’єднувала одна спільна справа – справа боротьби за найбільші цінності людства – мир на нашій планеті.

Володимир пишається тим, що був причетним до тих цікавих подій, які відбувалися на той час у Сараєво. Саме йому довелося супроводжувати у складі патруля делегацію 3-х держав: Сербії, Хорватії, Боснії та Герцеговини, які проводили переговори щодо мирного врегулювання відносин між цими країнами. Він був присутнім на аеродромі під час прибуття у Сараєво тодішнього міністра оборони України Валерія Шмарова, який відвідував наш батальйон, що дислокувався у місті. Він приймав участь у охороні громадського порядку на стадіоні міста Сараєво під час візиту Папи Римського Іоанна Павла Другого, який справляв молебень та закликав всі національності Балкан до миру. За період перебування у місії він опанував сербо-хорватську мову та отримав від місцевого населення почесне звання «сербський воєвода».

У теперішній час Володимир працює в Управлінні ДСНС України у Кіровоградській області.