Позолочений годинник і сільська каса

…4 липня 1976 року приблизно о 4 годині ранку в селі Лупове Ульяновського району двоє невідомих, один із них у формі сержанта міліції, постукали у двері контори колгоспу ім. К. Маркса. Охоронець відчинив, зрозумівши, що міліція перевіряє, як він несе службу. Але не встиг він доповісти, як «сержант» насильно прив’язав його мотузкою до стільця, а другий в конторі розбив шибку у вікні, щоб на всякий випадок забезпечити собі шлях до відступу. Далі псевдоміліціонер витягнув із рюкзака портативний автогазовий різак, зробив отвір у сейфі і відмичками відкрив його. Перерахував там гроші і голосно вигукнув:

– Всього тридцять п’ять тисяч карбованців! Не густо.

Насправді ж там було набагато більше, 110 тисяч. Але це було вимовлено тільки для того, щоб його напарнику дісталося менше. Охоронець, щоб якось налякати зловмисників сказав, що саме в цей час прийде голова колгоспу, на що «сержант» показав йому обріз і патронаж до нього.

– Тут патронів вистачить на всіх! Зрозумів? Сиди мовчки!

Переклавши гроші в рюкзак і засунувши туди різак, злочинці полишили контору. А перед цим всунули за пасок охоронця банківську пачку банкнот номіналом у три карбованці.

– Це дітям на цукерки, сиди тихо, – промовив псевдоправоохоронець.

Проходячи повз шкільний туалет, зловмисники жбурнули туди різака, а по дорозі до річки Південний Буг позбулися й міліцейської форми. Удвох пришвартувалися на березі, вдавши з себе рибалок. Посидівши трохи, «міліціонер» віддав напарнику (він був місцевий) біля трьох тисяч карбованців. При цьому наказав негайно виїхати разом з дружиною і дитиною до Луганської області, до батьків дружини. Розуміючи, що напарника можуть затримати, і він зізнається у скоєному злочині, організатор нападу сказав йому:

– Переберусь на той берег і буду там перебувати три доби, доки не стихне, і він вказав на покинуту хату під червоною покрівлею.

Але це була чистої води бутафорія, щоб заплутати сліди…

…За кілька місяців до цього молода родина слідувала до Луганської області, щоб дружина народила дитину біля батьків. Але пологи почалися раніше очікуваного. Щасливе породілля годувало дитину у лікарні, а ось батько малечі опинився у скруті. У бідолахи грошей не було зовсім. Коли Віктор похмуро тупцював під вікнами пологового будинку, до нього підійшов кремезний незнайомець атлетичної статури. Сам не знаючи чому, він розповів про всі свої негаразди. Той мовчки витягнув 25 карбованців і віддав новоспеченому батькові.

– Завтра зустрінемося о 18 годині. Згоден? Буде більше грошей.

Віктор зрадів до нестями. Ще б пак! От пощастило – пронеслось в його голові. Зустріч таки відбулася, невідомий прийшов вчасно, і Віктор ані хвилини не вагався, коли Едуард запропонував йому піти на справу.

– Будеш на атасі. Я все сам зроблю!

Того разу Едуард пограбував майстерню індпошиву, де поцупив взуття та 350 карбованців, із яких 100 він віддав Вікторові. Крім того Блінський, таке прізвище було у незнайомця, придбав шампанське та квіти для медперсоналу, а також дитячу коляску для дитини. Дружині Віктора вигадав байку, що він працює на півночі, добре заробляє і хоче відпочити на березі Південного Бугу. Коли сім’я вирушила додому, в перший день до них забігла подруга жінки – Людмила. Едуард справив на неї неабияке враження. Мало що красень, та ще й заможний та господарчий. Сам вимив підлогу, побілив стіни, дав кошти на розкішний килим. Про такого нареченого звичайна сільська дівчина навіть і не мріяла. Відразу запросила його до себе жити, а Едуард і не пручався. Так прості мешканці с. Кошаро-Олександрівки навіть не помітили, як їх життя повернуло на страшну колію.

За невеликий час Блінський разом з Івановим скоїли кілька крадіжок із сейфів їдальні і крамниць сусідніх областей. При цьому Людмилу Едуард суворо попередив: «Про мене нікому ні гу-гу!».

Якщо хтось забігав до хати, Едуард ховався на горищі, а коли господиня була на роботі, за класичною кримінальною традицією, облаштовував під пічкою схрон. У Людмили він дізнавався про сільські новини. Ясна річ, що його цікавили тільки ті, які пов’язані з грошима. А ще більше з великими грошима. І, нарешті, дочекався.

В сусіднє село Лупове завезли з банку велику суму грошей. І ось наступив вищезгаданий «час ікс». Вперше Віктор по-справжньому злякався, адже це було сусіднє село, де його можуть впізнати.

– Нічого, добре замаскуємо тебе так, що і батько рідний ніколи не впізнає, – заявив Едуард і намалював на його обличчі шрам та приліпив вуса.

Щойно пограбували касу, як Блінський наказав Іванову вирушати до Луганської області! Оперативна група ретельно опрацьовувала село, почала з обходів будівель. Миколу Гриценка, старшого уповноваженого карного розшуку в Ульянівському районі, добре усі знали та поважали на селі (згодом з його ім’ям будуть пов’язані сотні гучних резонансних злочинів, які він особисто розкрив, або брав безпосередню активну участь у розкритті).

Він був дуже чемною та справедливою людиною, тому намагався більше допомагати, ніж карати. І тому колгоспники йому цілком довіряли, були надзвичайно охочими, відвертими та щирими з ним у спілкуванні.

– О, Миколо Олексійовичу, – розвела руками одна знайома. –Зверніть увагу на родину Іванових, що в селі Кошари, у них – чужинець, гарний парубок, має зварювальний апарат, моєму синові поварив раму велосипеду.

Разом з колегами Михайлом Христичем та Сергієм Гулящим, Гриценко негайно виїхав в Кошари.

– Та він щойно до тещі виїхав в Луганськ, – відповіла сусідка.

Пошукова група миттєво приїхала на автостанцію Ульяновка, але Гриценка сповістили, що автобус вже виїхав хвилин 15 тому. Кинулись у слід, по дорозі наздогнали та зупинили його. Микола Олексійович зайшов у салон, де в його кінці побачив дитячу коляску і запропонував Віктору та дружині вийти з автобуса.

В міліції при обшуку в колясці знайшли близько 3 тисяч карбованців, і Віктор чесно зізнався у всьому та розповів, де шукати Блінського. Але, як нам вже відомо, там нікого не було…

Операцією з розкриття пограбування керував начальник УМВС області, генерал Микола Михайлович Шавша, а координував дії міліції Кіровоградської, Миколаївської та Одеської областей представник карного розшуку МВС України Джур. В самій Одесі перекривали залізничний вокзал, автостанцію, аеропорт, траси на виїзді тощо. Масштабну роботу провів і слідчий з УМВС області Володимир Рудник. Активну участь брав і прокурор району Володимир Толопко, який разом зі співробітниками Олександром Осадчуком та Анатолієм Озірним на третій день пошуків зайшли в оселю Людмили і повторно почали опитувати за її постояльця.

Господарка надмірно нервувала, сидячи на кушетці біля печі. Осадчук зазирнув під кушетку і побачив дверцята, що вели у схрон, але не подав жодного виду. Він запропонував відвезти Людмилу у міліцію, перед цим навколо оселі виставили охорону. Людмила таки зізналася, де саме переховується її квартирант. На пропозицію очільника райвідділу Володимира Мудрьохи добровільно здатися правоохоронцям, той відмовився, сказавши, що живим не здасться.

Довго ламали голову, як затримати зловмисника. Нарешті прийняли рішення застосувати пожежну шлангу з водою, що викурить його зі схрону. Але, побачивши пожежний шланг, Белінський визвірився і викинув зі схрону рюкзак, в якому було 36 тисяч карбованців. Через хвилину пролунав вистріл, так з собою покінчив Блінський.

Коли його витягнули, виявили записку, в якій він написав про всі свої злочини, в тому числі пов'язаний із касою. Єдине, що просив, Людмилу ні в чому не звинувачувати, тому що вона нічого не знала, також розповів про 60 тисяч карбованців, які він сховав у яму, але не скаже де саме.

Таким чином злочин був розкритий (хоча грошей так і не знайшли), за це Микола Гриценко одержав від міністра позолочений годинник «Політ».

Веніамін Янішевський, полковник міліції, член Громадської Ради УМВС в області