Ветерани, які повертаються до цивільного життя, водночас шукають стабільний дохід, новий сенс у роботі й безпечне середовище. На заваді інколи стають наслідки поранень, потреба в реабілітації, бюрократія, нестача сучасних навичок або стереотипи з боку роботодавців. Однак у Кіровоградській та Черкаській областях уже працюють рішення, які допомагають ветеранам влаштовуватись на роботу, а бізнесу — закривати кадрові потреби надійними працівниками. І поки одні підприємства відмовляють ветеранам, інші беруть їх на роботу та створюють умови для адаптації.
“Точка доступу” разом із черкаським медіа “18000” розповідає, як ветерани знаходять роботу після повернення з війни. У матеріалі розповідаємо, як компанії створюють робочі місця для захисників, яка ситуація на ринку праці, з якими труднощами стикаються ветерани у сусідніх регіонах.
Ветеран Леонід Слічний працював збиральником техніки на підприємстві “АгроКар” ще до служби у війську. У виробничому цеху збирав і обслуговував техніку. Згодом був старшим бригадиром. У січні 2024 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку отримав поранення й втратив обидві ноги. Після госпіталізації та реабілітації керівництво компанії першим ділом запевнило: робоче місце буде.
“Я буквально ще лежав в реанімації. І мені вже тоді сказали "За роботу можеш не переживати", – каже чоловік.
У 2025 році, коли дозволило здоров’я, Леонід повернувся на підприємство — вже на іншу посаду, став менеджером із продажів. Робоче місце пристосували, частину тижня він працює з офісу, частину — віддалено (приблизно 50/50).
“Для мене це радше повернення додому: я понад десять років у цій команді, усіх знаю. Пандуси зробили, пересуватися зручно. Графік — гнучкий: два дні в офісі, три — вдома, залежно від самопочуття”, — розповідає Леонід.
Зараз чоловік формує каталог інтернет-магазину: наповнює описи, додає фото, готує систему приймання замовлень.
Пересувається Леонід переважно на кріслі колісному. На початку після виписки з госпіталю пробував ходити на протезах, але реабілітація виявилася надто короткою — з реабілітологом встиг позайматися лише кілька днів.
“Мав із реабілітологом всього три дні. Поки робили протези, потім лікарів викликали до ТЦК — випали з графіка. По суті: приходив ортопед, масажі — і все”, — каже Леонід.
За його словами, найбільше часу у працевлаштуванні зайняла не робота, а бюрократія — оформлення документів, житла, пенсії.
“Треба безліч довідок, доказів, і все затягується на місяці. От із житлом у мене тяганина вже майже два місяці”, — розповідає він.
У “АгроКарі” зазначають, що історія Леоніда не поодинока, і саме тому компанія робить ставку на підтримку ветеранів. Його керівник Андрій Теплюк каже, що вони свідомо створюють робочі місця для ветеранів і під час війни намагаються дати максимум підтримки — від працевлаштування до психологічної допомоги за потреби.
“Зараз у нас пік потреби в кадрах. Ми створюємо робочі місця і запрошуємо хлопців. Цінуємо їхній внесок у захист нашої країни. І водночас розуміємо, як важливо їм адаптуватись до цивільного життя після служби. Тому прагнемо зробити цей процес якомога легшим для них. До того ж – на нашому підприємстві облаштоване безбар’єрне пересування по всій території”, — пояснює він.
У компанії діє індивідуальна програма адаптації: з кожним новим працівником працює HR-менеджерка, організовують знайомство з колективом, за потреби — перенавчання на іншу посаду та роботу з психологом. На всій території також облаштували пандуси та маршрути пересування.
Андрій Теплюк пояснює, що їхнє підприємство співпрацює з Центром зайнятості та бере участь у його програмах, а також із БФ “Полк Святослава Хороброго”, який надає психологічну підтримку ветеранам і їхнім родинам.
Найбільшим викликом під час працевлаштування ветеранів чоловік називає пошук для кожної людини саме тієї посади, яка відповідає фізичним можливостям та досвіду після служби.
“Інколи потрібно гнучко підходити до графіку чи умов роботи, щоб людина могла проходити лікування або реабілітацію. Але ми завжди готові шукати рішення разом”, – каже він.
Наразі в компанії працює два ветерани. Готові взяти ветеранів ще на понад шість вакансій.
На Кіровоградщині близько 40 тисяч учасників бойових дій. Про таку статистику повідомив заступник начальника управління комунікації з громадськістю та інформаційної діяльності Кіровоградської ОВА Дмитро Кобець.
Уже зараз питання їхнього працевлаштування є актуальним і буде лише зростати із хвилями демобілізації (частина людей ще служить, частина не звертається до державних сервісів і працевлаштовується напряму).
В Кіровоградському обласному центрі зайнятості зазначають, що станом на другу половину серпня роботу офіційно шукали 102 ветерани. Від початку повномасштабної війни центр працевлаштував 448 учасників бойових дій:
Якщо по Україні середній рівень працевлаштування учасників бойових дій — близько 17,9%, то по Кіровоградській області — 26%. Вважаю, це дуже непоганий результат, — каже Юлія Андрєєва, начальниця управління організації надання послуг обласного центру зайнятості.
Фахівчиня розповідає, що найчастіше ветерани влаштовуються водіями, трактористами/машиністами в агросекторі, слюсарями-ремонтниками, охоронниками, кочегарами котелень, фахівцями з ремонту сільгосптехніки, а також на посади в органах місцевого самоврядування.
Якщо людину мобілізували з підприємства, вона має право повернутися на своє місце (це стаття 119 КЗпП), пояснює начальниця відділу з питань праці Держпраці Олена Хіміч.
"Якщо за медичними показниками це неможливо, варіанти — переведення на легшу роботу або пристосування робочого місця; крайнє рішення — звільнення за станом здоров’я з виплатою вихідної допомоги", — каже вона.
За її словами, наразі в області не надходило скарг від ветеранів щодо відмови у поверненні на роботу. Водночас вона припускає, що про такі випадки могли просто не повідомляти.
Водночас у Держпраці наголошують: відмова прийняти назад (за відсутності медичних протипоказань і за дотримання строків) — це підстава для реагування інспекції та притягнення до відповідальності роботодавця.
На цей час на обліку в Черкаській обласній службі зайнятості перебуває 248 ветеранів, з них 83 мають інвалідність внаслідок війни. Інколи пошук роботи затягується, адже не всі вакансії підходять за станом здоров’я чи рівнем кваліфікації.
Це добре знає ветеран Ярослав Платмір. У 2015 році під час боїв за Донецький аеропорт він отримав серйозне поранення ноги, яку вдалося врятувати від ампутації.
У 2022 році, коли почалось повномасштабне вторгнення, Ярослав повернувся до війська, але вже не на бойову посаду, а діловодом. Проте згодом звільнився зі служби й знову почав пошук роботи. Ветеран звертався до Центру зайнятості й каже, що там всіляко намагались його підтримати й знайти роботу, запрошували на тренінги та пропонували вакансії. Проте більшість з них не підходили: або через надто високі фізичні навантаження, або через невідповідність кваліфікації.
“Я розумів, що все ж або мій кваліфікаційний рівень трішки інший, або цю роботу я не потягну фізично. Наприклад, для деяких посад потрібно було довго стояти на лінії. А я дуже довго стояти не можу. У мене, крім поранення ноги ще є протрузії та грижі в спині”, — розповідає Ярослав.
Згодом йому запропонували місце в кінотеатрі “Україна”, де він працює вже близько року. Спочатку був працівником із господарських питань. Оскільки Ярослав мав проблеми зі здоров’ям, у кінотеатрі запропонували облаштувати йому комфортні умови для роботи. Підприємство закупило зручне крісло та необхідну для роботи техніку. А згодом кошти за це кінотеатру компенсувала держава у межах програми від Черкаської обласної служби зайнятості.
З часом Ярослав зрозумів, що хотів би працювати з чимось більш творчим, крім того, здоров’я не дозволяло працювати й далі на посаді, яка передбачає фізичне навантаження. Тож йому запропонували перейти в інший відділ й організовувати заходи.
“Він мав до цього хист, тому коли звільнилась посада з організації заходів у кінотеатрі, ми перевели його туди”, — розповідає директор кінотеатру Артур Акопян.
Ярослав Платмір переконаний, що робота — це важливий складник адаптації ветеранів до мирного життя:
“Це зайнятість, спілкування, відчуття, що ти потрібен. Коли ветеран, та навіть і цивільний залишається без справи, у голову лізуть непотрібні думки. Ну і, звісно, це гроші. Як не банально, але це важливо для людей. Особливо коли ветерани повертаються в цивільне життя і мають іти на роботу, де їм пропонують 8-10 тисяч. Це, звісно, складно”.
У планах підприємства, за словами Артура Акопяна, є створення кімнати відновлення та навіть невеликого реабілітаційного центру для військових, - якщо вдасться залучити фінансування.
Повернення з війни рідко виглядає як “вчора демобілізувався — завтра вийшов на зміну”. За словами начальниці управління організації надання послуг Кіровоградського обласного центру зайнятості Юлії Андрєєвої, траєкторія ветерана на ринку праці залежить від сімейних обставин, стану здоров’я, очікувань щодо оплати та готовності до умов роботи.
1) Сім’я і час на адаптацію.
Частина захисників звільняється “за сімейними обставинами”, наприклад, по догляду за рідними, та свідомо бере паузу, щоби відновити контакт із близькими, побути з дітьми, владнати побут.
“На цьому етапі люди часто не поспішають реєструватися безробітними — інколи залишають собі статус “шукач роботи”, щоб спокійно придивитися до пропозицій”, — пояснює Юлія Андрєєва.
2) Здоров’я і реабілітація.
Для багатьох повернення до роботи упирається у медичні питання — лікування, протезування, психологічне відновлення. Вони тривалий час проходять реабілітацію. І не зовсім готові ставати до роботи.
“Буває, що людина фактично має стійкі обмеження, але ще не оформлена інвалідність, що критично для запуску програм підтримки. Людина може бути й без кінцівки, а групи інвалідності в неї може і не бути. Без цього документу складніше скористатися компенсаціями на адаптацію робочого місця чи програмами перекваліфікації, які прямо прив’язані до статусу”, — каже посадовиця.
3) Очікування щодо зарплати.
У війську багато хто звик до вищого рівня виплат, ніж сьогодні пропонує локальний ринок, каже спеціалістка. Це створює “розрив очікувань”.
Далі — ще один нюанс: не всі роботодавці декларують реальну суму виплат у вакансіях:
“Як результат — частина кандидатів “відсіюється” ще на етапі перегляду оголошень, навіть не доходячи до співбесіди”, – каже вона.
4) Умови роботи: відрядження і навантаження.
Не всім підходять довгі рейси, відрядження або повний графік одразу після повернення.
“Часто допомагає гнучкість роботодавця: можливість узгодити графік, дати час на входження у процес, поступово нарощувати навантаження. Графік роботи узгоджується… це вже про домовленості між сторонами”, – каже представниця центру зайнятості.
5) “Необлаштовані робочі місця” — рідко причина відмови.
Популярний стереотип — що ветерани масово зіштовхуються з неадаптованими умовами праці. На практиці, каже Юлія Андрєєва, це не головний стоп-фактор: якщо роботодавець справді зацікавлений у фахівці, він облаштовує робоче місце й отримує компенсацію від служби зайнятості.
Компенсація може сягати до 80 тис. грн (для ІІ групи інвалідності) або до 120 тис. грн (для І групи).
“Часто питання впирається не у “неможливо”, а у поінформованість і час на папери”, — підкреслює фахівчиня.
6) Мотивація і повернення “робочого ритму”.
Буває, що на старті людина не готова активно шукати роботу — і це нормально. Завдання фахівців центру — м’яко повертати до активності:
“Він нічого не хоче — тоді починаємо мотивувати: запрошуємо на інформаційні заходи, тренінги”, — розповідає Юлія Андрєєва.
Перекваліфікація для ветерана — це не просто “вивчити новий верстат”. Це про повернення контролю над життям: психологічну стійкість, адаптацію в колективі й, нові навички — від кухаря до роботи з дронами, — каже Вікторія Бернікова, фахівчиня відділу профнавчання обласного центру зайнятості.
За її словами, поруч із “технічними” курсами набирають обертів програми психологічної підтримки, а також навчання для запуску власної справи — з бізнес-планом і підготовкою до грантів.
Ветеран може зареєструватися в центрі зайнятості як безробітний або як шукач роботи (без статусу). Далі кар’єрний радник формує індивідуальний план: підбір вакансій, направлення до роботодавця, допомогу з резюме й співбесідами. Паралельно відкритий Єдиний портал вакансій (підтягує оголошення і з work.ua та інших майданчиків).
Державна служба зайнятості навчає за 98 професіями 400+ програмами: категорії водія, тракторист-машиніст в агровиробництві, електромонтер, слюсар-ремонтник, верстатник-деревообробник, електрогазозварник, кухар, адміністратор, токар, бджоляр тощо. Теорію дедалі частіше дають онлайн, практику — очно, розповідає Вікторія Бернікова.
Окремо діє експериментальний проєкт для УБД (з 2023 року): навчатися можуть і працюючі, і ті, хто тимчасово не працює (без обов’язкової реєстрації безробітним). Проїзд і проживання компенсуються, а якщо ветеран має І групу інвалідності та потребує супроводу — компенсують витрати і супроводжувачу.
За 2025 рік на Кіровоградщині вже скерували на таке навчання 51 ветерана; ще 31 — у програмах для зареєстрованих безробітних. Разом це щонайменше 82 людей, які цьогоріч оновили або здобули нову професію.
Для небезробітних ветеранів із профтех або вищою освітою доступний ваучер на перепідготовку/підвищення кваліфікації — до 30 280 гривень. Якщо курс дорожчий, різницю може покрити сам здобувач або роботодавець. Формат — очний/дистанційний/змішаний, залежно від закладу.
Також можна податися на гранти для ветеранів, осіб з інвалідністю внаслідок війни та членів їхніх родин:
• до 250 тис. грн — 1 робоче місце;
• до 500 тис. грн — 2 місця;
• до 1 млн грн — 4 місця (для ФОП зі стажем від 1 року; 70% — держава, 30% — отримувач).
Строк їх реалізації — 3/5/7 років, а подати заявки можна через “Дію”.
Авторка – Діана Коваленко
Співавтори – Ольга Зима та Сергій Макаренко
Читайте також: Соціальне підприємництво під час війни: як волонтери Кіровоградщини шукають сталу фінансову підтримку для ЗСУ
Останні новини
