Проти кого воюють медіа-ополченці?

Навряд чи хто не погодиться з твердженням, що події в країні перетворили ЗМІ на повноцінні бойові одиниці. Й у руках цих одиниць є зброя, потужніша часом за «Гради» та «Буки».

Щодо російських мас-медіа все зрозуміло: вони готові йти в бій повсякчас і ходять туди дисципліновано, стрункими колонами, демонструючи при цьому тактику, яка вельми схожа одночасно на знамениту німецьку «свиню» за тупістю й наполегливістю та не менш знаного троянського коня за винахідливістю, що межує зі збоченням. Щоправда, окремі (в основному електронні) медіа тут час від часу здійснюють обережні партизанські вилазки, героїчно вживаючи щодо України прийменник «в» замість «на»…

Але мова зараз про інформаційний фронт вітчизняний. Найбільш відчутною подією тут – констатація факту - (за весь період неоголошеної війни) стало питання створення Міністерства інформаційної політики. Десятки ЗМІ, сотні журналістів, політики, медіа-експерти тощо затято обговорювали появу на світ утворення, яке заздалегідь з наввипередковою креативністю пойменували хто Мінправди, хто Мінстецем… Подробиці цієї дискусії загальновідомі, принаймні – в медіа середовищі. Основні тези тут – навіщо створювати орган із заздалегідь спаплюженою репутацією та чим це відомство з гібридними повноваженнями повинно займатися.

Тим часом, хвиля журналістських протестів, яка торкнулася й Кіровограда, зійшла нанівець. Та питання, якими планувалося зайняти нове міністерство – ні. Більше того, виникло одне та, мабуть, найголовніше. А саме: чи потрібне вітчизняним ЗМІ всепроникаюче око цензурного Савурона, або достатньо сподіватися на чітку та достатньо виражену громадянську позицію кожної медіа-одиниці. То про що, зрештою, йдеться?

Якщо облишити загальні роздуми та абстрактні констатації, йдеться про цілком конкретне явище. Такий собі лакмусовий папірець, який дозволяє більш-менш впевнено говорити про позицію конкретного медіа чи його засновника.  А саме: як вельмишановне медійне панство пояснить той факт, що як мінімум добрий десяток вітчизняних ЗМІ без зайвих вагань та «непотрібних» атрибутів на кшталт лапок чи ремарки «так звані» вживає щодо бойовиків-сепаратистів-терористів сходу термін ополченці?!

Забігаючи наперед, вдамося до прикладів. Справедливості заради зазначимо, що тон почала задавати …РНБО. Скажімо, повідомляючи, що

 «Голос столиці» (також з посиланням на РНБО):

"Мирному населенню в містах, які розташовані в зоні АТО і знаходяться під контролем ополченців, заборонено залишати місце проживання. У Горлівці Донецької області люди практично не можуть вийти на вулицю, так як озброєні ополченці патрулюють місто. Про це повідомляють в РНБО".

«Новини України» (з посиланням на РБК-Україна): «У Горлівці ополченці захопили адміністративну будівлю Пенсійного фонду.Про це повідомляє РБК-Україна. В Артемівський міськвідділ міліції надійшло повідомлення про те, що в м. Горлівка ополченці захопили адміністративну будівлю Пенсійного фонду України", - йдеться в повідомленні прес-служби ГУ МВС України в Донецькій області.

Крім того, до міліції надійшло повідомлення про те, що в серпні в Будьонівському районі Донецька ополченці захопили будівлю та майно приватного підприємства.

За даними фактами порушено кримінальні провадження за ст. 341 КК України (захоплення державних або громадських будівель чи споруд).

Нагадаємо, 12 грудня ополченці захопили приміщення двох банків у Донецьку - ПАТ "Банк Камбіо" та АТ "Брокбізнесбанк"».

А це - публікація  УНН: "Ополченці "ДНР" обмінялися полоненими з українськими силовиками - ЗМІ":

«Черговий обмін полоненими провели представники проголошеної "Донецької народної республіки" і українські силовики, повідомляє УНН з посиланням на агентство "ТАСС", яке посилається на представників комітету "ДНР" у справах військовополонених і біженців.

"Нам видали шістьох ополченців", - повідомили у комітеті.

"Ми віддали українській стороні за шість військовослужбовців Збройних сил України, при цьому в одного з них була виразка шлунку", - додали представники "ДНР"».

А тут відео, каналу ТВІ (й теж йдеться про ополченців)…

Далі продовжувати?! Й чи треба наголошувати на тому, що у назвах цих ЗМІ є згадування «Україна», «національні новини» тощо?!

А якщо зважати на те, що паралельно ополченцями називаються учасники подій у Грозному, яких розстріляли та спалили кадировці – висновки просяться зовсім невтішні.

Для тих, хто воліє не морочитися з термінологією та не шукати чорну кицьку в темній кімнаті, вдамося до теорії. Принаймні для того, щоб довести, що використання поняття ополченці без відповідного оформлення як мінімум не робить ані честі згаданим (та не згаданим) медіа, ані користі для країни.

Отже, словник Ожегова:

Толкование и значение слова "ополчение"

 1. Военное формирование, создаваемое в помощь действующей армии, преимущественно на добровольных началах. Вступить в о. Народное о.

2. В царской армии: войсковой резерв из лиц, не, состоящих на военной службе или вышедших по возрасту из запаса.

Большая Советская Энциклопедия:

Ополчение, 1) военные формирования, создаваемые на время войны из гражданского населения, не состоящего на военной службе (главным образом добровольцев). Ополчение, как форма привлечения широких народных масс для отпора иноземным захватчикам, известно с древности. Ополчение называется также средневековые военные формирования милиционного типа (рыцарские, дворянские, городские Ополчение).

 2) Категория военнообязанных, призывавшихся во время войны, в дореволюционной России в 1874—1917, называлось государственным Ополчение В Ополчение зачислялись лица, освобожденные при призыве от прохождения действительной военной службы, а также лица, отбывшие срок пребывания в запасе (от 36 до 40 лет, с 1891 от 39 до 43 лет). Делилось на 2 разряда: 1-й — из лиц, годных к строевой службе, предназначался для пополнения действующей армии; 2-й — из лиц, годных к нестроевой службе, предназначался для тыловой службы. Командный состав комплектовался из офицеров запаса или отставных офицеров старших возрастов.

 Тобто цілком зрозуміло: ополчення у класичному трактуванні діє на користь діючої армії та для спротиву іноземним загарбникам.

То як тоді розуміти буквальне вживання цього поняття українськими ЗМІ?! Чи тут дійсно йдеться про діючу російську армію та іноземних – українських – загарбників?

Звичайно, не хотілося б вдаватись до вичавлених з пальця конспірологічних теорій на кшталт «25 кадру» тощо. Вбачається з вищеозначених прикладів звичайні професійна чи людська недбалість, поспіх чи інші чинники, які стали жертвами оперативності у викладі новин чи їхньому автоматичному перепості з оригіналу. Принаймні, хочеться у це вірити.

Тоді залишається лише нагадати колегам сакраментальне «тщатєльнЄє надо быть, товарищи». Бо ж хлопці наші на сході не від рук ополченців гинуть…