
У найближче десятиріччя на світ чекають глобальні трансформації. Про це йдеться у прогнозі Американської приватної розвідувально-аналітичної компанії Stratfor, заснованої у 1996 році. На думку експертів, Європейський союз увійшов у глибоку кризу й скоріш за все збережеться як формальна інституція. Російська Федерація через залежність від вуглеводнів, зниження світових цін на нафту та газ пройде шлях Радянського Союзу та буде зруйнована. США послаблять свій вплив на геополітичні процеси у світі. Китай більше не буде країною швидкого зростання і низьких зарплат, а його місце ймовірно посяде Мексика.
«Точка доступу» розпочинає цикл статей з витягами з докладу компанії Stratfor, які прокоментують українські експерти.
Європа (цитата зі звіту Stratfor)
Європейський Союз, схоже, не в змозі вирішити свою фундаментальну проблему, і це не єврозона, а зона вільної торгівлі. Німеччина - центр тяжіння Європейського Союзу; німці експортують більше половини свого ВВП, і половина цього експорту припадає на інші країни ЄС. Німеччина створила виробничу базу, яка у багато разів перевищує її власні потреби, навіть за умови стимулювання національної економіки. Від експорту цілком залежать зростання, повна зайнятість і соціальна стабільність. Структури Європейського Союзу - включаючи оцінку євро і безліч внутрішніх європейських правил - тільки підсилюють цю залежність від експорту.
Це розколює і без того роздроблену Європу щонайменше на дві частини. У середземноморської Європи і таких країн як Німеччина чи Австрія зовсім різні поведінкові патерни і потреби. Немає єдиної політики, яка підходила б всій Європі. Це з самого початку було головною проблемою, але тепер наближається переломний момент. Що йде на благо однієї частини Європи, шкодить іншій.
Коментує Михайло Басараб, політолог
З моменту створення Європейського союзу в основу його ідеології була покладена дуже складна і громіздка управлінська структура. Насправді, попри заяви, декларації цінностей, принцип консенсусного ухвалення рішень занадто масштабний і занадто ємний для ухвалення оперативних рішень, що дуже небезпечно і ризиковано в нинішніх реаліях. Адже в умовах історичного прискорення і нових викликів, коли рішення треба приймати надшвидко, моментально реагувати на нові глобальні, локальні проблеми, ЄС суттєво поступається у питанні швидкості ухвалення рішень іншим впливовим глобальним політичним гравцям, наприклад, США, Китаю, Росії. Тому через ці об’єктивні обставини ЄС значно менш конкурентноздатний в сенсі нав’язування свого порядку денного у глобальному вимірі. А це надзвичайно важливо. Адже якими б грунтовними не були рішення Європейського союзу через розробку й ухвалення їх колегіальними органами, проблема не у змісті, а у швидкості їх прйняття. Мені здається, що це засаднича проблема ЄС, яка була об’єктивною з моменту формування цієї інституції. Європейський Союз не здатний грати на випередження. Його модель поведінки зводиться радше до реагування, а не формування нових пропозицій. Врешті решт, коли на порядку денному нові глобальні виклики, ЄС через організаційну незграбність почав давати тріщину і зіштовхнувся: а) з неможливістю приймати швидкі рішення; б) загалом ухвалювати рішення щодо важливих питань консенсусом, коли на порядку денному стоять інтереси окремих держав ЄС і кожна з них перед усім дбає про себе.

Тому у найближче дестятиліття, коли світ житиме з достатньо серйозними викликами глобального і локального масштабів Євросоюз звичайно не зможе існувати як консолідована інституція. ЄС формально чи номінально можливо збережеться, як утворення, але за десять років буде таким, як два роки чи рік тому, і напевно повертатиметься до того, що кожна окрема країна передусім буде дбати про своє благополуччя, про свою безпеку, про вирішення своїх нагальних проблем. ЄС якщо для них і збережеться якоюсь спільною парасолькою, то вона матиме винятково номінальне значення і стосуватиметься лише певних компонентів співпраці. Тому Європейський Союз насправді чекає тривалий термін реінтеграційних процесів. Цілком ймовірним є взагалі припинення існування такої інституції, бо коли ЄС стане відвертим атавізмом, то зрозуміло, що зберігати його лише для декларативних моментів стане недоцільним.
Сьогодні лідери ЄС відкрито заявляють про те, що є загроза існування спільної валюти, тимчасове скасування шенгенської зони. Якщо між державами існує кордон, якщо між ними зменшується товарооборот, зменшується обсяг економічних стосунків, то відповідно постане питання доцільності збереження спільної валюти.
...Європу визначить повернення національної держави в якості основної форми політичного життя на континенті.
Націоналізм вже значно виріс. Його посилює українська криза і заклопотаність східноєвропейських країн очікуваною загрозою з боку Росії. Східноєвропейський страх перед росіянами створює ще одну Європу - всього цих окремих Європ чотири, якщо виділити скандинавські країни в окрему. Враховуючи зростання популярності євроскептиків одночасно праворуч і ліворуч, все більшу легітимізацію мейнстрімних партій і зростання популярності європейських сепаратистів, роздробленість і націоналістичний підйом, які ми передбачали в 2005 році і раніше, очевидні.
Цей тренд буде продовжуватися. Європейський Союз може вціліти в якійсь формі, але європейська економіка, політика та військове співробітництво будуть управлятися переважно двосторонніми або обмеженими багатосторонніми партнерствами, що мають вузьку спрямованість і не зв'язують учасників. Деякі держави можуть зберегти залишкове членство в сильно зміненому Європейському Союзі, але сам по собі він не буде більше визначати характер європейської політики.
Замість цього Європу визначить повернення національної держави в якості основної форми політичного життя на континенті. Число національних держав, ймовірно, буде збільшуватися в міру того, як різноманітні сепаратистські рухи будуть домагатися успіху - поділу країн на складові частини або прямої сецесії. Це буде особливо помітно в найближчі кілька років, тому що загальноєвропейська криза посилить політичний та економічний тиск.
...Німеччина знаходиться в заручниках у економічного добробуту свого оточення
Німеччина з цієї маси національних держав буде найбільш впливовою і в політичному, і в економічному сенсі. Але Німеччина надзвичайно вразлива. Це четверта економіка світу, проте це становище склалося завдяки експорту. У експортерів завжди є природна вразливість: вони залежать від можливості й бажання покупців споживати їхню продукцію. Іншими словами, Німеччина знаходиться в заручниках у економічного добробуту свого оточення.
У цьому сенсі проти Німеччини діють кілька сил. По-перше, зростаючий європейський націоналізм буде все більше віддавати перевагу протекціонізму в економіці і на ринку праці. Слабкі країни, ймовірно, вдадуться до різноманітних механізмів контролю над капіталом, а сильні почнуть обмежувати перетин іноземцями - включаючи громадян ЄС - своїх кордонів. Ми припускаємо, що існуючі протекціоністські заходи, що діють зараз в європейських економіках в області, наприклад, сільського господарства, в майбутньому будуть доповнені торговими бар'єрами, створеними слабкими країнами південної Європи, що потребують відновлення національних економік після теперішній депресії. У глобальному сенсі ми очікуємо, що європейський експорт зіткнеться з усе більш сильною конкуренцією і вкрай нестабільним попитом. Таким чином, ми прогнозуємо тривалий економічний спад у Німеччині, який приведе до внутрішньої соціальної і політичної кризи і послабить в найближчі 10 років вплив Німеччини на Європу.
Коментує Михайло Басараб, політолог
Передусім негативні наслідки зачеплять держави старої Європи, адже у дослідженні Stratfor йдеться про те, що Європу дуже скоро ми зможемо ділити на 4 групи - це Південна Європа, це середній пояс ядра європейських держав, Скандинавія як окрема частина Європи і Східна Європа. Я думаю, що найбільш вразливими будуть, як би це не здавлося дивним, найбільш заможні держави - це Німеччина, Франція, також ураженими новітніми викликами будуть держави Південної Європи. Думаю, що Східної Європи і держав скандинавського поясу і Британія зможуть значно інтенсивніше опиратися негативним тенденціям, які сьогодні захлинають центр і південь ЄС. Хоча у східноєвропейського поясу і скандинавів також існує потужний виклик – агресія Росії. Це змушуватиме їх об’єднуватися для відповіді на цей виклик і постійно перебувати у хорошому тонусі.
Центром економічного зростання та зростаючого політичного впливу буде Польща.
Польща весь цей час підтримувала вражаючі темпи зростання - мабуть, найбільш вражаючі після Німеччини та Австрії. Крім того, хоча населення Польщі, ймовірно, і почне скорочуватися, але не так сильно, як у Німеччині чи Австрії. У міру того як Німеччину будуть стрясати глобальні економічні та популяційні зрушення, Польща диверсифікує свою зовнішню торгівлю і врешті перетвориться на домінуючу силу Північно-Європейської рівнини. Більше того, ми очікуємо, що Польща стане лідером нової антиросійської коаліції, до якої в першій половині десятиліття підключиться Румунія. У другій половині десятиліття цей союз зіграє провідну роль у перегляді російських кордонів і повернення втрачених територій формальним і неформальним способом. У міру того як Москва буде слабшати, цей союз стане панувати не тільки над Білоруссю і Україною, а й далі на схід. Все це посилить економічне та політичне становище Польщі та її союзників.
Польща продовжить отримувати вигоди від стратегічного партнерства зі Сполученими Штатами. Коли глобальна сила вступає в таке стратегічне партнерство, вона завжди прагне наскільки це можливо посилити і пожвавити економіку партнера, щоб одночасно стабілізувати суспільство і дозволити будівництво потужної армії. З Польщею та Румунією станеться саме це. Вашингтон не приховує свого інтересу в регіоні.
Про те, з якими викликами зіткнеться Росія у найближчі 10 років та чи збереже свою державність, читайте у наступній статті. А також, що чекає на Україну і чи залишатиметься вона у центрі світової уваги.