25 грудня 2022, 18:15
Херсонці Алла та Павло Макарови разом 23 роки. Вісім років тому вирішили обвінчатися, але відкладали цю подію. А потім – повномасштабна війна, десять місяців життя в окупації, влучання російського снаряда в квартиру поверхом вище, переїзд в Кропивницький.
Та зовсім випадкова подія змусила їх знову згадати про своє бажання. Що це за історія та як відбулося вінчання – читайте в матеріалі Точки доступу.
Пів на десяту в одній із кімнат Центру реабілітації для дітей з інвалідністю почалась метушня. Ті, хто хотів послухати різдвяну літургію або прийшли на вінчання, готували приміщення – розставляли стільці, діставали пакети з гуманітарною допомогою від Червоного Хреста (яку потім роздали присутнім переселенцям).
Отець Сергій дістав церковні атрибути. Потім поклав на вікно каску та бронежилет з написом “Капелан”. Це буденні речі, які повинен мати священнослужитель, що працює на Херсонщині, розповів він.
Майже всі присутні – прихожани Свято-Покровського храму ПЦУ, що в Херсоні. Більшість із них після повномасштабного вторгнення Росії роз’їхалися містами України. Настоятеля храму, Сергія Чудиновича, за проукраїнську позицію полонили та катували росіяни. Відпустили у березні.
Коли я вибрався з полону, ми працювали у Херсоні. Я підлікувався та почав шукати своїх. Ми їздили на служіння низкою міст з Одеси до Кривого Рогу. Але в Кривому Розі мало людей, тому вирішили тоді бути в найстабільнішому Кропивницькому, – сказав він.
Спершу – різдвяна літургія. Вона почалася о десятій. Присутні, зокрема, згадали усіх херсонців, які загинули через повномасштабне російське вторгнення.
Приміщення для служби й обряду надав Центр реабілітації. Проте доленосна зустріч сталася в обласному соціальному центрі матері та дитини, де живе нині родина Макарових. Якось до центру приїхав отець Сергій.
Мені розповіли про подружжя з Херсону, які є парафіянами нашої церкви. Вони хотіли обвінчатися, але ж немає приміщення. Проте церква – це не приміщення, це люди. Тож знайшли його та вирішили провести обряд на Різдво, – розповів Сергій Чудинович.
Вінчання почалося об одинадцятій. На цей момент Алла та Павло чекали вісім років. Це було обдумане та виважене рішення.
Тоді отець Сергій сказав нам: ми – хороші люди, Бог повінчав нас на небесах. Тож ми не стали, але думали про це. Обвінчатися вирішили, коли приїхали в Кропивницький, – розповів Павло Макаров.
Рішення ухвалювали тут. Тому що я хочу бути з чоловіком і на землі, і на небесах. На все життя, довге чи коротке, яке воно буде, – сказала Алла Макарова.
До повномасштабної війни чоловік працював програмістом, а дружина виховувала двох доньок та доглядали батьків. Але 24 лютого змінило все.
Ми приїхали в Кропивницький 11 грудня, після дуже сильних обстрілів. Після того там почалися ще більші обстріли. Майже десять місяців жили під окупацією, це дуже важко. У квартиру поверхом вище, а в нас сьомий поверх дев'ятиповерхівки, влучив снаряд, – розповіла Алла.
Кропивницький родині подобається. Розповідають, про центр матері та дитини дізнались від своїх друзів, які навесні цього року тут так само отримували тимчасовий прихисток. Та все ж мріють і планують повернутися додому. Це найзаповітніше бажання на Різдво.
Головне сьогодні
