09 грудня 2024, 10:35
Вчитель історії, професіонал-зварювальник, любитель кіно та рок-музики, розвідник-штурмовик з позивним Академік, який побував у найгарячіших точках фронту. Це все про військового з Кіровоградщини Олександра Шила. Чоловік віддав найдорожче у боротьбі за незалежність країни – своє життя.
Історією цього відважного воїна з журналісткою Катериною Федченко поділилася його племінниця Ярослава. Детальніше – у нашому матеріалі.
Олександр Шило народився 21 квітня 1977 року в селі Безводня, нині село належить до Соколівської громади. Здобув фах вчителя історії, деякий час працював за професією у школах своєї громади, згодом полишив вчителювання та переїхав до Кропивницького. Тут чоловік знайшов нове покликання та нову роботу – працював зварювальником на заводі “Ельворті”. Завдяки своїй відповідальності та уважності до деталей Олександр став першокласним майстром. За високий професіоналізм його неодноразово відзначали. Колеги розповідали, що саме йому доручали найвідповідальнішу роботу на заводі.
Життя чоловіка не обмежувалося роботою, він був різносторонньою особистістю та мав багато захоплень.
Дядечко любив стрибки з парашутом, йому навіть пропонували стати інструктором. Саме він надихнув мене також стрибнути, – згадує Ярослава.
Олександр Шило був дуже скрупульозним, міг годинами виконувати кропітку роботу, яка потребувала уваги до деталей. Саме тому ще одним його захопленням стало моделювання. Чоловік зі шкільних років збирав моделі літаків.
“Коли я була мала, приїжджала до бабусі, заходила у кімнату до дядька – на поличках стояли моделі літаків і я їх чіпала. Він завжди нервував, щоб я їх не зламала.”
З часом Олександр не полишив це захоплення – збирав історичні моделі кораблів.
“Він був дуже уважним, міг годинами сидіти над якоюсь справою, але робив її саме так як це мало бути”.
Попри те, що чоловік перестав викладати у школі, любов до історії не полишила його – читав багато історичних книг. Завжди міг відповісти на будь-яке питання, яке стосувалося історії і робив це дуже натхненно та цікаво. Любив Олександр і рок-пісні, це захоплення поділяв зі своєю племінницею. Знав тексти пісень та учасників гуртів, мав феноменальну пам’ять на дрібні деталі. Захоплювався кінематографом, у його кімнаті досі стоять диски та касети з фільмами. Під час служби у війську, коли з’являвся інтернет, скачував на телефон фільми, щоб при нагоді подивитися.
Дядько також любив риболовлю, піші прогулянки та біг. Спорт займав велике місце в його житті. Вже під час служби разом з побратимом, коли була можливість, пробігали 4 кілометри за 16 хвилин. Всі дивувалися і говорили, що дядько в 45 років “дає жару” молодим. Захоплювався футболом, не пропускав можливості подивитися матч, – згадує Ярослава.
Олександр Шило не був професійним військовим і не служив в армії. Проте, коли почалося повномасштабне вторгнення росіян, не зміг стояти осторонь і з перших днів доєднався до територіальної оборони в Кропивницькому. Чоловік прагнув бути корисним на фронті, служба в ТРО його не задовольнила і він пішов до військкомату:
“Мама пояснювала, що з його знаннями та навичками зварювання він скоро зможе робити багато корисного для армії. Попросила почекати. Він відповів, що не може просто відсиджуватися вдома, дивитись у вікно і чекати поки російські танки будуть їхати вулицями”, – розповідає Ярослава.
Чоловік твердо вирішив долучитися до лав ЗСУ. З 1 березня 2022 року Олександра Шила мобілізували і направили на навчання. Після навчання його розподілили до складу новосформованої 71-ї окремої єгерської бригади, яку пізніше доєднали до складу десантно-штурмових військ. Бійці бригади виконували завдання з розвідки та штурму. Олександр став розвідником-гранатометником, за бойові заслуги отримав звання “сержант”.
У квітні 2022 року, одразу після навчання, Олександр пройшов службу на Харківському напрямку. Лише за один місяць він виконав 22 бойових завдання:
Брав участь у звільненні села Заводи на Ізюмському напрямку. Виконував завдання в тилу ворога, тому ми рідко спілкувалися і дядько не міг розповідати всього, щоб не наражати на небезпеку себе та побратимів, адже росіяни могли перехоплювати розмови, – згадує Ярослава.
За відповідальність, начитаність, уважність до деталей побратими дали Олександру позивний Академік. Ці навички стали у пригоді чоловікові на службі – він швидко навчався та освоював нові види зброї і навіть навчав інших користуватися нею.
Чоловік ніколи не вихвалявся своїми заслугами, мало розповідав про службу та бойові завдання, завжди намагався жартувати та оберігав рідних від жахів війни.
У травні 2022 року Олександр Шило брав участь у обороні селища Нью-Йорк на Донеччині. Чоловік разом зі своєю бригадою побував на всіх найгарячіших напрямках фронту – Харківщина, Донеччина, Запоріжжя. Вони виконували надзвичайно складні завдання в покинутих селищах, де не було ні окопів, ні фортифікаційних споруд. В такі місця було важко доправити навіть провізію, тому у військових було лише те, що вони могли взяти з собою за один раз.
Академік брав участь у штурмі російських позицій у Новоселівці та Новобахмутівці Донецької області.
У листопаді 2022 року, будучи командиром групи, брав участь у штурмі на Бахмутському напрямку в селищі Кліщіївка. Там військові добу невеликою групою стримували наступ росіян. Разом з побратимами Олександр потрапив у засідку та отримав кульове поранення під час виходу з оточення. Попри все військові стримамали просування ворога та успішно виконали завдання.
“Академік тримався до кінця спокійно та з посмішкою на обличчі, навіть тоді, коли боєприпасів для оборони вже не було”, – цитує побратимів дядька Ярослава.
Після виходу з оточення Олександр засмутився тільки через те, що не зміг винести з собою ручний протитанковий гранатомет.
17 лютого 2023 року за майстерне командування під час штурмів ворожих позицій в Кліщіївці Олександр Шило був нагороджений почесною відзнакою Головнокомандувача ЗСУ “Сталевий хрест”.
На Запорізькому напрямку Олександр Шило разом з побратимами штурмував “окопи Суровікіна” (фортифікаційний комплекс окопів).
Після проходження лікування та реабілітації, у січні 2023 року, Олександр повернувся до побратимів у стрій і брав участь у штурмових діях поблизу Новоселівки. Очолювана ним група першою увійшла в ворожі окопи, чим забезпечила успішні дії всього підрозділу. Вже у березні під час штурму отримав два кульових поранення.
Будучи пораненим, дядько продовжував залишатися на позиціях, не покидав побратимів і допомагав стримувати росіян до моменту, поки вони не виконали бойове завдання, – розповідає Ярослава.
Потім знову – лікування та реабілітація. Та після кожного поранення Олександр Шило повертався до побратимів на позиції. Вже у вересні воював на Запорізькому напрямку біля Вербового:
“Незважаючи на поранення, важкі умови та завдання, він завжди вів за собою побратимів”.
Останній раз чоловік вийшов у бій у листопаді 2023 року. Під час останньої розмови попередив рідних, що йде на завдання та попросив не хвилюватися за нього:
“17 листопада я з ним розмовляла. Дядько готувався до виходу на штурм, казав, що його не буде на зв’язку 5 днів, щоб ніхто не хвилювався”.
Академік брав участь у штурмі ворожих позицій поблизу Новопрокопівки Токмацької громади Запорізької області.
Зі слів командира, його групі таки вдалося закріпитися і зайняти ворожі позиції. Там же під час сутички з росіянами дядько загинув…
23 листопада Ярослава почала телефонувати побратимам Академіка, ніби відчуваючи нехороше. Один з побратимів сказав, що Олександр загинув, але офіційного підтвердження не було, тому з 19 листопада військовий вважався зниклим безвісти. Рідні Олександра не втрачали надію, що чоловік живий:
“11 місяців ми жили очікуванням та надією. Подавали запити в усі можливі інстанції. Якийсь проміжок часу я кожного дня переглядала російські телеграм-канали з фото та відео вбитих та полонених українських військових. Дивилася і намагалася його знайти. Через два місяці такого переглядання я припинила це робити, бо це просто неможливо витримати”, – розповіла Ярослава.
28 жовтня цього року рідним Олександра Шила зателефонували з моргу та сказали, що є збіг ДНК.
“Ніколи не забуду ранок 28 жовтня 2024… мені зателефонувала моя мама Світлана, саме їй першій повідомили таку страшну новину, вона плакала і я одразу зрозуміла, що сталося щось жахливе… У той момент в мене зруйнувалися всі надії, ніби світ довкола застиг, а в душі зробилася пустка.
Як пізніше стало відомо, у березні цього року відбувся великий обмін тілами між Україною та Росією і чоловік був у цьому обміні:
Тоді до моргу у Кропивницькому направили понад 50 тіл загиблих захисників. Контейнери з тілами розподілили між українськими містами і так сталося, що тіло дядечка приїхало саме до рідного міста. Він повернувся додому…
6 листопада Героя поховали у селі Безводня, на момент загибелі йому було 46 років.
Олександр Шило ніколи не вихвалявся своїми заслугами, мало розповідав про військову службу та бойові завдання, завжди намагався жартувати та оберігав рідних від жахів війни.
Чоловік не мав дружини та дітей. У нього були старенькі батьки, брат, який теж служить, та племінники. Олександр Шило дуже шанував своїх батьків, піклувався про них. Вони не знали про те, що син служить в десантно-штурмових військах і знаходиться на фронті. Розповідав мамі, що охороняє Світловодське водосховище, рибалить там і взагалі служба дуже легка. Розказував що у них то вишку, то стовпи ремонтують, тому його не буде на звʼязку. Правду батьки дізналися лише після того, як повідомили, що їхній син зник безвісти.
Ярослава каже, що була дуже близька з дядьком, як і її 14-річний брат Святослав:
Багато в чому він був мені та брату як батько. Ми говорили з ним кожного дня. Він знав про всі мої захоплення та переживання, підтримував всі мої ідеї. Також спілкувався з моїм братом, будучи на фронті, навіть знаходив час, щоб пограти з ним онлайн-гру. У мирному житті брав його на риболовлю, ходили разом у кафе, купував Святославу речі до школи. Брат безмежно любить його, як і ми всі.
Після перемоги Олександр Шило мріяв про мирне життя, хотів створити пасіку. Мав багато планів, яким вже не судилося втілитися. Хотів разом із племінниками поїхати у Карпати, піднятися на Говерлу. Мріяв також показати рідним місця, де він воював, та подорожувати Україною:
“Під час служби він пожартував, що ось і здійснилася його мрія про подорожі. Об’їхав фактично всю країну, захищаючи її”.
Головне сьогодні
