22 травня 2023, 18:50
Боронив Україну від загарбників у роки АТО, а щойно почалася велика війна, повернувся на фронт. Отримав важке поранення, втратив ногу, але тренується, щоб не втратити фізичну форму та надалі служити в армії. У квітні на національних "Іграх нескорених" посів третє місце з баскетболу та плавання. Уродженець Кіровоградщини, незламний капітан Сергій Майданюк розповів свою історію журналістам Точки доступу.
Сергій Майданюк – колишній прокурор. Працював у Знам’янській прокуратурі. У 2014-2015 роках служив по мобілізації. Після року служби демобілізувався й працював у юридичній сфері. У 2017-му році отримав адвокатську ліцензію та став адвокатом.
Коли почалася повномасштабна війна, я подзвонив військовому комісару і запитав, що мені робити. Він сказав відвозити сім’ю в безпечне місце і приїжджати у військкомат. Пообіді 24 лютого я вже був там.
Вже невдовзі Сергія і ще 40 військових відправили в Донецьку область. 26 лютого чоловік був у місті Селидове, а 27 – виконував бойові завдання близ Донецького аеропорту.
Основним своїм завданням Сергій Маданюк називає збереження життя і здоров’я особового складу. Тож радіє, що зміг вивести із оточення своїх побратимів.
Шість кілометрів від Авдіївки ми були, ми не давали ворогу пройти в сторону Авдіївки. Ми воювали і в Волноваському районі – Петриківка – виходили з оточення. Я вивів із оточення 38 чоловік, із них 17 – з області і семеро зі Знам’янки – всі свої. Півтори доби виходили. Пройшли 55 кілометрів, мороз – мінус 17, їжі немає, води немає. З нами був тяжко поранений сержант Євген Чайка. Він в Афганістані воював, у 14-15 роках обороняв аеропорт, де також отримав важке поранення, але добровольцем повернувся на війну, – розповідає Сергій.
Загалом, відзначає військовий, серед особового складу було багато "левів", які воювали в АТО.
Після того, як захисники вийшли з оточення, доєдналися до складу підрозділу поблизу Донецького аеропорту, потім воювали у Волноваському районі поблизу Новоселівки, зрештою знову повернулися під Донецький аеропорт.
Військовий розповідає, що як і в українців, у росіян працює розвідка, вони прослуховують телефонні розмови наших бійців.
У день, коли був бій за шість кілометрів від Авдіївки, мала бути ротація, ми мали залишати наші позиції, а на наше місце заходила інша бригада. Ця інформація потрапила до росіян і вийшло так, що зліва від нас нікого не було – там наших посунули – і нам у тил прийшли підрозділи "Вагнер" і "Сомалі", ліквідованого Гіві. За п’ять годин бою з мого підрозділу три чоловіки загинули, 17 були поранні, один пропав безвісти, а два потрапили у полон.
В той же час, говорить Сергій, ворог втратив пів сотні бійців, 30-40 окупантів отримали важкі поранення. Але в українців закінчилися набої і він дав команду відійти назад на позиції, де були інші наші бійці та БК.
16 серпня 2022-го року Сергій і сам отримав поранення. Це сталося на Донеччині.
Там під час штурму наших підрозділів, півтори метри від мене прилетіла міна, уламок потрапив у коліно. Вертольотом мене направили у Київ. Півтори доби медики боролися за ногу, але її довелося ампутувати, оскільки почалися незворотні процеси. Мені лікар сказав: "Ми або відрізаємо ногу, або через декілька годин вас не буде. Обирайте". Ну, тут вибору не було. Бо в мене двоє дітей маленьких, дружина. Дітей треба виховувати, а дружину любити.
Про те, що чоловік був на передовій та втратив ногу, дружина дізналася постфактум. Воїн говорить, що "розповідав коханій казки", начебто охороняє склади на безпечній території.
Але дружина сказала, що все одно мене нікому не віддасть. Розплакалася…Коли шестирічна донька мене побачила на протезі, теж дуже сильно плакала і казала: "Тато, вона така негарна, я не хочу таку ніжку". А трирічний син сказав, що любить мене і з такою ніжкою. Дружина доньці пояснила, що тато захищав їх на війні, а звідти багато людей повертаються без рук і без ніг.
Нині Сергій Майданюк після низки операцій проходить реабілітацію вже в другому київському інституті. Йому встановили тренувальний протез.
Військовий говорить, що на ньому наново вчилися ходити з пів сотні українських воїнів. Для нього, переконує, це було не дуже складно.
Найближчим часом із Німеччини має надійти функціональний дороговартісний протез для Сергія. Його ціна складає близько 70 тисяч євро. Завдяки тому, що протезуватиме україно-німецька фірма, пояснює він, передбачаються знижки, то для військових протез обходиться приблизно у два з половиною мільйони гривень.
Зараз чекаємо на модний протез, там Андрій Мацола профінансував 550 тисяч, ми зібрали з друзями 580, я вже доплатив, зараз ще там волонтери мають трішки допомогти і Знам’янська міська рада. Олександрійська міська рада посприяла – виділили кошти, фонд Сергія Кузьменка, фермери.
Завдяки сучасному протезу, каже чоловік, можна буде ходити практично так, як на рідній нозі – вгору й униз по сходах, бігати, стрибати і навіть плавати з ним. Він говорить, що держава фінансує протезування військовим у розмірі 856 тисяч гривень. За ці гроші можна встановити нормальний протез, але він буде значно поступатися функціональністю.
Найбільше Сергій мріє побачити сім'ю, яка зараз в Німеччині, а ще взяти участь у міжнародному турнірі для бійців, які зазнали трав, в складі національної збірної. Змагання якраз проводитимуть у Німеччині.
До війни, розповідає чоловік, професійно займався спортом і навіть під Донецьким аеропортом разом із побратимами між обстрілами займався на турніку та брусах.
А ще Сергій і нині продовжує улюблену юридичну практику, яку не полишав навіть на фронті – консультував клієнта телефоном зі словами "Я тут, а ви там боріться".
Якщо після реабілітації медики не дадуть чоловікові шанс на військову службу, він планує як адвокат відстоювати права військових. Головний мотиватор для чоловіка в усіх його починаннях – це його сім'я.
За бойові досягнення Сергій Майданюк нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України "Сталевий хрест".
Читайте також: Для жінок і дітей: шелтер для постраждалих внаслідок насильства облаштували в Кропивницькому (ФОТО)
Головне сьогодні
