У Кропивницькому з кінця минулого року реалізують проєкт "Теплі зустрічі" для рідних військових. Для родичів загиблих, зниклих безвісти та полонених захисників влаштовують затишні чаювання та екскурсії. До прикладу, до зооцентру чи музею. Мета – розрадити їх та підбадьорити. Детальніше про ініціативу, подальші плани організаторів та історії учасників – у матеріалі журналістки Точки доступу Лілії Кочерги.
Підтримати і відволікти
"Тут зображені портрети людей, яких ви могли бачити на вулицях нашого міста, міські пейзажі, які ми не завжди помічаємо, бо поспішаємо", – завідувачка відділу науково-просвітницької роботи Музею мистецтв Ганна Недлінська запрошує учасниць екскурсії у першу виставкову залу.
Її слухачі сьогодні – родички військових. Хтось пережив втрату, а хтось чекає рідних з невідомості війни і не втрачає віру попри все.
У гурті й кропивничанка Людмила Шибіста. Її син – кадровий військовий, майор Держспецзв’язку. Чемпіон України, володар 14-ти золотих медалей з пауерліфтингу. Двічі чемпіон світу, встановив два світових рекорди. Міжнародний суддя зі стрільби. Чоловік завжди говорив матері, щоб вона не боялася – він справиться з усім.
З першого дня великої війни він вів відеоспостереження з допомогою дронів. Це його іграшки з дитинства. Хлопці лишилися втрьох в управлінні. Син все говорив, що хто, як не він. Організував партизанський рух, хлопці збирали інформацію, він обробляв і передавав в управління розвідки.
Та перед ворожою ракетою чоловік виявився безсилим. Дмитро Кондратенко загинув під час обстрілу в Миколаєві 29 березня 22-го року. Йому навічно 36 років.
"Готувалася серйозна операція. Але так сталося, що знайшлися нелюди, які його здали. Він вже зайшов у кабінет, тому що його побратим не дійшов, а ракета, котра долетіла до центру України, різко розвернулася і потрапила недалеко у вікно від синулічки. І цей день у нас виходить його Днем народження і днем загибелі".
Син Зінаїди Рускіх Віталій помер у 22-му. Сапер пішов з життя у 49 років через наслідки поранень, отриманих в АТО.
Син пішов на війну в 16-му році. Добровольча українська армія, п’ятий батальйон. В нього рани були такі... Рука розірвана, все складено. Він мав іти воювати й під час повномасштабної війни з третім полком нашим, але він помер. Поїхав до побратима на похорон у Вознесенськ і там погано йому стало. Пропав онук безвісти минулоріч. Теж військовий, офіцер – Мала Токмачка, Запорізький напрямок. Півтора роки чекаємо, але сподіваємося...
Під час екскурсії учасниць познайомили з творчістю місцевих художників та переселенців. Не обійшлося й без тем війни та пам’яті.
У нього ми бачимо гранату, витягнута чека, башта Кремля вже палає, вона зруйнована. А взагалі легенда з’явилася мемологічна з чого: свого часу, після деокупації Херсону, коли втікали росіяни, один з офіцерів хизувався тим, що вони вкрали єнота з контактного зоопарку, – Ганна Недлінська показує зображення войовничого єнота.
Вона ділиться, що хвилювалася перед цією екскурсією. Адже розуміла, що, розкриваючи ці теми, мала дібрати слова, які б не зранили ще більше зболілі душі. Проєкти, пов’язані зі збереженням пам’яті, зазначає, представлені в залі сакрального мистецтва.
Для цих людей важливо, щоб про їхні втрати, щоб про їхніх синів, чоловіків, тих, кого вони втратили, пам’ятали. Щоб їх шанували і щоб їхня жертва була недаремною, щоб Україна залишилася українською. Мені дуже важливо підтримати їх. Допомогти знайти сили далі жити і взагалі говорять про те, що мистецтво є одним зі способів артерапії, – коментує Ганна Недлінська.
Виговорити біль
Серед ініціаторів проєкту – психологиня Ганна Колєва. Активне дозвілля, говорить вона, допомагає людям відволіктися. Водночас, спільне горе єднає. У рідних захисників подібні болі, турботи, спогади.
Мета цих зустрічей – підтримати один одного, знайти позитивні емоції, новий ресурс. Тому ми намагаємося проводити їх в різних куточках нашого міста. Це і екскурсійний формат, це і формат відвідування певних закладів, це і приємне чаювання, щоб підтримати, поспілкуватися.
Без спілкування, зізнається пані Зінаїда, не змогла б подолати біль і відчай.
"Ви знаєте, я все кидаю і біжу. Я знаю, що прийдуть такі дівчата, як я, ми поспілкуємося. І на цвинтар разом поїдемо, і так час проведемо. Бо, я ж кажу, якщо сидітиму вдома, то для мене це буде крах".
Підтримує її і пані Людмила. Каже, що першими до участі в подібних заходах її запросили представники громадської організації "Єдина родина Кропивниччини". Згадує, що прийшла тоді "чорна" від горя, нічого не бачила і не чула. Але потроху, з допомогою рідних, психологів та спілкування – відійшла.
Одного разу доня поставила мене перед дзеркалом і каже: "Подивися, чи хотів би Діма бачити тебе такою?!". Я всім мамам кажу, щоб ішли до психологів, вони дійсно допомагають. Треба розмовляти і виговорити цей біль. Треба жити заради наших хлопців. Вони всі для мене хлопчики, не зважаючи ні на який вік.
Проєкт "Теплі зустрічі" для рідних військових безстроковий. Коли потеплішає, організатори – регіональне представництво БО "Мрія", планують екскурсії за межі міста. Охочих доєднатися просять писати на Фейсбук-сторінку організації.
Читайте також: У Кропивницькому охочих навчають ефективній комунікації з родинами захисників (ФОТО)