19 листопада 2024, 16:52
Під кінець 2024 року інформаційне поле Кіровоградщини фактично повернулось до свого довоєнного стану. Не за наповненням, тут, звісно, чимало історій про волонтерів і військових, новин про панахиди та допомогу від міжнародних донорів. Скоріше, за загальним вайбом - неспішним, без великих коливань та активностей.
Однак сказати, що першу тисячу днів повномасштабної війни місцева медіаспільнота пережила без втрат та наслідків, також було б несправедливо. Просто все це лишилось всередині редакцій, закапсулювавшись у колективах. Та все ж ці зміни є.
Розгубленість та консолідація
Перші дні повномасштабної війни медійники Кіровоградщині зустріли в непевності та розбалансованості. Що писати, про що не говорити, як не нашкодити? З питаннями прийшли і відповіді. Спочатку спонтанні, потім структуровані та обдумані. Вже 25 лютого 2024 року на ютуб-каналі телеканалу "Вітер", а також на фейсбук-сторінці та сайті Центральноукраїнського бюро новин (CBN) стартував інформаційний марафон “Непереможний вітер”, на якій були перші включення, коментарі, офіційна та неофіційна інформація від військових.
Директор медіахолдингу Вадим Мурований згадує, що створений на ентузіазмі та запалі проєкт протримався “в ефірі” до кінця літа 2022 року, після чого був закритий.
У перші місяці редакції працювали чи не цілодобово, поєднуючи професійну діяльність з волонтерством. Тоді ж стали зрозумілими перші проблеми для медіа воєнного часу. Для друкованих видань - власне, сам друк. Окремі щотижневі газети не бачили світ кілька тижнів. Однак, за словами редакторки “Кіровоградської правди” Олени Сідорової, проблема була двосторонньою. З одного боку, журналістам потрібно було швидко організувати роботу в нових для себе умовах, з іншого, друкарням потрібно було вирішити, чи працюють вони і як саме.
На думку редакторки друкованого видання “Нова газета” Інни Данильченко, дещо легше було редакціям, які розміщувались в обласному центрі. “
Звісно, був ступор, страх, але в той же час була певність - нам потрібно працювати. Тож, вже на наступний тиждень після початку повномасштабної ми випустили черговий номер газети. На першій шпальті, як зараз пам’ятаю, ті білборди, з надписом про “рускій корабль", - пригадує журналістка.
Та була ще одна проблема, з якою зіштовхнулись абсолютно всі медійники. Налагодження оперативного діалогу між військовими, силовими структурами, органами влади та медійниками. Існуючі на той момент канали комунікації виявились недосконалими та здавались не надійними. Журналістка та громадська активістка Вікторія Талашкевич запропонувала вирішення - створення закритого телеграм-каналу “Оперативно: Кропивницький”. До групи допускали лише перевірених медійників та представників пресслужб всіх представлених у місті відомств та органів влади.
З такими запитами до журналістів під час війни зверталась не одна міжнародна та всеукраїнська організація. Поширеною проблемою перших місяців війни стала активізація DDoS-атак на сайти місцевих видань, зокрема “Златопіль” та “Fotoinform” Допомагали налагоджувати “оборону” як місцеві спеціалісти, так і експерти організації “Лабораторія цифрової безпеки”.
У той же період Інститут масової інформації налагодив передачу по регіонах чималої кількості аптечок, павербанків, бронежилетів та навіть старлінків.
Наприкінці червня 2022 року регіональний представник ІМІ в Кіровоградській області організував хаб, поєднавши для медійників можливості отримати необхідне для роботи обладнання та попрацювати на локації, забезпеченій безперебійним інтернетом та альтернативними джерелами електроенергії. Станом на початок листопада силами працівників хабу та запрошених експертів було організовано та про проведено 44 навчальних та нетворкінгових заходів, які медійники відвідали 1518 разів. Окрім того 358 разів журналісти користувались простором хабу для роботи.
Концепція виявилась успішною, тож в подальшому її було розширено до цілої мережі медійних хабів “Медіабаза”. Наразі такі коворкінги функціонують в 13 містах України. Ще дві медіабази відкриються для медійників вже до кінця листопада.
На жаль, якою б не була допомога, певну кількість видань все ж не вдалось зберегти. Через брак фінансування та кадрів припинили роботу інформаційні портали “Акула Media” і “Новий громадянин”, не виходять друком газети “Степовий край” і “Вечірня газета”, а також суспільно-політичний журнал “Persona”.
Власне, брак кадрів, на ряду з падінням рекламного ринку та, як наслідок втратою великої частини прибутку, наразі є головною проблемою медіа Кіровоградщини. Чимало медійників долучились до Збройних сил України та змінили диктофон на піксель. Серед них журналіст кропивницької газети "Україна-Центр” Геннадій Рибченков, позаштатний кореспондент газети "Народне слово” Максим Гуцалюк, редактор інформаційної агенції CBN Андрій Лисенко, заступник головного редактора видання "Нова газета", журналіст Українського Радіо Кропивницького Кирило Поліщук, редактор та засновник сайту “Новий громадянин” Віктор Голобородько та багато інших.
Та не лише мобілізація скоротила ряди видань Кіровоградщини. Хтось виїхав за кордон, хтось “вигорів” та змінив професію. Нових же кадрів за останні роки з’являлось катастрофічно мало.
“Молоде покоління важко змотивувати до роботи в класичному медіа. Попри всі наші старання, зарплатню журналіста важко назвати аж надто фінансово-привабливою. Тим паче, коли ти тільки починаєш працювати і працюєш, в основному, на новинах. Проблеми комунікації з окремими пресслужбами теж не додають мотивації”, - констатує редакторка видання “Гречка” Анастасія Дзюбак.
Вирішити проблему кадрів покликана “Медіашкола 2.0”, проєкт організований медійним хабом Інституту масової інформації “Медіабаза Кропивницький”. Наразі до навчання долучилось півтора десятка осіб, переважно студентів.
Двоє найкращих випускників отримають двотижневе оплачуване стажування в одній з кропивницьких редакцій. Ну і, звісно ж, до учасників проєкту придивляються місцеві редактори, які бачать в тому можливість поповнити кадрові резерви.
Усі редактори, з якими вдалось поспілкуватись під час підготовки цього матеріалу, констатують - роботи за час повномасштабної війни побільшало. У когось з редакцій пішли працівники і доводиться кожному працювати за двох. Деякі видання самі взяли на себе функції від яких тепер не можуть відмовитись.
“Чи не з перших днів повномасштабної ми вирішили на нашому телеграм-каналі дублювати сповіщення про ракетну небезпеку”, - розповідає редакторка газети “Кіровоградська правда” Олена Сідорова. - У нас специфічна аудиторія - мікс старшого покоління, яким заходить саме газетний формат видання, і молоді, яким подобається наш телеграм з новинами і мемчиками. Так от, саме старше покоління й досі орієнтується саме на нас, перевіряючи, чи дійсно оголосили тривогу в області. Доводиться цілодобово бути на зв’язку, ставити ці “тривоги” в будь-який час доби. Хотіли б уже відмовитись від цього, але читачі просять продовжувати”.
Для кропивницького онлайн-видання “Точка доступу” таким додатковим навантаженням є щотижневі матеріали про волонтерські проєкти. Окрім того до середини 2024 року видання публікувало зведення з фронту, які журналісти компілюють з повідомлень Генштабу. Такі повідомлення були завжди перевіреними та достовірними, а головне унікальними для онлайн-медіа регіону. Адже саме такий формат на новинних портала області нам зустрічати не доводилось.
“Працюємо інтенсивніше, це треба визнати. Однак якщо на початку, в 2022-му, намагались встигнути за всіма новинами, навіть найдрібнішими, то тепер зосереджуємось на великих авторських публікаціях. Бачимо, що й чимало колег пішли чим шляхом”, - коментує ситуацію в регіоні редакторка “Гречки” Анастасія Дзюбак.
Попри всі складнощі тисячі днів повномасштабної війни журналістика на Кіровоградщини продовжує функціонувати. Ба більше - повертається у свій ментально-меланхолійний стан, який, насправді, не надто сприяє активно розвитку. Втім війна навчила медійників адаптуватись до наявних умов, працювати за себе і “того колегу”, а за потреби гуртуватись навколо та вирішувати спільні проблеми. І хоча чимало видань безповоротно втрачено і не один медійників пішов з професії, професійний кістяк, який можна назвати “медіаспільнота Кіровоградщини”, все ж лишився. Він і працювати та, сподіваюсь, розвиватиметься навіть після тисячі днів війни.
Павло Лісниченко, регіональний представник ІМІ в Кіровоградській області
Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО ”Інститут масової інформації” та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews
Головне сьогодні
