"Це не я обрала Чорнобиль, а він мене": Ірина Ніколаєнко про зону відчуження, ядерну безпеку та творчість

  • Катерина Федченко
  • watch_later 25 квітня 2019, 19:00

  • visibility 240 переглядів

Вибух на Чорнобильській АЕС відбувся 26 квітня 1986 року – світ став свідком однієї з найжахливіших катастроф в історії людства. Цьогоріч минає 33 роки від дня страшної трагедії. Точка доступу поспілкувалася про ядерну безпеку держави, атомну енергетику та сучасні проблеми Чорнобильської зони відчуження з Іриною Ніколаєнко, членом громадської ради в Державному агентстві України з управління зоною відчуження, продюсеркою та авторкою фільму пост-симфонії "Арка" .

Ірина Ніколаєнко стала членом громадської ради 12 квітня цього року. До складу ради увійшли представники 15-ти громадських організацій та об’єднань. Основним їх завдання є представлення позиції громадськості щодо реалізації державної політики в сфері управління зоною відчуження. Свою активність у роботі громадської ради Ірина Ніколаєнко вбачає у збереженні культурно-історичної спадщини регіону, сучасної творчої активності на цій території та розвитку наземного й водного туризму та "зеленої" енергетики.

"Ми повинні перетворити Чорнобиль на зону відновлювальної енергетики"

Найважливішим завданням на майбутнє, покладеним на Державне агентство з управлінням зоною відчуження, є зняття з експлуатації Чорнобильської атомної станції і перетворення об’єкта укриття на екологічно-безпечну систему. 

Найгостріше питання – це переробка, довгострокове зберігання і захоронення радіоактивних відходів. В зоні відчуження сьогодні має місце більш ніж активна науково-дослідна діяльність, пояснює пані Ірина. Крім щоденного радіо-екологічного моніторингу, науковці зі всього світу спостерігають за змінами території, яка зазнала радіоактивного забруднення. 

Зона відчуження на державному рівні проголошена як територія змін і йдеться, в першу чергу, про розвиток цієї території як платформи чистої або "зеленої" енергії. 

За останні роки надійшло близько 100 заявок від інвесторів з усього світу на відведення ділянок під реалізацію проектів з відновлювальної енергетики. Тут уже навіть зведена перша сонячна електростанція. Кілька проектів знаходяться в процесі розробки та запуску. Крім того, минулого року Уряд виділив земельні ділянки на території зони відчуження під будівництво об’єктів вітрової енергетики, говорить Ірина Ніколаєнко.

Вона додає, що зараз інвестори та влада зацікавлені в тому, щоб перетворити місце екологічної катастрофи на зону відновлювальної та альтернативної енергетики.

"Люди повернулися до своїх домівок і не жалкують, що зробили такий вибір"

Основні шкідливі радіоактивні елементи, які потрапили у зовнішнє середовище під час вибуху на ЧАЕС, мають 30-річний період напіврозпаду, тобто кожні 30 років їх активність знижується вдвічі.

Теоретично така концентрація шкідливих речовин дозволить людям через декілька десятків років знаходитись в Чорнобилі, Прип’яті та інших населених пунктах довгий час без наслідків для здоров’я, та про повноцінне життя мова не йде. Вживання води, вирощування сільськогосподарської продукції буде заборонено ще кілька століть, зазначає співрозмовниця.

Хоча люди й покинули територію, проте природа активно бере своє: навіть через 5 років після аварії на ЧАЕС дослідники відзначали поступове відтворення тваринного та рослинного світу.

Ірина Ніколаєнко неодноразово відвідувала зону відчуження, тож не з чуток знає про стан навколишнього середовища та проблеми Чорнобиля:

Сьогодні вулиці та проспекти міста Прип’ять навіть важко ідентифікувати, особливо влітку. Вони повністю зелені і стали домівкою для численних представників як типової, так і червонокнижної фауни.  Територія в кілька сотень тисяч гектарів сама по собі стала заповідною. В зоні відчуження є  унікальне явище – так званий "Рудий ліс", який під час викиду радіації за лічені дні був спалений. По сьогоднішній день він не відновився.

Після аварії на ЧАЕС евакуювали 115 тис. осіб і вже через рік частина людей почала повертатися до своїх домівок. В 90-ті роки їх чисельність складала близько тисячі. Зараз їх значно менше – близько 300. Вони мають офіційний статус тимчасово проживаючих.

Мені особисто слово "самопоселенці" або "самосели" в цьому ключі не дуже подобається тому, що люди повернулися до рідних домівок, то ж краще називати їх "повертанцями". Звичайно, вони не бояться радіації, вирощують для себе сільськогосподарську продукцію. Умови життя в них дуже скромні, між собою ці люди спілкуються, підтримують один одного та не жалкують, що зробили такий вибір, – розповідає пані Ірина.

Обслуговування та соціальне забезпечення таких осіб фактично покладене на РДА та адміністрацію зони відчуження. Підприємства, які працюють на цій території, допомагають "самопоселенцям". Вони здійснюють контроль продукції, яку вирощують, надають певні ремонтні та медичні послуги.

Однією з проблем, яка гостро стоїть у зоні відчуження, та яку не прийнято обговорювати на державному рівні, – це браконьєрство та вивезення металобрухту, – пояснює співрозмовниця. – Офіційно тут заборонено проведення будь-якої діяльності з метою отримання та вивезення за межі зони продуктів без дозволу та дозиметричного контролю. Забороненими є полювання, риболовля, збір ягід та грибів. В правовому полі за такі дії передбачені невеликі штрафи та тюремне ув’язнення до 3-х років. 

Проте, як зазначає Ірина Ніколаєнко, така заборона та невелике покарання за протиправні дії мало кого лякає: 

Контроль здійснюють патрульні інспекції. Такі слабкі покарання взагалі не лякають ентузіастів так званої радіоактивно-брудної справи, але є великі ризики. Найгірше те, що всі перераховані їстівні «трофеї» з чорнобильської зони легко потрапляють на ринки Києва та області, а забруднений металобрухт – на повторну переробку.

"Потрапивши раз у Чорнобиль, він назавжди стає частиною твого серця"

Офіційного туризму, як такого, в зоні відчуження немає, і за законом бути не може. Можна відвідувати Чорнобильську зону з пізнавальною або науково-дослідною метою. Таке відвідування не є популярним нині трендом, проте активність зростає з кожним роком, оскільки Чорнобильська зона є місцем всесвітньо-історичної трагічної події. Вона вміщує сотні цікавих технічних та історичних пам’яток, є унікальним явищем природи, яке зараз перетворилося в унікальний національно-культурний  і природний парк. 

Фактично, це плацдарм для науково-дослідної роботи та зона натхнення для багатьох митців різних творчих напрямків. Потрапивши раз у Чорнобиль, він назавжди залишається частиною твого серця, створюються культурні продукти. Це певний тест для творчої людини: якщо вона туди потрапила і залишилася байдужою – вона явно не на своєму місці, – зазначає Ірина Ніколаєнко.

"Це Чорнобиль обрав мене, а не я Чорнобиль"

Ірина Ніколаєнко – продюсерка та автор унікального фільму-постсимфонії "Арка". Фільм був знятий у жовтні-листопаді 2016 року на території Чорнобильської зони в безпосередній близькості від місця аварії під час будівництва захисної арки – нового укриття для зруйнованого четвертого енергоблоку, що дала назву фільму. "Арка" розповідає 30-річну історію Чорнобильської катастрофи від перших хвилин після аварії до моменту, коли в 2016 році нове укриття зайняло своє проектне положення. Унікальність фільму полягає в тому, що його історія розповідається мовою музики, а єдині слова, які звучать у фільмі – це звернення Михайла Сергійовича Горбачова. Музика була спеціально написана для фільму, її основою стали звуки кількох об’єктів зони відчуження.  

Фільм "Арка" розповідає не стільки про трагедію, скільки про те, що у зони відчуження є майбутнє. Це спроба зафіксувати час, залишити свідоцтво грандіозності і неповторності моменту.


Я люблю казати, що це Чорнобиль обрав мене, а не я Чорнобиль. Вже існує кілька моїх творчих проектів: фільм-постсимфонія "Арка" й великий культурно-популяристичний проект "Зона натхнення". Мій емоційний творчий порив, мабуть, був настільки сильним, що перетворився в реальні творчі здобутки. В серпні 2016 року я потрапила в Чорнобильську зону на звичайну екскурсію. Саме в той день був запущений цей потужний творчий механізм. Це відбулося під час мого перебування під новим саркофагом або "аркою", як його ще називають. Вона тоді ще знаходилася на будівельному майданчику в 300-х метрах від четвертого реактора. Мені захотілося почути там звучання музичних інструментів. Я настільки загорілася ідеєю поселити в арку музику, що заразила нею все своє оточення. І вже майже 3 роки, 80% моєї продюсерської діяльності пов’язані з Чорнобилем, – розповідає про ідею зняти фільм-пост симфонію продюсерка.

Пані Ірина мама двох доньок, і спочатку рідні були налякані творчими планами, пов'язанами з Чорнобильською зоною.

Я не розпочала своєї активності, попередньо не дізнавшись про особливості перебування на цій території. Оцінила всі виклики й загрози, які стоять перед відвідувачем. Я вважаю абсолютно прийнятним для творчої роботи, та й для будь-якої іншої роботи, відвідування зони відчуження в разі дотримання нескладних, але важливих правил. Звичайно,  я провела певну роз’яснювальну роботу в родині, у творчому колективі, але в результаті мене підтримала більшість. Не скажу, що всі, але більшість зараз поділяють мій творчий вибір.

Найскладнішим при зйомці фільму було організувати роботу, адже знімальна група була обмежена в часі лише двома місяцями. Це час, коли "арка" ще стояла на будівельному майданчику. Після цього вона потрапила в своє проектне положення й вся активність була просто не можливою. 

Далеко не всі погоджувалися їхати в зону, то ж збирати творчу групу було непростим завданням. Найскладніше було домовитися запустити на територію режимного об’єкту, який перебуває під міжнародним контролем, знімальну групу, музикантів, два оркестри. Загалом – 150 осіб. І нам треба було не просто туди зайти, нам потрібна була можливість дві доби налаштовувати апаратуру, розгорнути величезну сцену, декорації, зіграти повноцінний концерт. Але я була настільки зарядженим цим процесом! Мене кликало керівництво на зустрічі, щоб відмовити від участі в проекті, а я виходила з дозволом і вони не розуміли, як це відбулося, – розповідає Ірина Ніколаєнко про зйомки фільму.

"Зона натхнення" – головне моє продюсерське  дитя. Ми – про майбутнє"

Пані Ірина не збирається зупинятися на досягнутому та планує продовжувати привертати увагу до пробем Чорнобиля. Зараз її команда працює над новим унікальним творчим проектом під назвою "Зона натхнення". 

Для творчих людей все, що пов’язане з чорнобильською аварією, є предметом особливого натхнення, яке в першу чергу спрямоване на створення життєстверджуючих творів. Ми – про майбутнє. І вірю, що саме творче осмислення цієї події надасть можливість по-новому переглянути результати цієї трагічної події сьогодні. "Зона натхнення" – головне моє продюсерське  дитя. Це цілий комплекс творчих, інформативно-освітницьких, науково-дослідних, спортивних, благодійних заходів. Все це має зелене забарвлення і тематика проекту пов’язана з територіями, які мають особливий історично-культурний, географічний або екологічний статус і, зокрема, чорнобильська зона відчуження. Ось на що перетворилася звичайна моя екскурсія до зони відчуження, – ділиться творчими планами Ірина Ніколаєнко.

Серед суспільства, навіть після 33 років Чорнобильської трагедії, існує чимало міфів та стереотипів про зону відчуження: тварини-мутанти, нові види рослин, неіснуючі хвороби. Одним із завдань Державного агентства є просвітницько-інформативна діяльність, яка має на меті розвінчання міфів і подолання стереотипного уявлення про цю територію. Проте залишається очевидним, що ця функція виконується не належним чином.

Я переконана, що найдієвішим  інструментом в цьому випадку є безпосереднє відвідування зони відчуження. Після професійної екскурсії не залишиться місця ні для яких стереотипів, картина буде абсолютно чіткою та зрозумілою. Але люди бояться навіть думати про подорожі в тому напрямку. Навіть серед мого творчого колективу були випадки, коли після повернення з чорнобильської зони люди утилізували одяг, взуття. Хоча насправді подвійного дозиметричного контролю при виїзді з зони відчуження достатньо, щоб бути впевненим у чистоті власних речей. Мій улюблений міф про тварин-мутантів. Я завжди з задоволенням цитую одного супроводжуючого: "Я ніколи не те що не зустрічав тварин-мутантів, навіть ніколи не зустрічав людей, які бачили тварин-мутантів, – розповідає Ірина Ніколаєнко.

Світовий досвід все впевненіше доводить, що недопущення ядерної трагедії – це результат відмови від розвитку ядерних програм і повна відмова від ядерної енергетики. Ірина Ніколаєнко підтримує розвиток "зеленої" енергетики й не вірить в абсолютну безпеку роботи ядерних реакторів, відповідно не вірить в мирний атом: 

Саме по собі словосполучення "мирний атом" каже про іншу сторону цього процесу.

Чорнобиль – трагедія, яка не має повторитися. Аварія на ЧАЕС назавжди увійшла в літопис нашої країни та й усього світу як найбільша техногенна аварія за всю історію ядерної енергетики й людство повинно засвоїти цей урок. 

Читайте також: "Недокомунізований" Кропивницький: як позбавляються рудиментів минулого в обласному центрі (ФОТО)