Наш сайт використовує cookie для роботи сайту, авторизації та аналітики. Нижче наведено основні cookie та їх призначення.

Сьогодні, 22 листопада, у центрі Кропивницького відбулася щотижнева акція на підтримку полонених і зниклих безвісти захисників. Уздовж вулиці Великої Перспективної, біля площі Героїв Майдану, зібралися рідні, друзі військових та небайдужі містяни. Вони тримали плакати й портрети захисників, які перебувають у російському полоні або вважаються зниклими безвісти.

Про це повідомляє журналістка видання "Доступ. Медіа" з місця події.

Мета акції — привернути увагу суспільства та влади до необхідності повернення українських військових із російського полону й пошуку тих, чия доля досі невідома.

"Я повернуся й подзвоню": історія Максима Гергеля

Наталя Колісник приїхала на акцію з Кропивницького району вперше. Вона вже три роки й десять місяців чекає на звістку про свого сина Максима Гергеля, який народився 15 грудня 1988 року.

Акція у Кропивницькому
Наталя Колісник, мати Максима Гергеля, праворуч

Максим зник безвісти 17 січня 2023 року поблизу села Васюківка Бахмутського району Донецької області. Служив у 61-й бригаді.

За словами матері, він пішов захищати Україну 26 лютого 2022 року, хоча самостійно виховував неповнолітнього сина й, як стверджує жінка, не підлягав мобілізації.

"Ми вийшли на акцію підтримки, щоб нас почув увесь світ, почуло керівництво й допомогли визволити наших дітей", — говорить Наталя.

Жінка розповідає, що за весь цей час родина так і не отримала підтвердження, чи перебуває Максим у полоні.

"Майже чотири роки він безвісти зниклий. На сьогодні ми навіть не знаємо, чи він зниклий, чи в полоні, чи де він. Тому що в нас навіть статусу "полонений" немає. Російська Федерація не підтверджує, що мій син у полоні", — каже мати.

Наталя пам'ятає останні слова сина, які почула від нього в січні 23-го року о 14:50:

"Дякую, що ти в мене є і що ти за мене молишся. Я повернуся й подзвоню".

Удома на Максима чекають син, мати, батько, дві сестри, брат та інші рідні.

"Від квітня не маємо жодної інформації": історія Сергія Бушмальова

На акцію прийшли Тетяна Бушмальова разом із сином. Вони чекають на повернення чоловіка й батька — 50-річного військового Сергія Бушмальова з позивним "Буш".

Сергій долучився до лав Збройних сил України у листопаді 2025 року. Служив на Лиманському напрямку. За словами рідних, 28 січня 2026 року він уперше вирушив на бойові позиції.

Востаннє військовий виходив на зв'язок 6 квітня. Через два дні командир повідомив родині про його зникнення. Від 8 квітня Сергій офіційно вважається зниклим безвісти.

Тетяна розповідає, що до мобілізації її чоловік переніс дві операції на очах. За її словами, під час мобілізації стан його здоров'я належним чином не врахували.

Від квітня до листопада, каже жінка, родина не отримала нової інформації про долю захисника.

Удома на Сергія чекають мати, дружина, син, онуки та інші рідні.

"Сказав, що йде на завдання і кілька днів не буде на зв'язку": історія Артема Богданова

Ольга Богданова прийшла на акцію заради свого сина Артема, який зник безвісти 22 квітня 2025 року поблизу Костянтинополя Волноваського району Донецької області.

За словами матері, 16 квітня Артем вирушив на бойове завдання.

"Напередодні він мені тричі телефонував, казав, що йде на завдання і його не буде на зв'язку дні три-чотири. Просив не хвилюватися", — пригадує жінка.

22 квітня їй зателефонували й повідомили про зникнення сина. За словами Ольги, під час виконання бойового завдання стався удар FPV-дроном.

Відтоді родина не має інформації про його долю.

Раніше, у жовтні 2024 року, Артем отримав поранення, після якого лікувався близько чотирьох місяців.

Мати розповідає, що звертається до різних установ, намагаючись з'ясувати обставини зникнення сина, однак отримує лише формальні відповіді.

Удома на Артема чекають мама, сестра та племінники.

Майже чотири роки невідомості: історія Андрія Чоботаря

Оксана Квашук чекає на повернення свого брата Андрія Чоботаря, який зник безвісти 23 грудня 2022 року під час боїв на Бахмутському напрямку.

Андрій добровільно долучився до війська, звільнившись із роботи. На той час йому було 26 років, нині — 30.

Він служив у Національній гвардії України. За словами сестри, військовий не повернувся з бойового завдання поблизу Бахмута.

"Немає ніяких даних про полон, але, на щастя, немає збігів ДНК, тому ми все-таки сподіваємося, що він живий", — розповідає Оксана.

Раніше жінка розповідала журналістам "Доступ. Медіа", що Андрій перестав виходити на зв'язок після бою з найманцями російського військового формування "Вагнер".

За її словами, Андрій разом із дев'ятьма побратимами вирушив на завдання в лісосмугу поблизу села Озерянівка Бахмутського району Донецької області. Військові потрапили в засідку, після чого ніхто з десятьох не повернувся.

У квітні 2023 року українські військові зайшли на ці позиції та знайшли тіла двох загиблих захисників. Доля решти восьми, серед яких Андрій Чоботар, залишається невідомою.

Удома на Андрія чекають батьки, дві сестри та племінники. За час його відсутності один із племінників уже одружився.

Родина продовжує сподіватися, що Андрій живий і повернеться додому.


 

Читайте також: "Надіємося, чекаємо": у Кропивницькому провели автопробіг на підтримку полонених і зниклих безвісти

Наша спільнота

Запрошуємо вас стати частиною нашої спільноти та бути
причетними до змін у місті.
Після оформлення підписки ми надішлемо вам лист із детальною інформацією.

Долучайтеся до змін у місті, які вже відбуваються!

Зараз триває

Хвилина мовчання

Пам’яті тих, хто загинув внаслідок збройної агресії Росії

01:00