У найбільшому гуманітарному центрі Кропивницького 80% волонтерів – переселенці (ФОТО)

У найбільшому гуманітарному центрі Кропивницького, яким опікується ГО "Територія успіху", 80% волонтерів – переселенці. Щодня добровільні помічники на трьох локаціях центру збирають, фасують, розподіляють та видають тонни продуктів, засобів гігієни та речей першої необхідності. Кажуть, що волонтерство допомагає пережити складні часи і їм самим. Журналісти Точки доступу поспілкувалися із активістами.

Це в нас гуманітарна допомога. Підходять, дають мені талончики після реєстрації, і на кожен талончик я маю виділити гуманітарну допомогу від міста і пакетик гуманітарний від нас, от що ми робимо, – пояснює переселенець із Харкова Василь.

73-річний чоловік – найстарший волонтер гуманітарного центру. Його ми застали за пакуванням продуктових наборів. В обласний центр пенсіонер переїхав на початку березня. А вже за тиждень доєднався до гурту активістів.

Допомагаючи людям, мені на серці і на душі стає трохи легше, що я поїхав від рідного дому, – зізнається він.

Добрий день, ось вам ваш продуктовий набір, всього найкращого, мирного неба, до побачення, – Дмитро із Сєвєродонецька видає пакунок із допомогою клієнту гумцентру на іншій локації.

Поїхавши з рідного міста, він знайшов розраду в допомозі іншим.

Залишатися там було вкрай тяжко. Магазини не працюють, медикаментів немає для близьких. І ми вимушені були виїхати до цього гарного міста, де нас так добре прийняли. Коли люди дізнаються, що ти теж переселенець, вони якось навіть посміхаються, починають з тобою розмовляти. Коли ще якесь місто поряд із твоїм, то ще більше починаємо розмовляти, дуже приємно зустріти земляка, – розповідає Дмитро.

Із окупованого Рубіжного Богдан приїхав у Кропивницький до родичів. Тут одразу почав волонтерити. Тепер допомагає координувати роботу кропивницьким активістам.

Жити там на даний час неможливо – немає ні світла, ні води, ні газу, ні зв’язку, ні інтернету і, найголовніше, – немає української влади. Приїхавши у Кропивницький, я звернувся до волонтерського центру по допомогу, наступного дня прийшов і запитав, чи не потрібні помічники, бо я бачив, що дуже багато роботи, ну і люди сказали, що так, звичайно, підходь, – зазначив Богдан.

У Харкові працювала на кількох роботах. Сидіти в Кропивницькому без діла теж не змогла, – розповідає його колега Наталя. Певна, зрозуміти чужу біду може лише людина, яка пережила подібне.

Почуваєш себе по-іншому, почуваєшся потрібною, затребуваною і приємно, що якісь слова твої допомагають переживати людям те, що всі зараз переживають. Якщо хтось посміхнеться після того, як виходить від мене, то я дуже задоволена, – ділиться жінка.

Підтримка переселенцям вкрай необхідна, – говорить Сергій. Його родина у Кропивницький тимчасово переїхала із Харківщини. Він щиро вдячний волонтерській команді. 

Ми з дому поїхали на двох машинах. Верхній одяг взяли та й усе. Продукти якісь мінімальні, все, більше нічого немає, а все інше лишилося вдома, – розводить руками чоловік.

Із Харківської області приїхала і Людмила. До волонтерів прийшла за продуктами. Набір можна отримати раз на місяць. Харчування для дітей – частіше.

Ми приїхали з мамою 27 квітня цього року. У нас просто там окупована територія – важко там перебувати. Раніше люди виїжджали, а ми от-от – і наче якось боялися, бо, коли виїжджають, то інколи обстрілюють. А потім попутниця нам попалася і ми приїхали вчотирьох, – розповідає вона.

Близько 20 тисяч переселенців вже отримали допомогу в цьому гуманітарному центрі. Працюють волонтери із початку березня. Аби уникнути довгих черг, нині розробили систему попереднього запису. Активісти зазначають: потік переселенців не зменшується. Щодня за продуктами і речами приходять з-пів сотні людей. Окрім продуктів, у центрі можна отримати засоби гігієни, одяг та різні побутові речі.

Раніше, коли ми приймали по живій черзі, в нас могло бути 500-700, тисяча-дві і це дуже неконтрольовано було. Тому ми зараз зробили систему попереднього запису. Люди на воротах сканують к’юар-код, через цей к’юар-код потрапляють до списку, ми їх обдзвонюємо і вони приходять на конкретний час, а не чекають в черзі по п’ять-шість годин, – пояснює кропивницька волонтерка Дар’я Барвінок.

Роботу гуманітарного центру сьогодні забезпечують близько 130 волонтерів. Допомагає українцям і уродженець росії – Микита.

Востаннє я був у росії в 2014-му році. З тих пір моє коло спілкування скоротилося дуже суттєво. В мене тато там, мама і пару друзів буквально, з ким я продовжую спілкуватися, які розуміють ситуацію. Водночас, я знаю таких людей, у яких на аватарці, грубо кажучи, буква Z зараз намальована, то про що можна говорити з цими людьми, – ділиться він.

Волонтери в постійному пошуку джерел поповнення "гуманітарки". Кажуть, що мають підтримку місцевої влади та українців з усього світу.

На жаль, і ситуація на фронті загострюється і, відповідно, людей, яким потрібно рятуватися від війни і їхати далі вглиб країни, стає більше з кожним днем. І людей, які потребують нашої підтримки і допомоги, не лише одноразово, а протягом певного часу, теж стає більше – говорить координаторка гуманітарного центру Олена Горобець.

Кропивничанка зазначає, що значна частина волонтерів – це самі переселенці. Разом із місцевими активістами вони працюють ефективно і злагоджено. За час спільної роботи стали практично сім'єю. 

Вони приходять, отримують тут допомогу, бачать, що є величезна потреба в допомозі і хочуть допомагати самі. Приносять із собою свій досвід, в тому числі управлінський, свої вміння, свої знання, – додає Олена.

Гуманітарний центр, організований ГО "Територія успіху", працює на базах 26-ї, 34-ї та 35-ї шкіл. Волонтери радо примуть у команду ще кілька десятків помічників. До того ж, кожен охочий може допомогти центру побутовими речами: є потреба в каструлях і пательнях, постільній білизні і матрацах тощо. 

За інформацією Кіровоградської ОВА, за час війни Кіровоградщина прийняла майже 145 тисяч переселенців. Близько 80 тисяч залишились на тимчасове проживання в громадах області.

Читайте також: Переселенець з Маріуполя розповів про місяць життя у блокаді та під обстрілами

Фото: Л. Кочерга