25 листопада 2023, 12:15
Втратили сина через війну та не втратили віру в перемогу. На Кіровоградщині подружжя вчителів допомагає армії з 15-го року. Три покоління їхньої родини – учасники війни, розв’язаної Росією. Історію про незламних українців читайте у матеріалі Точки доступу.
Тетяна та Микола Бердники – однолітки й освітяни. Тетяна викладала у школі фізику й математку, 20 років була заступницею директора. Микола – вчитель фізкультури та військової підготовки, викладає предмет "Захист Вітчизни". Познайомилися в автобусі – сиділи поруч. Відтоді, жартують, їдуть разом 44 роки. Виховали трьох дітей.
Волонтерить подружжя з часів АТО. Хоча, зазначають, не люблять слово "волонтерство", адже для них воно чуже, а українці завжди допомагали одне одному, влаштовували толоки. Тож, кажуть, звикли так жити – спершу для людей, а потім – для себе. До того ж, їхні рідні нині на передовій.
Чоловік був військовий, син військовий, зять військовий, внук військовий. І, мабуть, така вдача, що я повинна всім все допомагати, – розповідає Тетяна.
Нині Бердники об’єднали зусилля з активістами з двох районів – Кропивницького та Новоукраїнського. За штаб активістам – приміщення колишньої пошти у Великій Висці. Тут розмальовані стіни і квіти на підвіконнях – затишок.
На стіні – карта, де прапорцями позначені населені пункти, з мешканцями яких вони співпрацюють.
Довгий час це приміщення стояло пусткою, власними силами волонтери зробили ремонт і навели лад. Працюють щобудня, за потреби виходять і у вихідні.
Своє об'єднання назвали "Краяни", кажуть, що це означає і сусіди, і побратими. Поки не переїхали у хаб, волонтери працювали у шкільному спортзалі й навіть в'язали сітки просто на вулиці.
До слова, із сітками, прапорами та іншим дорослим волонтерам допомагають школярі місцевої школи.
Виходить, у нас отут, як центр. Люди там шиють, там в’яжуть, там ще щось роблять. До нас сюди зносять, тоді ми вже передаємо на Кропивницький, або передаємо відразу до воїнів, – пояснює волонтерка Олександра Чорна, яка, за словами колег-волонтерів, якраз і керувала ремонтними роботами.
Жінка розповідає, що кожного дня у волонтерський центр приходять працювати 10-15 людей. Радіє, що їхня робота не лише підтримує воїнів, а й рятує життя.
Ми зв’язали сітки, поставили хлопцям. Хлопці накрили, там, де треба було, і одразу ж на другий день надсилають фото і кажуть: "Подивіться, ви врятували нам життя, дрон впав у сітку, завис і не вибухнув". Хлопці лишилися живими.
На чільному місці у хабі – портрет сина Бердників. Віктор був кулеметником. 2014-го року отримав тяжке поранення голови. Цьогоріч чоловік помер. Йому було 43 роки. Після поранення чоловік волонтерив разом із батьками.
Ноші дівчата шиють, прапори, це мій покійний син закупив тканину на 20 тисяч, його вже немає, а прапори ми шиємо, – каже Тетяна Бердник.
Пережити особисту трагедію батькам допомагає щоденна робота. За клопотами немає часу ні на тяжкі думки, ні на відпочинок. Але вони переконують: не стомилися.
Щодо того, що стомилися від війни, то чомусь частіше говорять про це ті, які до війни відношення не мають. Наша родина якраз і має відношення, бо і я був на війні, і сина, на жаль, втратили. Та, щоб сказати, втомилися від війни, я би так не сказав, але, звичайно, хотілося б, щоб вона пошвидше закінчилися, – зазначає Микола Бердник.
Приблизно раз на тиждень Бердники відправляються у "турне" і збирають допомогу селами. Дружина й дочка настоятеля храму в Олександрівці, колишнього капелана, перші, до кого заїжджаємо.
Дружина священника Ніна Безручко зв’язала для воїнів з пів сотні теплих шкарпеток.
Які непотрібні кофти, старі речі, усе це розпускається. Тому вони такі різнокольорові, кожна шкарпетка на іншу не схожа, щоб солдати не переплутали, – посміхається вона.
А ще передають захисникам сухарики, пастилу та яблука з власного саду.
Ми посадили 120 дерев, цього року зібрали 60 ящиків. Того року 30 ящиків тільки я пересушила на сушню і відправила солдатам, – каже пані Ніна.
Коли відкрити баклажку, сушені саме мамині яблука без ГМО, і цей запах яблук, і ти закриваєш очі – вони пахнуть медом солодким. І, коли нашим хлопцям передаємо, знаєте, вони хоч трохи повертаються душею додому, – каже дочка священника Марія Гринчук.
Тетяна Бобришова з Великої Виски сплела для військових сотні килимків. Вони стелять їх в автомобілях та бліндажах.
Круги плету для воїнів. Коли приїжджали наші, які чергували, то носила і їм, вони брали собі у машини підстеляли, утепляються.
Наталія Момот із Івано-Благодатного передає Бердникам шкарпетки, білизну та фрукти для воїнів.
Жінка доєдналася до волонтерського гурту, побачивши заклик про потребу в допомозі Тетяни у соцмережі.
У цій айві вітаміну С більше, ніж в лимонах. І це, може, насушать наші волонтери і буде хлопцям на чай.
А це село Оникієве. У приміщенні дитсадка місцеві активісти шиють прапори і ноші для поранених. На машинках, з якими допомогли інші небайдужі, нашили їх близько тисячі.
Це ноші для поранених. Вони в нас дуже багато просять, бо виносять з поля бою побратимів. Ми не хочемо це робити, ми хочемо перемоги. І не хочемо саме шити ноші. Краще будемо шити прапори, – говорить Людмила Гудаченко.
Волонтери впевнені, що війна обов’язково закінчиться нашою перемогою. А доти наближатимуть її, скільки мають сил.
Читайте також: "Калмазівські павучки": на Кіровоградщині у непрацюючій їдальні облаштували волонтерський хаб (ФОТО)
Головне сьогодні
