07 серпня 2023, 10:25
Зелені та червоні дроти на вибухівці, таймери або міни, на які можна покласти каміння, якщо випадково на них наступив – все це можливо тільки в голлівудських фільмах.
Реальність суворіша: права на помилку немає, розповів вибухотехнік Олександр Лашкевич. З початку повномасштабного вторгнення він знешкоджує ракети та дрони, які росіяни запускають на Кіровоградщину. Декілька разів їздив розміновувати Київщину та Харківщину, щоб люди могли знову там жити й працювати.
Про роботу саперів, які щодня ризикують заради нашої безпеки, Олександр розповів Точці доступу.
Якщо людина знайде гранату та повідомить про це, виїжджають піротехніки ДСНС. Якщо принесе додому, виїжджаємо ми, вибухотехніки нацполіції, – пояснює різницю між професіями Олександр. – Бо ж в одному випадку людина не порушує закон, а в іншому – порушує.
Олександр Лашкевич працює у нацполіції. Раніше був дільничним, але вже чотири роки як перевчився на сапера. До повномасштабної війни, каже, роботи було менше і все було не так напружено.
Виїжджав, коли затримували злочинців із вибуховою зброєю, коли хтось залишав "дивні предмети" на вокзалах чи вулицях або дзвонили сказати, що школа чи садок заміновані.
Після вторгення росіян у 2022 році все змінилося.
Тепер ми також виїжджаємо, коли є "прильоти" ракет чи дронів у нашій області. Їдемо по двоє чи троє. Спершу класифікуємо, що прилетіло. На початку війни інформації не було ніякої. Що дізнавалися, вносили у загальну українську базу та ділилися між собою досвідом. Усі області. Бо ми з цим ніколи не стикалися. Зараз вже знаємо і розуміємо, що треба робити.
На початку великої війни більшість людей охопили страх та паніка. Влада попереджала, що нічого чіпати не можна, що вибухівка може бути усюди – навіть у дитячих іграшках. Додавали масла у вогонь і фейкові повідомляння, які люди пересилали один одному у вайбер-чатах.
Викликів до поліції побільшало.
Фактично, все це були просто речі. Було навіть таке, що хтось розбирав електронні сигарети та викидував деталь з ліхтариком, що мерехтів. Люди натикалися і думали, що це якась вибухівка. Не знаю, навіщо це робили.
Окрім цієї роботи, додалися і виїзди в деокуповані території. В Олександра Лашкевича першою була Київщина, коли наші захисники вибили звідти росіян. У квітні 2022 року весь світ побачив злочини, які російські війська робили в Бучі, Ірпені, Гостомелі. Побачив це на власні очі й Олександр.
Ми працювали в основному там, де відбувалися бої, на місцях дислокації військ РФ, які залишили свою техніку і весь боєкомплект. Сапери розчищали все від снарядів, які розліталися у різні сторони, які не здетонували. Працювали там з квітня і закінчили аж в серпні. Я був там з травня по червень.
Наступні дві поїздки були на Харківщину: з вересня по жовтень у 2022 році та з травня по червень у 2023-му. Коли наші захисники звільнили Куп’янськ, Олександра та інших саперів направили туди.
Криміналістам та оперативникам треба було взяти ДНК людей в одному з приміщень, та зібрати докази злочинів російських військових. Щоб усі могли працювати, першими завжди заходять вибухотехніки.
Робота саперів небезпечна. Та ще більше її ускладнювали постійні обстріли, які були на Харківщині. У деяких місцях вони були так часто, що доводилось їздити туди тільки на деякий час. А потім або ховатися й перечікувати, або їхати в безпечніше місце.
Неможливо вгадати, куди будуть стріляти. Вони гатять і по лінії розмежування, і по містах. Якось у Куп’янську ми приїхали до райвідділу. Мій напарник – Руслан Якименко, пішов до начальника, щоб дізнатися наші завдання. Я сидів з іншими саперами на вулиці, коли метрів за 70 від нас "прилетіла" С-300. У страху великі очі – ми сховалися раніше, ніж встигли розлетітися уламки.
С-300 "Фаворит". Фото з Вікіпедії
Два вибухотехніки за день можуть назбирати та знешкодити понад пів сотні мін та боєприпасів. Все залежить від місця та видів вибухових пристроїв. Якщо вибухівка саморобна, тільки з однією нею можна просидіти пів дня.
Також часу потребують обачність та уважність, адже ворог – підлий та підступний.
Вони можуть поставити протитанкову міну на видне місце, щоб її побачив сапер. Але на шляху до цієї міни поставлять ще купу розтяжок та пасток. Або розставити міни так, що металошукач фонить і працювати ним просто неможливо.
Тоді доводиться брати пошуковий щуп та протикати землю в пошуку. Робиш проколи 3-5 сантиметрів під кутом 30 градусів і йдеш всю дорогу. У нас була така дорога метрів 8 у ширину і 150 – завдовжки. Ми йшли так тиждень.
Робити все чітко та правильно – важливо, бо немає права на помилку. Наступити на міну та підставити замість неї каміння – можливо тільки у фільмах. У реальності ж кожен необачний рух може призвести до трагічних наслідків.
Й інколи це відбувається.
Якось ми працювали на лінії розмежування. Один з іноземних саперів наступив на протипіхотну міну, йому відірвало ногу. Всі сапери знають що робити у таких ситуаціях. Але до нього треба було якось оперативно ще дійти, щоб допомогти. Ми отримали про це повідомляння, евакуювали його через мінне поле та винесли до швидкої.
У своїй роботі ми часто стикаємося із травмованими чи загиблими. Але коли травмується твій колега – це особливо болісно.
Спершу сапери працюють там, де є люди. На Київщині та Харківщині Олександр Лашкевич забезпечував роботу правоохоронців, розміновував поля для посівної, шукав та знешкоджував вибухові предмети у будинках та на вулицях.
В пріоритеті – зробити життя та роботу людей безпечними. На посадки, поля та ліси не вистачає ні часу, ні фахівців. Тож ходити такими місцями сьогодні вкрай небезпечно.
Майже кожного дня з тих територій приходять повідомлення, що хтось підірвався на міні. У нас дуже багато сміливців, які продовжують ходити на рибалку чи по гриби туди, де ще рік тому розташовувалися російські війська. Ми не можемо фізично охопити всі території. Ще ж є такі міни як "лепесток". Вони маленькі, їх не видно, тож на них легко натрапити.
Навіть коли закінчиться війна, робота саперів не закінчиться ще довго. Ще багато років ми будемо знаходити боєприпаси та міни, які залишили після себе росіяни.
Олександр знає, що його робота як ніколи важлива. І навіть якби можна було повернути час назад, все одно обрав би саме її. Жартує: бо хто ще, як не він, буде цим займатися.
Фото надав Олександр Лашкевич
Читайте також: Що батько зник, діти дізналися на Миколая: історія захисника з Кіровоградщини
Головне сьогодні
