Роман Прядун, розповідають рідні, з дитинства був особливим – розумним, впертим, наполегливим і, водночас, відданим сім'ї. У школі вражав кмітливістю, адже ще у шість років прочитав всю домашню бібліотеку. В юності захопився спортом, досягнув значних результатів у боксі. Це загартувало його характер і навчило йти уперед, попри труднощі. Вже під час служби у Збройних Силах чоловік зустрів кохання – дівчину з тимчасово окупованого Мелітополя. Відтоді найзаповітнішою мірєю було звільнити місто від загарбників та одружитися. Яким пам'ятають захисника найрідніші люди, записала журналістка Точки доступу Лілія Кочерга.
Народився захисник 13 червня 1985 року в Кропивницькому. Закінчив школу №23, потім навчався в Кіровоградському кооперативному технікумі економіки і права імені М.П. Сая, отримав спеціальність "Товарознавство та комерційна діяльність". Працював приватним підприємцем – мав магазин будівельних матеріалів. Любив цю справу і розвивав.
Роман – найкраща дитина у світі, – говорить крізь сльози мама захисника Ірина Лещинська.
Вона була для Романа головним пріоритетом, він завжди зважав на думку матері, обожнював. Ірина Миколаївна виховала братів самотужки, тож ті розуміли, як їй важко, – додає Сергій Лещинський. Він молодший від Романа на чотири роки. Каже, той був дуже розумний. Мав вперту вдачу і твердо відстоював власну точку зору. Знаючи це, Сергій дуже за нього переживав. До Збройних Сил України він доєднався першим, тож маючи досвід, просив брата бути обачним. Щойно почувши вихід снаряду, падати на землю і не думати, що хтось сміятиметься.
Він був впевненим, сміливим, боксом займався пів життя, – розповідає брат.
В армії захисник не служив. Але з перших днів великої війни приходив до військкомату, щоби стати на захист рідної країни.
Бійця мобілізували на початку 2023 року. Служив у військовій частині А4718. Був на посаді "стрілець-помічник гранатометника" у 22-ій окремій механізованій бригаді.
Побратим Євген Кривонос згадує: виросли в одному районі, були в добрих стосунках. Ще більше потоваришували вже на службі, працювали в парі. Каже, попри офіційні посади, займалися розвідкою. Згадує, Роман був відповідальний, не вживав алкоголь, мав добру фізичну форму. Був справедливий, принциповий, близько не підпускав до себе людей. Не любив брехню, міг за себе постояти. Був сміливий, не шукав причини, щоби йти на небезпечні завдання. Йому довіряли спільні гроші, приміром, коли збирали на генератор чи інші потреби підрозділу.
Це ж було його бажання – піти служити. Казав, що хоче допомогти Україні. Він не через гроші пішов, не з примусу, а через власні переконання, – говорить Євген Кривонос.
Позивний "Джокер", додає брат Сергій, Роман отримав через татуюванння – у нього на грудях був зображений "Джокер". А також через те, що вмів і любив грати в карти.
Загинув солдат 4 липня 2023 року, в районі села Кліщіївка Бахмутського району. Євген Кривонос розповідає, що того дня вони провели одну групу бійців і чекали іншу, щоб завести на позиції. Очікування видалося Роману задовгим і він пішов назустріч побратимам. У цей час окупанти обстріляли бійців з міномету. Влучання було прицільним.
Вічний спокій Роман Прядун знайшов на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища в Кропивницькому. Рідні вдячні Євгену Кривоносу, який витягнув товариша з поля бою, допоміг з його евакуацією і вони змогли по-людськи попрощатися з захисником.
Посмертно нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України "Комбатантський хрест", нагородою "За звільнення Кліщіївки 2023".
У бійця залишилися мама і брат. Роман Прядун хотів створити сім’ю. Вже на фронті по інтернету познайомився з дівчиною з Мелітополя, активно з нею спілкувався, мріяв звільнити її рідне місто й одружитися. Дуже хотів, щоб його підрозділ якнайскоріше направили на цей напрямок.
Мама бійця сподівається, що колись зможе поїхати на Донеччину і привезти квіти на місце загибелі сина.
Він був справжнім патріотом, розповідає брат, щиро любив Україну. Вірив у те, що в майбутньому Батьківщина буде мирною, сильною, незалежною. Казав, що ми обов'язково дочекаємося і побачимо рідну землю такою.
Читайте також: Тато поруч. Завжди: Історії дітей, які втратили батьків на війні
Фото з сімейного архіву родини
Останні новини
