18 вересня 2023, 18:45
41-річний Олександр Бузько з Кропивницького загинув на війні з росіянами навесні 2022 року. Після смерті чоловіка його дружина Катерина вчиться жити без свого Сашка – виховує доньку, навчається на психолога, щоб допомагати іншим.
Про українського захисника, життя його дружини після загибелі чоловіка та те, як підтримати людину, яка переживає втрату, читайте у матеріалі Точки доступу.
Не може мій чоловік загинути, от не може. Я не вірила в це. Лише коли побачила тіло, прийшло розуміння, що Саші вже немає, – Катерина Бузько згадує про те, як довго не могла прийняти звістку, що її коханий загинув на війні.
У день, коли це сталося, у Катерини було передчуття, що щось не так. Жінка на той момент шукала авто для підрозділу чоловіка. Бійці знаходилися на Вугледарському напрямку.
Він набрав мене 26 квітня о пів на шосту ранку і сказав, що авто вже не треба, його придбали інші волонтери. Скинув фото, пообіцяв набрати пізніше. І не набрав…
Катерина Бузько
Катерина набирала чоловіка, та телефон був відключений. Написала комбатові: “Саша не виходить на зв’язок. Що з ним?”. Відповідь отримала через кілька днів. Командир повідомив, що їхній підрозділ потрапив під сильний обстріл.
А з Сашею що? В якій лікарні він лежить? Саша ж не може загинути!
Але це артилерія, і їй немає різниці, у якій ти фізичній формі та наскільки добре підготовлений….
Потім Катерині зателефонували побратими Олександра та працівники військкомату. Жінка до останнього не вірила, що її коханий загинув. Поїхала до моргу та попросила показати тіло.
Жінка знайомилась зі своїм майбутнім чоловіком двічі. Вперше вони зустрілися у 2000-му році, але тоді спілкування не склалося. Можливо, через різницю у віці, адже Сашко був старшим на 7 років. Вдруге вони відновили знайомство через три роки, але стосунки почали будувати аж у 2019 році. Одружилися ж під час війни, онлайн. Чоловік був на передовій і приїхати на власне весілля не зміг. Зареєстрував шлюб командир Сашка, а святкував наречений разом із побратимами на позиціях – їли йогурт, який привезли волонтери.
Катерина та Олександр
Саша був надзвичайною людиною. Здавалося, що він знав все, мав відповідь на будь-яке моє питання. Міг розказати про будову найскладнішого літака та як правильно вирощувати виноград. Любив музику, грав на гітарі, писав пісні, – розповідає Катерина Бузько.
У травні чоловік мав привезти документи та узаконити шлюб в управлінні юстиції, але 26 квітня його життя обірвала війна. Жінці довелося самотужки проходити всі бюрократичні перепони та виконати Сашкову волю – він дуже хотів, щоб Катерина стала його законною дружиною.
Жінка згадує, її Сашко передчував, що буде велика війна, та готувався до неї:
Він раніше хотів піти в АТО. Був у відмінній фізичній формі, знав все про зброю.
24 лютого Олександр пішов до військкомату. Через великі черги потрапив туди аж на третій день.
Я питала “чому ти йдеш?”. Відповідав, що у чергах стоять діти, яким по 20 років, і він не може просто залишитися вдома.
27 лютого чоловіка відправили у навчальний центр, згодом – на один з найскладніших напрямків – під Волноваху. 7 березня він вже брав участь у боях.
Саша мені телефонував, але розповідав не все, оберігав. Навіть коли я чула вибухи та постріли і питала “що там робиться?”, відповідав: “киця, тобі почулося, тут не стріляють, просто зв’язок поганий.
Олександр Бузько на фронті
Сашко Бузько був творчою людиною. Писав музику та вірші. Коли їхав на передову, взяв з собою гітару.
Проводжала до військкомату і несла його гітару. Питала: “нащо нам гітара?”. Він казав, що там теж можна буде грати.
Олександр Бузько
Згодом чоловік через волонтерів передав гітару додому, бо часу для музики на фронті не залишилось.
Якось Сашко їхав у потязі разом з побратимами, телефонував і розповідав про позивні хлопців:
Запитав: “хлопці, а в мене який позивний?”. На що побратими відповіли: “як який? – “Маестро!”.
Олександр не переставав писати й на фронті, дружина показує його зошит з поезіями. Свій останній вірш чоловік написав 31 березня.
Зошит з віршами Олександра Бузька
Жінка мріяла видати збірку віршів коханого, проте зараз це питання поставила на паузу:
До початку повномасштабного вторгнення Саша писав більшість віршів російською, потім, звісно, перейшов на українську. Видавати поезії російською не хочеться, а коли перекладаєш текст, то втрачається сенс.
Катерина говорить, що вона не творча людина, але після смерті коханого кожного місяця, саме 26-го числа, писала вірші про чоловіка:
Зараз не можу писати, але поки не пройшов рік після його загибелі, я кожного місяця писала. Знайома казала, що так чоловік допомагає мені пережити горе.
Вірш Катерини Бузько, ілюстрація Володимир Ребров
Дружина Сашка Бузька показує цінні для неї речі – прапор, який був з її чоловіком на передовій, на ньому досі видно сліди крові, та медаль "За військову службу Україні". Нагороду Сашкові присвоїли ще за життя, та отримала її вже дружина.
Як розповіли побратими чоловіка, він вивів хлопців з оточення і за це отримав нагороду. Саша не боявся відповідальності, завжди ділився останнім, допомагав людям, вивіз з поля бою багато поранених.
Нагорода та папор Олександра Бузька
Катерина читає останній вірш чоловіка:
Риєм землю ми долонями
Знаєм, завтра може не прийти
Маєм ангела на плечі
Правду ми несемо на плечі…
Жінки, які втратили чоловіків на війні, часто залишаються сам-на-сам зі своїм горем. Вони закриваються в собі. Друзі та знайомі хочуть допомогти, але через незнання, як спілкуватися з людьми, які перебувають у стані гострого горя, замість підтримки, ненавмисне можуть завдавати болю.
Катерина Бузько каже, що вже може говорити про смерть чоловіка без істерики:
Якби ця розмова відбулася минулого року, то я б ридала при кожному слові. Зараз же прийшло розуміння того, що вже нічого не можна змінити. Єдине, що ти можеш зробити – зберегти пам’ять.
Перші 40 днів після смерті коханого вона брала стільчик і йшла на могилу до чоловіка. Сідала і могла годинами з ним говорити:
Розповідала як у нас справи. Питала: “як ти міг мене лишити?”. Було дуже важко.
На кладовищі познайомилася з військовими, які приходили на могилу до побратима. Чоловіки, бачачи стан жінки, запропонували їй підписати снаряди:
Хлопці прислали мені фото снарядів, які відправили ворогу. На снарядах був напис “від Каті за Маестро”. Мені стало трохи легше. Фактично, я нічого не можу зробити, ніяк не можу помститися, а це від мене їм полетіло. За Сашку, за мого Сашку.
Олександр Бузько
Повернутися до життя жінці допомогла донька та усвідомлення того, що потрібно жити заради неї.
Катерина відвідала психологічний кемп "TAPS" у Закарпатській області, де разом з іншими вдовами проживали свої історії, ділилися горем, отримували консультації психологів та травмотерапевтів. Тоді ж у неї виявили ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Жінка каже, що була здивована, адже вважала, що ПТСР може бути лише у військових.
Кожен переживає втрату по-своєму, але все одно ти знаходишся з людьми, які тебе розуміють.
Після психологічного хабу жінка стала почувати себе краще та знайшла сили жити далі. Цього року пішла навчатися на психолога. Планує працювати з військовими та допомагати їм адаптуватися до цивільного життя.
Катерина Бузько під час психологічного кемпу
Катерина також братиме участь у проєкті "100 картин дружин справжніх Героїв", який започаткував художник Олег Юров. Жінка буде малювати картину їхнього з Сашком кохання.
Катерина Бузько каже, що у Кропивницькому вдови не мають належної підтримки від держави та суспільства. З власного досвіду та досвіду інших згадує, що після похорону рідні залишаються наодинці зі своїм горем та не знають, де можна знайти підтримку.
Ти втратила чоловіка, втратила сенс свого життя, саме життя розвалюється, як картковий будинок, і не знаєш куди бігти і що робити. Ти сама, тобі ніхто не допоможе.
Про психологічну чи соціальну допомогу дізнаєшся з інтернету або від знайомих. Було б добре, щоб людей, які знаходяться у стані шоку та гострого болю, хоча б інформували про те, де можна знайти підтримку”.
Після загибелі чоловіка, жінка зачинилися у власній мушлі. Каже, що пізно дізналася про те, що у місті є спільнота родин, які втратили близьких на війні – “Єдина родина Кропивниччини”.
Дізналася про організацію в соцмережах випадково, майже через рік після загибелі Сашка.
Якби я познайомилася з ними раніше, то період гострого болю пройшов би легше. Дуже важливо розуміти, що ти не одна у своїй біді, що є люди, які тебе розуміють”.
Директорка департаменту соціальної політики Кропивницької міської ради Юлія Вовк розповіла, що відповідно до комплексної програми учасників бойових дій, сім’ям загиблих надають грошову допомогу з обласного та міського бюджетів, а також психологічну допомогу у Центрі соціальних служб та Центрі допомоги врятованим.
Коли приходить звістка про загибель захисника, то спочатку з рідними комунікують працівники військкомату. Вони інформують про допомогу, яку надає департамент соціальної допомоги та те, куди треба звертатися. Фахівці нашого відділу з’ясовують, яка саме потрібна допомога”.
Юлія Вовк пообіцяла актуалізувати та розмістити на всіх доступних каналах комунікації інформацію про те, яка допомога у Кропивницькому надається сім’ям загиблих та де її можна отримати. Окрім того, пообіцяла дослухатися думок та пропозицій журналістів та рідних загиблих військових щодо покращення комунікації.
Катерина Бузько каже, що перший час після втрати чоловіка кожен похід у місто, де лунають пісні, люди п’ють пиво та веселяться, був дуже травматичним:
Хотілося просто кричати, що кожного дня гинуть наші хлопці. Те, що йде війна, відчувають рідні тих, хто служить, рідні загиблих та люди, які допомагають армії.
Жінка наголошує, що не пропонує всім плакати, але вшановувати загиблих на війні під час щоденної хвилини мовчання – це обов’язок кожного.
Катерина говорить, що найбільше дратує фраза “Герої не вмирають”:
Спочатку ця фраза сприймається дуже боляче, бо якщо герої не вмирають, то кого я тоді поховала? Зараз я вже спокійно ставлюся до цього вислову.
Також найбільш тригерними, з досвіду Катерина Бузько, є фрази:
А хлопці на передовій народжені для війни? Чи вони народилися зі зброєю в руках? Вони воюють за свою землю, за свої родини…
Психотерапевтка Надія Діжурко зазначає, що рідним людей, які переживають втрату, ні в якому разі НЕ ВАРТО:
Також, за словами психотерапевтки, не варто уникати спілкування з людиною, яка переживає втрату. При розмові не треба “переключати” увагу з об’єкту туги, людина має говорити про свої почуття. Не можна проповідувати, читати лекції та надмірно опікати людину.
Близькі мають проявляти емпатію та пам’ятати про те, що горювання забирає дуже багато сил та ресурсу, тож потрібен час на його відновлення.
З власного досвіду Катерина Бузько каже, що можна підтримати жінку, яка втратила на війні чоловіка, просто поцікавившись, як у неї справи. Запитати, чи хоче вона поговорити, запропонувати піти випити кави чи прогулятися. Якщо людина не хоче нічого говорити, варто просто посидіти поруч:
Відчуваєш більше підтримки, коли поруч з тобою сидить інша людина, ніж від фрази “тримайся”.
Психотерапевтка Надія Діжурко каже, що людям, які переживають втрату, важливо знати, що вони не одні у своєму горі. У цей період головне завдання для рідних – бути поруч. Можна сказати:
Рідні повинні допомогти прожити ці почуття. Для того, щоб пережити біль, його важливо розділити, – акцентує психологиня.
Рідні, друзі, знайомі жінки, яка втратила чоловіка на війні, мають дати їй час і простір для жалоби. Водночас давати підтримку щодо подальших життєвих кроків та відновлення активностей.
Також треба пам’ятати про силу добрих слів, маленького листа, картки чи інших жестів підтримки, – наголошує Надія Діжурко.
Рідним та близьким, які підтримують людину у стані гострого горя, можна прочитати книги або переглянути фільми, присвячені цьому питанню. Надія Діжурко радить до перегляду такі кінострічки:
Психотерапевтка говорить, що в людини є достатньо ресурсу, щоб пережити втрату, не звертаючись до фахівців. Проте існують діагностичні критерії ускладненої втрати:
Порушується функціонування, людина не може прийняти втрату та повірити в її реальність. Не може згадувати позитивне про померлого, має тривожні думки щодо смерті, відчуває злість щодо реальності втрати, бажає поєднатися з померлим. Соціальна ідентичність порушується, присутнє відчуття самотності та недовіра до інших, а також розгубленість стосовно життя без померлого.
Ці критерії можуть бути сигналом для того, щоб звернутися до психотерапевта по кваліфіковану допомогу.
На площі Геpоїв Майдану облаштували пеpесувну Алею пам’яті. На ній розміщено 360 поpтpетів військових з Кpопивницького…
Фото: Точки доступу та з архіву Катерини Бузько
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю "Точки доступу" і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу
Читайте також: Змінили підбори на військову форму і не шкодують: дві сестри з Кіровоградщини воюють в бригаді тероборони (ФОТО)
Головне сьогодні
