Зачудовані траси: неймовірні пригоди водіїв

У 2008 році газета «Сегодня» намагалася дослідити основні причини виникнення дорожньо-транспортних пригод на дорогах України. Серед інших варіантів бралися до уваги й містичні випадки. Які нерідко траплялися й трапляються й на Кіровоградщині.

Сталося це років десять тому. Я повертався з відрядження із Побузького. За кермом редакційної «Таврії» був кум Микола. У поїздки до віддалених районів я частенько брав його з собою, бо місцеві керівники бувало ображалися, коли я, будучи сам собі за водія, відмовлявся від їхньої гостинності.

Було це взимку. Не так, щоб геть холодно, градусів п’ять-сім нижче нуля. Під вечір повіяв ріденький сніжок і, здається, ще потеплішало. В автомобілі — добре, затишно, від пічки навіть жарко.

Із динаміка приймача лунала весела музика, нічого не віщувало неприємностей.

Поміж тим, сніг ставав все густішим, на дорозі місцями утворювалися замети, а навколишні поля у світлі автомобільних фар сяяли незайманою білизною.

Логічно було б перечекати негоду. Однак Новоархангельськ залишився далеко позаду, до найближчого населеного пункту - хтозна скільки... А зважаючи на те, що снігопад ставав усе сильнішим, двірники ледь встигали очищати лобове скло, якби зупинитися, з місця б уже не зрушили. Чекати допомоги — марна справа. Зустрічних автомобілів майже не траплялося.

За сніговою завісою попереду вже зовсім нічого не було видно, все зовсім біле, до болю в очах. Просувалися ледь-ледь з черепашачою швидкістю, майже навпомацки. Кілька разів буксували, довелося мені покидати затишний салон і власною мускульною силою допомагати автомобілю забиратися на непідйомний для нього пагорб.

Коли раптом на черговому спуску блимнули й згасли фари, а далі і двигун, пару разів кахикнувши, оголосив бойкот нам і всьому світові.

Микола дістав ліхтарика, щось довго порпався в капоті. Повернувся, нервово хряснув дверима.

- Гаплик! Генератор накрився, акумулятор здох...

- І що робити?

Мені до ранку необхідно було повернутися в Кіровоград, щоб відправити матеріал в редакцію.

Пічка перестала працювати, в салоні стало холодно. Раптом на горизонті засяяло. Микола хутко вискочив із салону й кинувся назустріч під'їжджаючому автомобілю. Водій напевне помітив його в останню мить, різко загальмував, автомобіль понесло до узбіччя й невдовзі «Волга» вже надійно сиділа в наметі.

І стало нас троє. Плюс термос гарячого запашного чаю, який дістав невдаха-водій «Волги» і гостинно з нами поділився.

Трішки зігрілися, та ненадовго.

Водію «Волги» поталанило більше, ніж нам. Не минуло й півгодини, відколи ми потоваришували, як на трасі з’явилася величезна фура. Вона впевнено рухалася, незважаючи на замети й залишала позад себе добре утрамбовану колію, якою б і ми проїхати, коли б автомобіль якимось дивом завівся.

Далекобійники допомогли витягнути «Волгу» з кювету, а нашій проблемі зарадити не змогли.

- Вибачайте хлопці, взяли б вас на буксир, тільки не по дорозі...

Залишили нам стару шину, хлюпнули на неї бензин й підпалили, аби ми геть не замерзли. Протягом цього часу повз нас жодний автомобіль не проїхав.

А далі — диво. Коли розвиднілося, кум знову попорпався в капоті, далі, швидше від безнадії, ніж на щось сподіваючись, погрався з ключем запалювання.

І...

Після кількох холостих обертів двигун знову пару разів невдоволено чхнув, потім роздратовано загарчав і раптом загасив невдоволення й затарахкотів у звичному ритмі.

До Кіровограда ми доїхали без пригод.

Як з'ясувалося потім, з автомобілем виявилося все гаразд. І з генератором порядок, і акумулятор заряджений...

Здавалося б, за великим рахунком, нічого дивного. Мало що могло трапитися в дорозі? Тим паче, що кум не такий вже й експерт по автомобілях, аби беззаперечно вірити його діагнозу.

Звичайно, неприємна згадка про той випадок залишилася на все життя, але й тільки. Про містику почав задумуватися пізніше, коли почув кілька розповідей водіїв про ту дільницю дороги. Вона розташована кілометрів за десять від повороту на Смоліне, якщо їхати в бік Новоархангельська.

Неприємні для водіїв пригоди трапляються там не лише під час негоди, і, що дивно, на перший погляд без-будь якої видимої причини. Скажімо, ясного сонячного дня ні з того, ні з сього, автомобіль пірнає в хмару густого туману, настільки щільного, що видимість падає до нуля. Добре, якщо вдасться проскочити його без неприємностей. Адже не раз траплялося так, що майже некерований автомобіль виривався на зустрічну смугу і зтикався з іншим. Чи вилітав на узбіччя і стукався з деревом.

Скільки людей загинуло на тому відрізку шляху лишається тільки гадати.

Цікаво, що коли щасливчик, якому вдалося без ушкоджень вирватися зі смуги туману, обертався назад, від туману не лишалося й сліду. Неначе його й зовсім не було.

А ще розповідали, що на візуально зовсім рівному асфальтовому покритті, майже ідеально рівному, як для наших доріг, автомобіль може підкинути, немов він наткнувся на невидиму перешкоду чи звалився в вибоїну. Буває й таке, що в очах починає все пливти і немов якась сила змушує водія повертати кермо...

***

Загалом таких «гиблих місць» на дорогах України, та й Кіровоградщини чимало. Пояснити, чому трапляються аномалії ніхто достеменно не може. Існує безліч версій, здогадок, але наскільки вони відповідають дійсності і чи відповідають їй взагалі, гадати важко.

Водії — народ забобонний. Все, що не піддається поясненню, сприймають на віру, як доконаний факт, і застерігають один одного, передаючи з вуст в вуста бувальщини, котрі більше схожі на легенди й далеко не завжди вписуються в рамки здорового глузду.

***

Днями почув цікаву історію про загадкову подію, що сталася неподалік від Олександрівки.

«Я вночі повертався з Києва, - розповідає знайомий. - Увесь день за кермом, дуже стомився, проїхав Олександрівку, відчуваю, більше не можу, очі злипаються, дорогу весь час якась чортівня перебігає, словом, галюмики по повній програмі. Відчуваю, ще трохи — вирублюся, а там і до біди недалеко.

Зупинився на узбіччі, відкинув сидіння, от тільки заснути не зміг. Так, подрімав трішки. Вийшов на свіже повітря, випалив кілька цигарок. Думаю, скільки тут лишилося до Кіровограда, поїду потихеньку.

На той час уже почало світати. Найнеприємніший для водія час. Видимість — погана, світло від фар майже не допомагає, а тут ще й туман звідкись взявся. Повзу, немов равлик зі швидкістю середньостатистичного пішохода.

Довго так їхав, надто довго, за всіма ознаками вже мав би й приїхати, а дорозі чомусь кінця краю не видно. Думаю, може звернув кудись, але начебто й звертати нікуди.

У той час на одній із дільниць олександрівської траси затіяли капитальний ремонт. Не в тому плані капітальний, що щось особливе, просто дорога уже з півроку була розрита, а об'їжджати місце ремонту потрібно було через Івангород. Поворот на нього я не міг проскочити, там дорога повністю перерита, а в самому Івангороді такі гицаки, що тільки на танках їздити.

Знову зупинився. Вирішив зачекати, поки туман розійдеться.

Незчувся, як заснув. Міцно так, немов вирубився. Мабуть довго спав, бо, коли прокинувся, сонце вже було високо, а від туману й сліду не лишилося.

Вийшов з машини й очам не повірив. Автомобіль стояв там, де він аж ніяк не міг бути. Якраз за кучугуром землі, яким ремонтники перегородили трасу. Слідів від коліс не видно, а виїзд з Івангорода, за сотню метрів попереду. Яким чином я там опинився, не перелетів же, досі голову ламаю.»

***

Ще одне страшне місце на дорогах Кіровоградщини, за розповідями, знаходиться на автошляху, який з’єднує Верблюжку Новгородківського району з райцентром Петрове. Там частенько трапляються аварії, які важко пояснити. Кажуть, свого часу хтось навіть табличку повісив із попередженням про аномальну зону, але довго вона не провисіла. Чи вітром здуло, чи хтось прибрав для колекції. А ймовірно, сама щезла, як це цілком може статися в справді аномальній зоні.

До речі, з цього приводу згадався анекдотичний випадок. Якщо не зраджує пам’ять він стався в швейцарських Альпах, про це колись писали в журналі «Вокруг света». Не знаю, наскільки описане в журналі правда, віриться важко. Але в нашому абсурдному світі може відбутися що завгодно й дивуватися особливо нічому. Суть така: на крутому гірському повороті часто автомобілі зривалися в ущелину. Щоб запобігти нещасним випадкам місцева влада встановила попереджувальний знак. Але, коли кілька років поспіль аварій не траплялося, знак прибрали. Вирішили, що не потрібний...

***

«Високому числу аварій на дорозі можна спробувати знайти наукове пояснення. Існує думка, що 80% ДТП відбувається з вини електромагнітних полів. У всякому разі, в цьому переконаний доктор технічних наук Любомир Сопільник, - йдеться у згаданому на початку виданні. - Близько тридцяти років пропрацювавши в структурі ДАІ, львів'янин побачив немало аварій і, врешті-решт, дійшов висновку, що все це неспроста.

Поспілкувавшись із ученими, полковник міліції повірив в те, що перебуваючи під впливом сильного електромагнітного поля людина не може контролювати свою поведінку, тим більше на дорогах із інтенсивним рухом. Вивчивши ситуацію в Києві, Сопільник був вражений результатами.

Карта перевищення норми електромагнітних полів практично повністю збігалася з картою місць концентрації ДТП.

Львівський учений об'їздив багато "підозрілих" трас країни.

"Украй небезпечна об'їзна дорога в Миколаєві, який знаходиться в Львівській області, - розповідає Любомир Іванович. - Там рівень електромагнітного поля в 650(!) разів перевищує допустимі норми. Вважай, щодня відбувається якась аварія. Практично така ж ситуація і на окружній дорозі Рівного".

За його словами, уникнути згубної дії електромагнітного випромінювання на трасі практично неможливо, так само, як і неможливо його погасити. Тому кращий варіант - об'їжджати такі зони.

Свою версію щодо того, що відбувається мають і екстрасенси.

Біоенергетик з Токмака Запорізької області Ірина Понаровська пояснює, що ділянки концентрації ДТП виникають через душі загиблих, які не знайшли спокою на тому світі.

"Є таке поняття: «неупокоена душа». Вона живе в тому місці, де людина завершила свій життєвий шлях. Такі душі немовби шукають у живих співчуття. А водії, котрі потрапляють у небезпечну зону, можливо, навіть бачать їх, але, як правило, до такої зустрічі не готові. Злякавшись незнайомої суті, людина потрапляє в аварію", - вважає Понаровська.

Самі ж очевидці такі незрозумілі ДТП, коли начебто нічого не передвіщає трагедії, називають містикою, чортівнею, потойбічним втручанням.

Щоб мінімізувати вплив аномальних зон, вважає Понаровська, необхідно обов'язково брати з собою в машину обереги.

"Це насамперед, ікона Миколи Угодника або Семистрельної Богородиці. І, звичайно ж, не забувати про молитви. Їх потрібно читати перед виїздом".