Алла Захарова родом зі Світловодського району. Сьомий рік минає відтоді, коли вона прийняла пропозицію "турецького козака", і з Кропивницького переїхала в сонячну Анкару. Нині жінка носить прізвище Ердуган і разом із коханим чоловіком виховує двох синів. Про особливості життя у Туреччині, специфіку менталітету та традиції місцевих жителів вона розповіла Точці доступу.
Історія кохання Алли і Йилмаза розпочалася зі знайомства в соціальній мережі.
Я розлучилася з першим чоловіком, а десь через рік познайомилася з нинішнім. Він мене знайшов у Facebook. Мені тоді було 26. Ще рік ми спілкувалися – передзвонювалися, переписувалися. Потім я поїхала на відпочинок у Туреччину і там ми побачилися. Після цього він приїхав, познайомився з моєю сім’єю. А вже тоді я все покинула і поїхала, - розповідає Алла.
Кор.: Батьки як сприйняли такого зятя?
Вони були в шоці цілий рік нашого спілкування, тому на момент його приїзду вже звиклися з цією думкою. А коли Йилмаз приїхав, то всі сумніви якось розвіялися.
Кор.: Як долали мовний бар’єр? Якою мовою спілкувалися?
Спочатку англійською, а потім, коли я вже переїхала, то пішла на курси й трохи почала вчити турецьку мову. Вона дуже складна для нас, важча, ніж англійська. По-тихеньку освоювала, мені вже тут сусіди допомагали, заспокоювали, що вивчу мову, спілкуючись із ними. Я і зараз не можу сказати, що добре говорю турецькою, але можу пояснити свою думку, сказати, що я хочу. Син мій від першого шлюбу приїхав у Туреччину чотирирічним, а за пів року вже вивчив турецьку. Зараз закінчив початкову ланку в звичайній державній школі з похвальним листом.
Кор.: Коли ви переїхали, що найбільше вразило в Туреччині?
Я й не пам’ятаю, що щось шокувало. Хоча, можливо, це вже зараз так здається. Здивував зовнішній вигляд людей – люди дуже різні. Одні – європейці, інші – закриті, в хустинах, у кедах, у спортивних штанях і довгих накидках. Здивувало й те, що в магазинах продають все відразу великими об’ємами. Наприклад, якщо це соняшникова олія – то 5-10 літрів, якщо вершкове масло - відразу кілограм! А одного разу я на базарі попросила зважити два баклажани, так з мене весь базар сміявся. Говорили, що у них такого покупця ще не було, і що це тільки одній людині на один зуб.
Кор.: Вам є з ким спілкуватися, дружити в Туреччині?
Тут окрім турків дуже багато і українців, і росіян, і білорусів, і казахів, і узбеків. Ми гуртуємося, зустрічі організовуємо. Так як я давно вже тут живу, маю друзів, подруг, з якими ми постійно спілкуємося. З турчанками комунікую, але близьких подруг серед них в мене немає. Іноземок вони сприймають начебто добре, посміхаються, але в той же час дещо заздрісні, люблять попліткувати за спиною. То ж із ними дружби не складається. Але так – товариські відносини.
Кор.: Чи може заміжня жінка дружити з чоловіками?
Мій чоловік такого не дозволить. А як інші – не знаю. Не думаю, що будуть в захваті від цього. В Туреччині так не прийнято. Але, коли збирається компанія, то всі відпочивають разом. В нас не релігійна сім’я і взагалі, релігійних сімей я тут і не знаю, може, в моєму оточенні таких немає…Але буває, що чоловіки сидять окремо, а жінки окремо. Таке й нині можна зустріти десь там у селах.
Кор.: У якому віці в Туреччині прийнято створювати сім’ю?
Одружуються хлопці після армії, або завершення навчання, десь у 22-23 роки. Жінки можуть виходити заміж ще раніше. Щоб одружитися, чоловікові треба мати немалу суму грошей. Треба дати викуп за наречену – золото. Турчанки ще до весiлля мають певнi умови. Щоб були авто i квартира. Або ж чоловік має орендувати житло в гарному районі. I прийнято, щоб у квартирі було все, і все нове! Турчанки знають собі ціну. Вони не будуть працювати на трьох роботах, як наші жінки. Якщо вона захоче працювати, то відмовиться від ведення домашнього господарства. Чоловік буде змушений найняти помічницю. За наших, звісно, не везуть кiло золота. Але коштiв доведеться витратити не менше. Бо переїзд i легальне проживання, оформлення всіх документів - це ще дорожче.
В оточенні сім’ї Ердуганів багато інтернаціональних пар. Але, за словами Алли, одружитися на жінці слов’янського походження в Туреччині вважається престижним.
Вони добре знають історію Роксолани і, до речі, дуже її шанують. Одружитися на жінці слов’янського походження тут вважається престижним. Їм зокрема подобається, що наші жінки ретельно доглядають за собою і після шлюбу. Турки одружуються за покликом серця. Обравши дружину, чоловік буде намагатися знайти до неї підхід. Однак, є й певні обмеження. Я, приміром, не можу одягнути занадто відкритий одяг. Це дозволяється лише на відпочинку в готелі.
Кор.: Наскільки авторитарні турецькі чоловіки?
Турецький чоловік буде слухати розумну жінку. Є винятки, звісно, як і всюди. Але в основному – все вирішується спільно. По столу кулаком ніхто не грюкає, немає такого. Як у нас є різні чоловіки, так і тут. Але, щоб вони були якось дуже ревниві, чи якісь деспоти, чи закривали вдома жінок, то ні. Вони навпаки веселі, дружелюбні, швидко заводять знайомства, швидко одружуються. Турки дуже роботящі в переважній більшості. Вони працюватимуть день і ніч, щоб прогодувати сім’ю, забезпечити належний рівень життя. Є, звісно, і мінуси, але це від національності не залежить, я так вважаю.
Кор.: Чи часто в Туреччині розлучаються?
Розлучитися тут досить непросто. Якщо чоловік розлучився, він має забезпечувати дружину і дітей, поки дружина не вийде знову заміж. Чоловік має орендувати колишній дружині квартиру, платити за те, що вона доглядає його дітей, одягати, годувати їх. Тож розлучатися тут невигідно, і турки це роблять дуже рідко. Жінки теж стараються зберегти сім’ю. Розлучитися для турків - це соромно.
Кор.: Що може стати причиною розлучення?
Якщо, наприклад, дружина заскочила чоловіка на зраді.
Кор.: А якщо чоловік дізнався про зраду дружини?
Вони запальні, що завгодно може бути, залежить від людини.
Чоловік Алли Йилмаз працює у видавництві. Алла за спеціальністю хореограф та вчитель англійської мови. Після завершення навчання в Україні, жінка працювала менеджером з продажу стоматологічних матеріалів. У Туреччині ж поки займається домом і дітьми.
Я тут не працювала ні дня. У мене маленька дитина – лише чотири роки буде. Здам сина в садочок, а тоді побачимо.
Кор.: Яка середня зарплата в Туреччині?
Десь три з половиною тисячі лір. Одна ліра – це п’ять гривень.
Кор.: Чи є проблеми з працевлаштуванням?
Є, але людина, у якої є спеціальність, такої проблеми не матиме. Неосвічених турків дуже багато. Турків, які закінчили по чотири класи, десь 20-30 років тому – основна маса. Вони працюють на роботах, які низько оплачуються. Сучасних спеціалістів багато. Для них є пропозиції і високі зарплати. Дуже добре платять педагогам, лікарям, і фахівцям у держструктурах. Люди, які працюють в приватній сфері, не отримують багато. Але всі вони соціально захищені – лікарняні, відпустки – все оплачується.
Кор.: Чи важко працевлаштуватися жінці, ще й іноземного походження?
Легко, в принципі. Дуже затребувані працівниці в індустрії краси: косметологи, майстри манікюру, перукарі… Турчанки не вміють робити це на тому рівні, на якому робимо ми, тож вони, звісно, прийдуть в наші салони до наших майстрів. Можна влаштуватися вчителем. Але потрібно буде підтвердити диплом, пройти тестування, треба знати турецьку мову обов’язково. Багато наших дівчат тут вчителюють. До речі, система освіти мені тут не дуже подобається. В Україні дають кращі знання. Лікарем також можна в Туреччині влаштуватися, але це ще складніше – треба буде проходити стажування, а це затягнеться на роки.
Кор.: Ви святкуєте лише турецькі свята чи й українські?
Свята святкуємо і ті, і ті. На Великдень я печу паски, фарбую крашанки. Приходять до нас друзі-турки, їдять паски. А на Курбан-байрам (свято жертвопринесення, одне з двох головних свят мусульман – ред.) готую їхню традиційну їжу.
Кор.: Щоденний раціон вашої сім’ї – це турецька кухня?
Ні, більше українська. А загалом турки щодня їдять суп – чорбу, рис, плов, баклажани. Взагалі їдять дуже багато овочів, тушковане м’ясо, боби. Вживають багато хліба – він в них дуже смачний і різноманітний, і багато п’ють чаїв з горішками, насінням, солодощами – пахлавою, лукумом.
Кор.: Як у Туреччині ставляться до алкоголю?
Негативно. Тут споживають значно менше алкоголю, ніж в Україні. На вулицях не побачиш п’яних чоловіків, ніхто тут не валяється. Жінка може дозволити собі випити на свято вдома келих вина чи пива. В кафе можна трохи випити, ресторані, але не всюди у закладах є спиртні напої. Є лише в деяких, але й там продають алкоголь виключно ввечері. Натомість, палять тут і жінки, і чоловіки. В Туреччині борються з палінням, дуже піднімають ціни на цигарки, але багато хто як палив, так і палить.
Кор.: Борщ чоловікові варите?
Борщ варю. Привчила вже. Не зразу він чоловікові сподобався. Він не розумів раніше цю страву – все намішано. Останні пів року їсть. Зараз в мене менше часу – весь час з дітьми, тому зварила – хочеш їж, а хочеш – дивися!
Кор.: Чи дорого жити в Туреччині?
У Туреччині дуже високі податки. На все, ледве не на повітря. Навіть на асфальт в нас є податок. Комунальні платежі, мабуть, вдвічі вищі, ніж в Україні. Лише комунальні платежі з’їдають взимку третю частину зарплатні. Овочі-фрукти дуже дешеві, а м’ясо дороге. Крупи останнім часом подорожчали. Що стосується одягу, є варіанти на різний гаманець. Дуже дороге житло, дорогі автомобілі, бензин, газ. І щороку плати податок за те, що в тебе є авто. Щодо купівлі житла, то зараз зробили непогані програми кредитування з відтермінуванням платежів на три роки. Однак, на цьому фоні вдвічі зросли ціни на житло. Орендувати квартиру в нашому районі коштує приблизно 700 лір. Але це квартири з ремонтом, гарні, навіть з кухонними гарнітурами. Заходь і живи! Тут немає обдертих квартир. І однокімнатних теж немає.
Кор.: Багато хто сприймає Туреччину як ол-інклюзів. Чи часто пересічні турки відпочивають в таких умовах?
Раз на рік. Літом їдемо у відпустку в готель, бо до моря нам далеко. Можемо поїхати до джерел, в ліси. Взагалі турки люблять відпочивати на природі. Є кіно, театр… На дискотеки, в нічні клуби ходить молодь, одружені вже ні.
Кор.: Чи довелося вам міняти віру?
Ні, ні. Так питання зовсім не стояло. Сучасні турки не заморочуються з цього приводу, не змушують нічого міняти, не лізуть в нашу релігію, не нав’язують свої погляди. Але можуть розказувати, що в нас от так от, а у вас от так от.
Кор.: А старше покоління таке ж лояльне?
Батьки мого чоловіка померли. Тому відносини зі свекрухою та свекром - це не про мене. Але, наскільки я знаю, по-різному складаються стосунки: бувають хороші, бувають не дуже.
У Туреччині низький рівень злочинності, - розповідає Алла. Зрідка можна почути, приміром, про крадіжки, які в Україні сприймають за буденність.
Біля магазинів в них є такі полиці, де лежать овочі-фрукти для продажу. Вночі турки накривають брезентом ці полиці, і ніхто не вкраде товар, не набере собі кіло картоплі.
Кор.: Що говорять в Туреччині про нашумілу історію побиття начебто охоронниками пляжу української моделі?
Не думаю, що це відповідає дійсності. Навряд чи на неї напав би хтось просто так, тим більше, на території готелю.
Кор.: Наскільки безпечно ви почуваєтеся у Туреччині?
Дуже безпечно. Тут багато поліції, патрулюють вони вночі на машинах, і так ходять.
Кор.: А можна вчинити злочин, а потім дати хабаря і відкупитися?
Ні, кожен несе відповідальність за свої вчинки.
Кор.: Як на Туреччину вплинула пандемія коронавірусу? Що змінилося в житті простих людей?
Як в усьому світі – сиділи ми в ізоляції і ходимо досі в масках. Якщо без маски поліція побачила – відразу близько ста доларів штрафу виписують. Лікування від коронавірусу тут безкоштовне для всіх. Лікування дуже кваліфіковане і смертність від коронавірусу низька. Багато хто через карантин втратив роботу, але створили державні програми, які підтримують малий і середній бізнес тощо. Щороку я літаю в Україну, а зараз побоялася – в мене маленька дитина, якщо ми захворіємо, хто нас буде лікувати і за які гроші?!
Кор.: Чи сумуєте ви за Україною?
Сумую, звісно, за містом скучаю, за рідними, друзями. Але й тут вже звикла. Я тепер навіть не знаю, я громадянин якої країни? Я громадянин світу!
Кор.: Чого не вистачає вам в Туреччині, окрім рідних людей?
Природи, мабуть. Тут гори всюди, а я сумую за лісами і за полями. Мало зелені тут, а в нас багато. Менталітет тут зовсім інший у людей. От вони живуть по законам Корану, але в суть не вникають… І чоловікові моєму в Україні дуже подобається: природа, люди, гостинність наші.
Кор.: А які основні переваги Туреччини?
Подобається турецька дружелюбність. Їжа – свіжі фрукти-овочі весь рік. Дуже імпонує їхнє ставлення до життя. Вони легко до всього ставляться. Сталася невдача – переживемо. Сталася радість – порадуємося. Не зациклюються ні на чому.
Кор.: Хто скоріше прийде на допомогу в скрутній ситуації – українець, чи турок?
Турок, думаю. Вони дуже добродушні, відкриті. Якщо ти, скажімо, загубився на вулиці, вони тебе заберуть, нагодують і спати покладуть, і допоможуть тобі.
Кор.: Чи відчуваєте себе білою вороною в Туреччині? Чи бачите підвищену увагу?
Ні. Тут дуже багато іноземців, і ніхто не звертає на них увагу. Зараз в Туреччині навала сирійців, то їх не долюблюють. В цілому в Туреччині жити легше, ніж в Україні. Легше заробити, легше прожити. Втім, Україна – це моя рідна сторона, мені завжди там буде комфортніше.
Selam, Memleketim! Seni çok özledim! Привіт, моя Батьківщино! Я дуже скучила!
Читайте також: «Ол-інклюзів» повертається: враження туристів від відпустки за кордоном у карантин (ФОТО, ВІДЕО)
