Дихати. Жити. Творити. Третій рік чекає сина з невідомості війни жителька Кропивницького Анжела Непочатова. Впоратися з душевними муками їй допомагає творчість. Свою першу персональну виставку жінка присвятила Збройним силам. Найбільше вона мріє про те, щоб ці картини побачив її син-захисник. З художницею-аматоркою познайомилися журналісти Точки доступу.
20-річний воїн
Понад два десятки картин створила мати військового Анжела Непочатова. Вперше пензля до рук жінка взяла лише рік тому. Живопис став тим інструментом, що дає ресурс чекати, жити та сподіватися.
Ця картина і улюблена, і найдорожча для мене, тому що я її намалювала саме у день народження дитини, коли йому виповнилося 22 роки. Він в мене народився взимку, коли був дуже-дуже сильний сніг. Він любить сніг, тож такі спогади, – показує вона зимовий пейзаж, який створила за два дні.
Працювала жінка у сфері торгівлі, але творчою, каже, була завжди. З дитинства малювала, робила поробки, майструвала текстильні ляльки.
Одна є навіть бойова в моєї подруги найближчої, яка зараз в зоні бойових дій. Ми так сміємося, що вона в нас бойова лялечка.
Зазвичай, розповідає, малює, коли є час, натхнення та ідея. Звертається до майстеркласів, викладених в інтернеті. Щось додає, щось по-своєму інтерпретує.
Єдиний син кропивничанки безвісти зник на фронті. На той момент йому було всього 20 років.
Мій син пішов служити ще до повномасштабного вторгнення – вересень 2021 року, і зустрів вже війну, перебуваючи на ротації на Донеччині. В кінці березня 2022-го року хлопці були на Харківщині, де він в мене і зник. Вже йде третій рік пошуку, очікування, хвилювань. В цьому році йому виповнилося 22 роки. 20-річчя він своє святкував вже з побратимами.
Не могла впоратися самотужки
Невизначена втрата, ділиться пані Анжела, завдавала такого болю, що жінка звернулася до психолога. Разом вони шукали спосіб відволіктися від душевних мук. Віддушиною стало малювання.
Психолог мене запитав, що мені зараз найбільше хочеться. Я сказала, що малювати. І так поступово-поступово…Спочатку такі дитячі малюнки були, гуашшю малювала, аквареллю, потім спробувала акрил. Додаю блискітки, камінці…Всі свої роботи показувала психологу. Він же мені запропонував зробити виставку. Я погодилася.
На картинах пані Анжели – північне сяйво, яке бачила в дитинстві, гори, квіти. Так чи інакше все пов’язано з війною.
Історія цієї картини, на превеликий жаль, не така гарна, як би того хотілося, вона писалася в той момент, коли наше місто потрапило під ворожий обстріл. Сиділа працювала, тут такі вибухи…Рука здригнулася і вийшло, що вона така в мене – вітряна. Перероблювати я її не стала, як потік повітря пройшовся, – показує рожеві гортензії.
Жінка ділиться, що малювання для неї – це терапія, що відволікає від тяжких думок. Коли зосереджуєшся на творчості, не думаєш ні про що інше.
"Шукаємо те, що дає ресурс"
Очікування і пошуки зниклих безвісти, говорить заступник директора КЗ "Центр-Ветеран" Андрій Фоменко, – тяжке випробування. Адже людина живе в невизначеності й не знає, чим все закінчиться. Дні, тижні, місяці й роки очікувань здаються безкінечними.
Ми завжди покладаємо сподівання до останнього, що все вирішиться так, як слід. Відповідно, в сподіванні формуємо певні установки на те, що треба дочекатися, треба бути в гарному стані, треба підтримувати себе для цього. Тому що близький, який повернеться, має побачити, що його тут чекали і що це все було, відповідно, заради нього. Щоби люди не були вигорілі, щоби не були втомлені, роздратовані, – коментує кризовий психолог.
Андрій Фоменко пояснює, що внутрішні ресурси людини індивідуальні. Сценарій для самопідтримки та самотурботи у кожного буде свій. Він говорить, що природа подбала про фізичне відновлення людини, але самостійно відновитися психологічно буде тяжко. Тож психологи разом з клієнтами звертаються до пошуку внутрішніх прагнень, що дають ресурс. Це можуть бути спорт, творчість, медитація тощо.
Нам треба визначити той канал, що даватиме людині сили жити, нові відчуття, наповненість.
Нині Анжела Непочатова мріє навчитися малювати людей та тварин. Сподівається, що знайде вчителя, який дасть потрібну базу знань і вона більше не звертатиметься до майстеркласів у ютубі. І щоби на наступну виставку завітав її син-захисник.
Бажання, звісно, велике, щоб наші рідні повернулися додому, щоб скінчилася ця війна, щоб ми могли будувати вільну незалежну Україну і хочеться, щоб всі, хто зараз чекає, могли обняти своїх рідних і сказати, як вони їх дуже сильно люблять.
Виставку "Дихати. Жити. Творити" художниця-аматорка присвятила українській армії. Картини матері військового можна побачити в бібліотеці імені Дмитра Чижевського. Експозиція розміщена у фойє на першому поверсі.
Читайте також: Рушійки змін. У Кропивницькому дружини військових вчаться жіночому лідерству (ФОТО)