Знав, що почнеться війна і впевнений, що Україна у ній переможе: історія військового медика з Кіровоградщини

Він міг не йти до війська за станом здоров’я. Але наполіг на тому, що має бути там. Він міг тричі загинути. Але врятувався. І рятував військових. У день проголошення незалежності України він сказав рідним, що буде велика війна. І на другий день повномасштабного вторгнення був у військкоматі. Він був певен, що Росія нападе на незалежну Україну. Так само певен, що Україна переможе у цій війні. Олександр на псевдо Ворон 36 років присвятив медицині, 5 з яких – рятуючи життя побратимів на фронті. За все життя чоловік мав три місця роботи – станцію швидкої меддопомоги, виправну колонію і військову службу.

З останнього чергування на роботі відразу пішов у військкомат

31 рік Олександр з Олександрії Кіровоградської області працював у Петрівській виправній колонії медиком, з них – 18 років у званні капітана внутрішньої служби. Чоловік вийшов на пенсію й мав останнє чергування у ніч, коли почалася повномасштабна війна. 25 лютого 2022 року він прийшов у військкомат. Його родина не була здивована таким рішенням, бо у день проголошення незалежності України – 24 серпня 1991 року – чоловік сказав, що буде війна.

Згадує, що у військкоматі відмовлялися брати його до війська через вік, але він наполягав, і зрештою його зарахували до тероборони. Так 55-річний фельдшер на псевдо Ворон нарешті долучився до війська. Перша спроба зробити це у 2014 році була невдалою.

Медик служив у 175-му окремому Олександрійському батальйоні 121 бригади територіальної оборони (торік у серпні його реформували). Про бойовий шлях Олександра ми розкажемо згодом.

Дорога на історичний факультет була закрита через націоналістичні погляди

Олександр хотів стати істориком, але вступити на омріяний факультет не мав можливості через свої націонал-патріотичні погляди. Їх дотримувався з юнацтва. Згадує – у 1983 році, щоб стати студентом істфаку, треба було обов’язково принести характеристику з райкому міського комсомолу, членом якого, юнак, звісно ж, не був.

"Мені казали "Ти щось таке говориш про свою незалежну Україну. Чортзна-що!" Тому дорога на історичний факультет була для мене закрита", – згадує Олександр.

Відтак,чоловік продовжив родинну справу. Його мама працювала фельдшеркою на "швидкій" 38 років, тому він вступив у медичне училище.

Після завершення навчання два роки служив в армії, був у Середній Азії.

Жодного разу не шкодував, що обрав медицину

Не обов’язково усім бути лікарями, фельдшери теж виконують важливу роботу, вважає чоловік. Він знав, що буде війна, задовго до її початку. І вже тоді знав, що стане на захист України.

24 серпня 1991 року уся родина Олександра зібралася разом на святкування хрестин його доньки. Тоді, каже, увімкнули телевізор й дізналися, що Україна стала незалежною.

Я тоді сказав "Хлопці й дівчата, не дуже радійте. Буде війна". Я був готовий до цієї війни, бо знав, що росіяни не дадуть нам спокійно жити.

У 2014 році, коли розпочалася антитерористична операція (АТО), чоловік хотів долучитися до війська, але тоді його не взяли. У військкоматі сказали, що фельдшерів достатньо, до того ж, чоловікові на той час було 47 років й це теж стало одним з факторів, чому його не хотіли брати до війська. Олександр продовжив працювати у колонії.

Як ми писали вище, у 2022-му, коли почалася повномасштабна війна, чоловіка таки зарахували на військову службу.

Згадує як отримав позивний Ворон на початку служби.

"Нам видали рації. Начальниця медичної частини сказала, щоб усі придумали собі позивні. А якщо на мене подивитися у профіль, то це ж не ніс, а дзьоб, відверто кажучи", – з гумором розповідає чоловік.

До того ж, на той час мав чорняве волосся, тому псевдо Ворон якраз пасувало до його зовнішності.

Тричі міг загинути. Переніс інсульт. Продовжив службу

2022-й – Марганець на Донеччині. 2023-й – Херсонський напрямок і Старомайорськ на Донбасі, потім Запорізький напрямок. Найскладніших 9 місяців, каже чоловік, були в Малій Токмачці, де ворог застосовував велику кількість дронів.

Олександр працював на другій лінії оборони, тобто йому передавали поранених з першої лінії, яких він евакуйовував у стабілізаційний пункт чи медичну роту. Каже, не рахував, скільки разів виїжджав на евакуацію і скількох воїнів врятував. Бували дні, коли за добу мав кілька виїздів.

Головне правило, яким керувався медик під час служби – зосередитися на наданні медичної допомоги, відкинувши емоції й хвилювання, надто коли допомоги потребує близька людина чи давній товариш по службі. Оперативність, професійність і виваженість – так має працювати військовий медик, каже Ворон.

Евакуація поранених – не єдина робота, яку він виконував. Воїни зверталися до фельдшера зі скаргами на здоров’я, зокрема, щодо болю у спині чи ногах через великі навантаження.

"Дуже поширеними є акубаротравми, практично усі військові їх отримують. Простіше кажучи, це легкі контузії внаслідок вибухів. Вони можуть бути легкими й швидко минають, але дається взнаки ефект накопичення: коли після отримання кількох таких контузій прогресують хронічні хвороби чи з’являються нові".

А у серпні минулого року Олександр сам потрапив на лікарняне ліжко. Чоловік переніс інсульт. Завдяки тому, що начмед вчасно помітив перші ознаки хвороби, Олександра оперативно транспортували спершу в стабілізаційний пункт, а після цього – у медцентр в Запоріжжі.

"Місяць – на відновлення і хотіли списати, але я наполіг, щоб мені дали дослужити до 60 років. Я повністю відновився і добре почувався".

Найважче на війні, каже, переживати загибель друзів і побратимів. Себе чоловік називає везучим, бо у 2023 році міг тричі загинути. Згадує один з таких випадків:

"23 лютого 2023 року. Я у супроводі саперів їду на берег Дніпра. Нерозірваний снаряд з "Граду". Поряд горить вантажівка, в якій перебували двоє військових. Побратими, які були в окопах ще не знали, що вони загинули. Спершу я наклав турнікет пораненому бійцю, який був найближче. Потім ми кинулися до палаючої машини, констатували смерть двох воїнів. А коли ми поверталися назад, нас помітив ворог".

Тоді, каже, вони з військовими були на новій машині, яку кілька днів тому передали волонтери. За ними гнався корнет – протитанковий керований снаряд (ним можна керувати як дроном).

"Він влучив по пагорбу, за яким ми сховалися. Всі вікна в машині вилетіли. Ми – живі. По нас запускають другий снаряд, але для нього це була дуже велика дистанція і він впав за метрів 100 від нас. Бах! Всі живі, слава Богу. Тому 23 лютого вважаю своїм другим днем народження".

"Не маю сумнівів у нашій перемозі"

Не боятися, працювати оперативно і постійно вчитися: такі три поради дає Ворон молодим медикам, які тільки стали до війська.

"Тактична медицина, методи лікування і все, що з цим пов’язано, дуже швидко змінюються, тому треба стежити за цим і вчитися у ногу з часом", – каже медик.

Олександр звільнився зі служби, але націонал-патріотичні переконання, як і віра у перемогу України у цій війні, як завше, з ним. Після звільнення з війська, каже, долучиться до волонтерської спільноти чи громадської організації, які допомагають військовим.

"Ми обов’язково переможемо. У мене не було у цьому сумнівів навіть у лютому 2022 року. Я впевнений у нашій Перемозі", – переконаний Ворон.

Читайте також: Реабілітація через спорт: у Кропивницькому відкрили безоплатний спортзал для ветеранів