17 травня 2024, 09:40
"Мій медичний шлях, мабуть, почався ще з дитинства", – згадує директорка пологового будинку Людмила Романів. Вже тоді, граючись із дітками у дитячому садку, вона «робила їм щеплення». У школі ж любила математику і планувала бути економісткою. Однак нині багато жінок з Кропивницького, Кіровоградської та інших областей України розуміють, що, коли кажуть "лікарка від Бога" – це про Людмилу Романів. Хто привів жінку у медицину і чому вона була категоричною під час вибору профілю роботи, медикиня розповіла в інтерв’ю Точці доступу.
Людмилу Романів у Кропивницькому знають як очільницю пологового будинку, який розташований у мікрорайоні Новомиколаївка. Торік вона очолила реорганізований заклад – пологовий приєднали до лікарні швидкої меддопомоги. Однак не всі знають, що у шкільні роки Людмила Романів любила точні науки і хотіла стати економісткою.
Протягом двох останніх років навчання в школі проходила підготовчі курси у Центральноукраїнському технічному університеті на економічному факультеті.
Але так сталося, що мені запропонували вступити у медичний заклад вищої освіти. Я дуже довго вибирала і обрала заклад в Одесі, але мама заборонила, сказала, що це небезпечне місто. І я поїхала в Тернопіль.
А запропонувало їй пов’язати життя з медициною подружжя лікарів, які на той час жили у рідному селі Людмили Романів, працювали у тамтешній лікарні.
Ці люди були з Сімферополя. Працювали, за направленням у нашій сільській лікарні. Коли минуло три роки, вони хотіли повернутись додому, однак їх із села відпускати не хотіли. Поставили умову – знайти заміну. І вони попросили мене вступити у медичний заклад.
Каже, погодилась, бо попри те, що любила цифри, бачила себе у медицині.
Я думала так: якщо не акушер-гінекологинею, то неонатологинею, анестезіологинею або дитячою реаніматологинею – головне, щоб у пологовому будинку. Тільки там я себе бачила.
Повертатись на роботу у рідне село дівчина не хотіла, про це чесно розповіла тодішньому головному лікарю.
Він мене відпустив, – згадує медикиня.
Людмила Романів проходила інтернатуру в обласній лікарні, а потім отримала роботу у центральній районній лікарні. Працювала там шість років – з 1997-го по 2003-й.
Спочатку працювала акушер-гінекологинею. У 2000-му році я очолила акушерсько-гінекологічне відділення і стала районною лікаркою цього напрямку. 2 червня 2003-го року мій одногрупник Олексій Сорокін запросив мене працювати у пологовий будинок, і з того часу я тут».
Спочатку Людмила Романів виконувала обов’язки заввідділення невиношування вагітності, згодом очолила гінекологічне відділення, у 2016-му стала головною лікаркою пологового закладу і до цього часу очолює його, вже реорганізований.
Попри те, що Людмила Романів працює фактично на два заклади, бо пологовий будинок і лікарня швидкої меддопомоги розташовані окремо, вона продовжує проводити огляди жінок і, за необхідності, оперувати їх.
Покликання медика – лікувати. Це не про отримання освіти, а внутрішнє відчуття. Я цим живу. Живу жінками. Отримую насолоду від праці, бо люблю те, що роблю. Жодній жінці я не можу відповісти в грубій формі. Бувають різні ситуації, але навіть якщо котрась із пацієнток говорить мені щось образливе, я не можу ображатись у відповідь, не вмію.
Акушерство – це робота з вагітними, до, під час пологів і у післяпологовий період. Гінекологія – це робота з жінками, які мають гінекологічні захворювання, пояснює Людмила Романів.
В акушерстві я отримую більше насолоди, адже на світ має з’явитись нове життя і тут важливо, щоб цю насолоду зуміла отримати жінка, яка це життя народжує. Це дуже хвилююче і відповідально, бо кожні пологи – це індивідуальний процес кожної жінки, вони можуть тривати від 6 до 12 годин, а ситуація може змінитись будь-якої секунди. У цей період лікар повинен миттєво ухвалювати рішення, реагуючи на ті чи інші ситуації.
Говорить, що пологів без сліз – не буває.
Спочатку це сльози болю, потім – радості. І цю радість ми завжди розділяємо з батьками, у яких народжуються діти. Я працюю багато років, але мені до цього часу шкода кожну жінку, яка страждає від болю під час переймів та пологів. Добре, що зараз є епідуральна анестезія (знеболення під час пологів – ред.). За рахунок цього вдається полегшити біль тим жінкам, які погоджуються народжувати з цією анестезією.
За роки роботи перший крик немовлят Людмила Романів чула тисячі разів.
До цього часу я не огрубіла до цього… Так само ніжно ставлюсь до жінки під час переймів і пологів, як 20 років тому. Так само з’являються сльози на очах, коли радію за жінку, бо вона вперше стала мамою або народила другу, третю, четверту дитину.
Біля кабінету лікарки – черги жінок і у будні, й у вихідні. Записуватись в електронному кабінеті треба за декілька днів до прийому, але в "живу" чергу жінки також постійно приходять.
Я оглядаю усіх, хто приходить, але останнім часом відмовляю саме в тому, щоб бути присутньою на пологах. Якщо щось піде не так, я завжди на зв’язку, але люди мають знати, що у нас фахові професійні лікарі, які мають досвід і відповідну кваліфікацію.
Ситуації, каже, бувають неординарні, і є такі вагітності, які вона спостерігає особисто.
За таких обставин мені набагато легше, коли я перебуваю тут, в пологовому. Ночую теж тут, щоб бути поряд і негайно прийти на пологи, коли жінка починає народжувати».
Людмила Романів переконана, що працювати треба на 100%, і так само якісно відпочивати, щоб відновити ресурс. Медикиня розробила графік роботи.
Вранці я їду в лікарню швидкої медичної допомоги. Потім їду сюди, веду прийом і огляд жінок, виконую операції, потім знову їду в лікарню. Так, іноді втомлююсь, але дотримання графіку допомагає бути в ресурсі і виконувати заплановане в повному обсязі.
"Це був шок", – так згадує Людмила Романів перший день повномасштабної війни, яка почалась у лютому 2022-го.
Було страшно не за себе, а за дітей.
Згадує, як тисячі переселенців з регіонів, де почались бойові дії, почали приїжджати в Кропивницький, і саме це вселяло надію, що окупанти не дійдуть до обласного центру, каже лікарка.
Я їхала на роботу, молилась і плакала, так само їхала з роботи. Тут я не мала права плакати. У соцмережах є фото, де Україна у вигляді жінки – зранена, здерта… От у мене було таке відчуття… Що однієї частини тіла у мене немає, вона в ранах.
У перший тиждень повномасштабного вторгнення Росії в Україну, жінки з обережністю приходили на прийом, деякі – не приходили, решта – приїжджали і лишались в укритті. Жінки із сіл роз’їхались додому. Родини переселенців заселяли в палати, згадує Людмила Романів.
Зазвичай, коли пара планує партнерські пологи, у палату ми заселяємо жінку і її чоловіка (або іншу людину, яка є партнером чи партнеркою – ред.). Через війну ми дозволяли породіллі бути в палаті з усією родиною, бо вони в чужому місті, дітей не було з ким лишити, навіть за умови, що вони винайняли у місті квартиру.
За словами медикині, у перший рік збільшилась кількість передчасних пологів. Нині, каже лікарка, люди трохи заспокоїлись.
Нині 80% жінок, які перебувають на обліку – це дружини військових. У деяких жінок, які народили, чоловіки загинули. Деякі народжували після загибелі чоловіків. З середини минулого літа кількість жінок, які стали на облік, значно збільшилась, тому на початку літа очікуємо підвищення рівня народжуваності. Водночас деякі жінки, які на початку повномасштабної війни ставали на облік, втрачали вагітність на ранніх строках – до 12-ти тижнів.
Додала, що упродовж першого року повномасштабної війни третина жінок, які народили дітей у Кропивницькому – переселенки. Щомісяця на світ з’являлись дві сотні немовлят. Народжували жінки, які приїхали з Харкова, Миколаєва, Маріуполя, Караматорська і Херсона.
Торік у лютому в пологовому будинку, що у мікрорайоні Новомиколаївка, відкрили безбар'єрний кабінет. Такий самий відкрили у лікарні швидкої меддопомоги у вересні. Там встановили обладнання, пpистосоване для пpийому жінок з інвалідністю, розповіла Людмила Романів.
Кабінети відкрили у pамках спільного пpоєкту Благодійного фонду "Здоpов’я жінки і планування сім’ї" і Міжнаpодної федеpації планування сім’ї за фінансової підтpимки Міністеpства закоpдонних спpав Великої Бpитанії.
Тоді кооpдинатоpка пpоєкту в Кіpовогpадській області Людмила Акімова акцентувала, що послуги в кабінеті надаватимуться безкоштовно жінкам та дівчатам, у тому числі ВПО, які опинились у складній ситуації чи постpаждали від сексуального насильства, зокрема, в умовах війни, а також жінкам з інвалідністю та поpушенням опоpно-pухового апаpату.
Окрім обладнання, кабінети повністю забезпечені медикаментами, тому допомога пацієнткам надаватиметься комплексно, – додала вона.
Часто жінки з інвалідністю не знають, що у пологовому чи лікарні швидкої меддопомоги є обладнані інклюзивні кабінети. Вони просто записуються до лікаря, вже потім їх направляють у кабінет, де є відповідне обладнання для комфортного огляду, розповіла Людмила Романів.
До відкриття цих кабінетів ми оглядали жінок з інвалідністю на кушетках, пристосовуючись до потреб пацієнток. Нині у кабінетах є спеціальні оглядові крісла, висоту яких можна регулювати. Відтак жінка, яка пересувається на кріслі колісному чи за допомогою милиць, може отримати необхідні медичні послуги у комфортних умовах.
Щонайменше троє жінок в день проходять медогляд у інклюзивному кабінеті лікарні швидкої меддопомоги, бо, за правилами закладу, жінки, яких госпіталізують, повинні пройти медогляд гінеколога, каже очільниця закладу.
Особливо це жінки з постінсультними станами. У пологовому таких жінок менше, але в інклюзивному кабінеті відбувається огляд і жінок без інвалідності, там щодня проводять прийоми.
У січні 2022-го року пологовий будинок підписав меморандум з командуванням Збройних сил США в Європі. Згідно документу, заклад мав отримати медичне обладнання, а ще партнери виділяли гроші на ремонт післяпологових відділень і теплових мереж, який мав початись у травні 2022-го року, розповіла Людмила Романів.
Все порахували, зробили проєкт. Коли почалась повномасштабна війна, вони наклали мораторій до 2025-го року на виконання ремонту і постачання обладнання. Однак в кінці минулого року сказали, що обладнання все ж передадуть, а мораторій на ремонт не скасовуватимуть.
Обладнання отримали на 20 мільйонів гривень. Це реанімаційні столи, апарати штучної вентиляції легень і монітори. Їх встановили у відділенні для недоношених дітей і хворих новонароджених.
У нас таке обладнання було, але у світі його удосконалюють і модифікують, тому нове ми поставили в реанімацію, а тим, що працювало у нас 2-3 роки, обладнали відділення другого етапу виходжування недоношених дітей, а також укриття.
Скільки існує світ, стільки років відбуваються війни у ньому, каже Людмила Романів, але попри все діти повинні народжуватись, вважає медикиня.
Матеріал створено у партнерстві з Волинським прес-клубом
Читайте також: Гендерні міфи в спорті: чому суспільство диктує, якими видами спорту варто займатись жінкам
Головне сьогодні
