31 липня 2020, 07:10
Олексій Цокалов майже 30 років займається фермерством у Бобринецькому районі. «Олексія з Олексіївки» (як він сам про себе говорить) знає багато людей не тільки в області, а й в Україні та за кордоном. Точка доступу провела один день із Цокаловим та показала, як живе «вільний фермер».
Обійстя Олексія Цокалова розташоване на краю села: добротний будинок, господарство, просторе подвір’я і… відсутність паркану.
Мені кажуть колеги: «Для того, щоб бізнес та й життя складалося, вкрай потрібен паркан. Від всіляких перешкод, поганого ока та й з практичною метою». Але коли ти не загороджений – це воля, а навколо твого подвір’я віє вільний вітер. Ми живемо для людей, ми живемо в соціумі. Якщо ти загороджуєшся, значить чогось боїшся. А якщо ти боїшся, то обов’язково притягуєш на себе усілякі неприємності«».
Чоловік запрошує до хати, пригощає чаєм та печивом, поруч - домашній улюбленець кіт Василь.
Народився Олексій Цокалов у сусідньому Златопіллі, дружина родом з Олексіївки, після весілля тут і оселился, народили двох синів.
Після проголошення незалежності, коли з’явився Закон «Про фермерство», пан Олексій вирішив спробувати хазяйнувати сам.
Олексій досі пам’ятає слова покійного тестя: «Що ти робиш? Твої діти борги віддавати будуть. Нові трактори в двір. Куди?». Багато хто не вірив в успіх справи, але й були ті, хто підтримував:
«У той час голова колгоспу був проти, щоб ми брали землю, а його дружина, секретар сільської ради, підтримувала. Як вона на нього вплинула, не знаю, але землю надали. Жінка говорила так: «Якщо в цих хлопців, які першими беруть землю, все вийде, значить і в житті в них все вийде».
Вийшло. У 1992 році взяв 50 гектарів, обробляв, брав техніку, не знав, що таке інфляція.
«Але через рік ця інфляція все… Машина збіжжя за вартістю прирівнювалась до двох-трьох комбайнів чи двох-чотирьох тракторів. Це рулетка. Потім Фонд підтримки фермерських господарств надавав позики на 5 років. Ми її виплатили за рік. Збудував базу на окраїні села, з радгоспу нічого не брав. Все, що здобув за 28 років фермерського стажу, – заслуга моєї праці».
Олексій Цокалов разом із синами Михайлом та Сергієм спільно обробляють 450 гектарів землі.
«Цього досить, щоб і жити, й подорожувати. Це все вигадки, що потрібно 7-10 тисяч гектарів. На мою думку, це вже занадто. Для того, щоб людині було комфортно жити, можливо, і 200 гектарів вистачить».
Люди дивуються, чому чоловік не тримає найманих працівників.
«Я сам працюю. Сини працюють. У Мишка своє фермерське господарство, у Сергія - своє. Три голови фермерського господарства сідають за трактор. Зараз сини навіть керма вже мені не дають. Самі обробляють».
Олексій Цокалов «передав справи» старшому сину Михайлу, бо вважає, що молодь повинна бути самостійною, має вчитися приймати рішення, не боятися відповідальності.
«Я сину запропонував. Він погодився. Мишко займається розвитком, перспективою і в нього краще виходить, ніж у мене, - визнаю. Молоді треба надавати перевагу. Вони в чомусь інші: більш комунікабельні, швидше приймають рішення, енергійніші».
Чоловік із гордістю говорить про те, що його сини обрали такий самий шлях, як і він. Сподівається, що коли підросте онук Богдан, також продовжить справу діда. Зв’язок поколінь триватиме.
Фермер за кермом своєї автівки з номерами «Чміль» проводить екскурсію володіннями:
«Праця на землі – це супер, це воля. Це отой самий мотоцикл, де вітер. Поле – це воля. Коли перевертаєш глибу землі, вона пахне. Це чудо - працювати на себе, працювати на землі. Ти від цього маєш задоволення та ще й фінансові статки. Все в міксі – драйв».
Олексій говорить, що тут ти сам собі господар: хочеш - працюєш, хочеш - зробив вихідний. Фермерство – це спосіб життя, і життя гідного.
Людина створена, щоб мати можливості, і Олексій Цокалов дав можливість синам реалізувати себе у житті.
«Ми з синами живемо в кооперації. Кооперація – позитивний досвід, адже легше разом і комбайна придбати, і зерно продати. Основна причина, чому українці не об’єднуються, – відсутність довіри.
От на даний момент на цьому полі головні два сини, які працюють. Вони обрали такий самий шлях. Цікаво, що Мишко, який має вищу освіту і, можливо, і не думав працювати на землі, говорить: «Я радий, що ти дав мені таку можливість». Є авто. Через півгодини, якщо потрібно, я можу бути в Кропивницькому чи в Києві. Але ж тут відпочиваєш, тут енергетика, тут пуповина наших дідів, батьків. Зараз хлопці на Сході захищають нас і дбають, щоб це поле давало врожай. Я їм за це дякую».
Олексій Цокалов розповідає про реалії життя українських фермерів. Завдяки сучасній техніці життя стало простішим, обробляти поля стало легше:
«Коли буваю в Києві та говорю, що я фермер, . Відразу співчувають: «О, то це ви тяжко працюєте? Я їм кажу: «Подивіться на мій фейс, видно, що я тяжко працюю? (Сміється, - Ред.)
Зараз така техніка, що ти сідаєш в трактор наче в дорогу атівку: грає музика, кондиціонер, все комп’ютеризовано, автопілота тільки не має. Раніше ву тракториста були руки по лікоть у мазуті, зараз не так».
Чоловік скептично ставиться до нарікань на погане життя та запевнень, що «в савецкам саюзе» було краще:
«Я жив у «совку», але не бачу там нічого хорошого. Є ностальгія лише за молодістю, бо тоді я був молодим. Так, зараз важко, існують певні проблеми: безробіття, багато людей виїжджає, бо не може знайти гідну працю та оплату. Але треба, щоб тут залишалися. Я радий , що сини залишилися в селі. Тут зараз комфортні умови: опалення, водопостачання, електропостачання. Є все для комфортного життя».
В розмові Олексій Цокалов часто згадує Революцію Гідності та свого товариша Віктора Чміленка, учасника Євромайдану, який загинув від кулі снайпера 20 лютого 2014 року на Майдані Незалежності.
Вулиця, на якій розташований будинок Цокалова, названа на честь побратима:
«Революція Гідності – це історична подія, і ми з Віктором Чміленком були в центрі цих подій. Долучилися до неї через те, що молодь вимагала змін, а до неї не прислухалися. Я пам’ятаю слова Віктора: «А що ми тут? Давай у Київ поїдемо, бо студенти там». 24-го почалося, а 26-го вже були в Києві. Ми додому приїжджали лише для того, щоб переодягнутися і взяти їжу.
Це події, які запам’ятаються на все життя. Люди вирішили захистити свою гідність, от і все.
Я радий, що був знайомий з такою великою людиною як Чміль. Зараз його не вистачає, дуже не вистачає. Нас було двоє, але в небезпечні часи ми трималися разом. Він свою справу зробив».
Нещодавно до Цокалова зателефонували представники телекомпанії з Нідерландів, які хочуть зняти документальну стрічку про Віктора Чміленка.
«Я здивувався і запитав:«Чому саме він?». У відповідь почув:«Ми переглянули багато матеріалу про події в Україні, і нам здається, що Віктор - дуже яскравий. Те, що він робив, і як він загинув, вражає».
Олексій розповідає, що зустрічав багато людей, які не розуміли, чому Віктор поїхав на майдан. «Ну є гроші та й є». Але завжди згадує слова побратима: «Що було вчора, то все правильно. Ми можемо впливати лише на сьогодні. Хочеш бути щасливим? - Будь!». Говорить, що завжди їде, коли його запрошують розповісти про Чміленка молоді, студентам, бо це його обов’язок – розказати.
Цокалов зазначає, що зараз проходить переоцінка всіх подій і волонтерської роботи в тому числі. Ні, він не перестав допомагати армії, бо й зараз на подвір’ї стоїть автівка військових, яку треба відремонтувати та відправити хлопцям.
«Оточення змінне, і нічого страшного в цьому немає. Але зараз часто «зловживають» громадською діяльністю, волонтерством. Я не говорю за всіх, але це є.
Колись помиляюсь і я. Раніше думав, що ми можемо змінити життя. Я помилився. Ніяка Революція Гідності не зможе зробити людей щасливими. Просто щасливими. Не навчить поважати один одного, дискутувати, шукати раціонального зерна.
Є випробування владою. Я вважаю, що деякі мої колеги її не витримали. Не завжди, коли ти можеш гучно кричати, це дає тобі якісь переваги. Це мій власний досвід.
В житті нам не вистачає оркестру, коли кожен грає свою партію, але всі разом. Країна повинна жити в оркестрі».
Олексій Цокалов говорить, що майбутнє лише за молоддю, і їй треба давати можливості:
«Молоді треба йти і не боятися. Не дивлячись на те, що батьки консервативні. Потрібно шукати можливості, бути самостійними. Не треба бути байдужими: до себе, батьків, чужих батьків. Якщо ти не байдужий, то в тебе все вийде. Потрібно формувати своє оточення.
Я хотів би, щоб до влади та в представницькі органи йшло більше молоді. Тоді є надія, що, можливо, через покоління ми змінимося. Але знову ж таки дають хабарі, а це значить, що їх будуть брати. У схемах є попит, а тому є і пропозиція».
Хочу згадати слова одного знайомого, який говорить, що Януковича ми вигнали, але ми не вигнали його з себе. Це хамство, підлість, жлобство. Коли ми з себе виженемо «януковича», тоді будуть і зміни…
Фото Олександр Козловський
Текст Катерина Федченко
Читайте також: Альпійські кози в Чорному лісі: як на Кіровоградщині виробляють крафтові сири (ФОТО)
Читайте також: У Кропивницькому майстриня виготовляє унікальні квіти з холодного фарфору (ФОТО)
Головне сьогодні
