10 жовтня 2022, 10:35
У селі Оситняжка на Кіровоградщині відмовилися від газу й перейшли на альтернативне опалення. У корпусах, яким пів сотні років, замінили вікна на пластикові та міняють старі батареї на нові. Попри здорожчання вартості вугілля, до газового опалення повертатися не планують. Адже економія за такого підходу – відчутна. Скільки вдається заощадити та яка температура у класах в опалювальний сезон – дізнавалися журналісти Точки доступу.
Це два твердопаливні котли, які ми встановили у 2015 році. Вони опалюють дві будівлі, тому що в нас корпус №1 і корпус №2 –початкова й середня школи. Квадратура, яку вони опалюють, – це 1249 квадратних метрів опалювальної площі, – розповідає завідувачка Оситнязької філії Катерина Ситник.
В опалювальний сезон твердопаливні котли кочегари обслуговають цілодобово.
Як є чим топити, немає ніякої мороки з цими котлами. Більше економиться, як газом. Газ зараз дорогий, а в нас дрова, вугілля, палети заготовили. Так що є поки чим топити, – говорить кочегар Олександр Марштупа.
На облаштування альтернативної системи опалення у школі витратили близько мільйона гривень. Всі роботи виконали протягом літа. Цьогоріч планували облаштувати приміщення для вугілля та палетів, але завадила війна.
У 2015-му році була державна програма – перехід освітніх закладів на альтернативні види палива, ми потрапили під цю програму. Було рішення депутатів райдержадміністрації. І так цей проєкт запустили і школу перевели на альтернативні види палива, а саме: на вугілля і дрова. Донині планів про повернення до газового опалення у нас не було. Хоча газова котельня збережена, вона просто опломбована, – пояснює Катерина Ситник.
На опалювальний період школі потрібно 25-30 тонн вугілля, палетів в цьому році заготували 6,5 тонн. Дрова не купують – використовують дерева, які спилюють у громаді під час санітарної чистки. Це аварійні та сухі дерева.
Акації, тополі, клени – все привозять до нас. Звісно, кочегарам важко. Бо це треба порубати, скласти і потім взимку все це привезти, розпалити й натопити. Але воно того варте, бо ми знаємо, яка зараз ситуація в країні, і знаємо, яка ситуація з газом. Тому, я думаю, іншого виходу в нас просто немає, будемо далі працювати з цими котлами. Хоча в нас село газифіковане, – додає Катерина Ситник.
Кочегар Олександр Марштупа показує розпиляний клен:
Його звалило вітром, дерево вже всередині трухляве, а на дрова піде у котел, аж бігом.
Котли вмикають, коли середньодобова температура навколишнього середовища падає нижче восьми градусів. Але, зважаючи на автономію, цей момент у школі можуть регулювати і, з дозволу управління освіти, включити котли раніше, якщо дітям і педагогам холодно. У приміщеннях зазвичай – 18-20 градусів тепла.
У нас у школі тепло, в нас дуже маленький клас, а ще ми зробили ось такі економні батареї, на кожній із яких стоять крани. Тобто, дивіться, ще з минулого року стоїть, що він відкритий тільки трошечки. Батарея одна відкрита, одна закрита. Якщо нам дуже жарко, ми закриваємо, якщо хочемо підігрітись – відкриваємо. В нас є термометр, діти самі дивляться, яка в нас температура, – розповідає вчителька початкових класів Ольга Гацилюк.
За словами Катерини Ситник, попри те, що цьогоріч ціна вугілля зросла майже на третину, до газового опалення у школі повертатися не планують.
Якщо до війни на закупівлю всіх видів палива в нас було більше 200 тисяч гривень, навіть до 300 тисяч, то в цьому році десь 400 тисяч треба буде, щоб опалити школу. Вугілля нам ще мають завезти. А якби це був газ, то було б значно дорожче. Десь 500 тисяч точно.
Від опалення газом у сільській школі відмовилися в якості експерименту. Тепер кажуть, експеримент вдався, адже з альтернативним опаленням не лише економніше, а й тепліше.
У школі в Оситняжці навчається близько сотні дітей, в тому числі – переселенці. Через війну в закладі змішана форма навчання. У школі не виключають, що з метою ще більшої економії, взимку перейдуть на дистанційне навчання десь на місяць-півтора.
Головне сьогодні
