Уже другий рік поспіль у Кропивницькому діє дитяча волонтерська кухня, де щосуботи діти разом із батьками готують корисні смаколики для українських військових. За цей час тут не лише нарізали й висушили сотні кілограмів яблук, а й сформували спільноту, яка працює незалежно від погоди, локації чи обставин.
Кореспондентка Точки доступу побувала на одній із таких зустрічей та дізнавалася, як виникла ця ініціатива, хто до неї долучається і чому дитяча кухня “Сонячний зайчик” — це більше, ніж волонтерство.
Як розповіла директорка центру розвитку людини та сім’ї “Сонячний зайчик” Ірина Новакова, спочатку дитяча кухня працювала разом із громадською організацією “Добромир”, де волонтери фасували сухі супи для військових.
Ми починали разом із “Добромиром”, дев’ять місяців працювали в одному просторі. Але згодом організація припинила діяльність у цьому форматі, і ми почали шукати нових партнерів. Так вийшло, що зараз ми буквально подорожуємо містом, — пояснює вона.
Нині зустрічі дитячої волонтерської кухні відбуваються щосуботи в різних локаціях Кропивницького — там, де готові прийняти волонтерів. Цими вихідними смаколики готувалися у Просторі Хоробрих.
“У нас є партнери, які нас приймають. Ми домовляємося, і кожної суботи працюємо в іншій частині міста. Це дуже цінна співпраця”, — каже Ірина Новакова.
Після завершення роботи “Добромиру” частина волонтерів продовжила готувати борщі та супи для військових і об’єдналася в спільноту “Супи від матусь”. Саме з нею нині співпрацює дитяча кухня “Сонячний зайчик”.
Продукцію, яку готують діти, зазвичай передають саме через цю волонтерську спільноту — разом із супами та борщами її відправляють на фронт за запитами військових.
“Ми рідко відправляємо щось самі — здебільшого вся продукція йде через “Супи від матусь”. Вони додають наші корисні смаколики до своїх посилок і передають захисникам”, — розповідає керівниця проєкту.
Робота в команді кухні триває дві години й складається з двох частин. У першій діти беруть участь в іграх на згуртування, командоутворення, вчаться технікам саморегуляції — дихальним вправам, зняттю стресу, відновленню внутрішнього ресурсу.
“Щоб волонтер міг допомагати іншим, він сам має бути в ресурсі. Ми можемо поділитися лише тим, чим самі наповнені”, — пояснює Ірина Новакова.
І тільки після цього діти разом із дорослими беруться до спільної роботи. Спочатку яблука миють, а потім за допомогою спеціальних яблукорізок вирізають серцевину й нарізають їх на рівні шматочки. Свіжонарізані яблука розкладають на спеціальні піддони (протвені).
Після заняття ці піддони Ірина Новакова забирає з собою: перевозить додому автомобілем і приєднує до сушарки, де яблука сохнуть у домашніх умовах.
Уже наступного тижня вона привозить готові сушені яблука назад — на фасування. Так процес і працює по колу: нарізали — висушили — запакували — знову нарізали.
До кухні долучаються діти різного віку — від зовсім маленьких до старшокласників і студентів. Серед учасниць — школярка Інна Скрипник, вона прийшла майже два роки тому разом із мамою Оленою та сестрою Іриною. Дівчата кажуть, що саме мама розповіла їм про ініціативу, і відтоді вони намагаються приходити регулярно.
“Я долучилась, тому що мені хотілося якось допомогти й хоч трохи вплинути на те, щоб війна швидше закінчилася. Через це фасування ми передаємо смаколики військовим — і це важливо. Мені дуже подобається атмосфера — вона тут дуже дружня, всі турбуються одне про одного”, — говорить Інна.
Ще одна учасниця – Марія Коробко, вона на кухні також із сестрою. Дівчата пригадують, що окрім сушених яблук, на кухні готували й узвари для військових.
“Це було дуже цікаво. Хотілося б ще раз повторити”, — каже Марія.
Дитячу кухню відкрили 2 роки тому 16 грудня — і відтоді зустрічі не припинялися незалежно від пори року чи погоди.
“За цей час не було такого, щоб ми сказали: “Сьогодні не збираємося”. Дощ, сніг, холод — ми все одно приходимо”, — зазначає Ірина Новакова.
Наймолодшій волонтерці було два роки, вона приходила разом із батьками.
“Є діти, які приходять до нас уже два роки поспіль. Вони ростуть тут. Є родини, які долучилися ще після евакуації з Бахмута. Тепер вони приходять уже з молодшими братиками й сестричками”, — розповідає Ірина Новакова.
За її словами, важливо, що до кухні долучаються саме родинами — це не разова акція, а регулярна спільна справа.
“Це не історія “прийшли раз — і більше не повернулися”. Люди ходять роками. Батьки приводять дітей, діти приводять друзів. Це вже спільнота”, — каже вона.
Хоча зовні робота дитячої волонтерської кухні виглядає простою — нарізати яблука, висушити, розфасувати — насправді це значно глибший процес, каже директорка “Сонячного зайчика”.
“Це велика психологічна й педагогічна робота. Ми не просто готуємо їжу — ми формуємо спільну єдність, закладаємо дітям розуміння, що важливо жити не лише для себе, а й допомагати іншим”, — пояснює керівниця проєкту.
Навіть після завершення війни, переконана Ірина Новакова, ця ініціатива матиме продовження.
“Завжди буде кому допомагати. Є дитячі будинки, хворі діти, інші соціальні потреби. Добро не має терміну дії”, — каже вона.
Символом цієї філософії став напис на банерах і пакуваннях: “Добро там, де ти”.
“Ми вкладаємо в ці смаколики любов. Це наш головний, секретний інгредієнт”, — додає Ірина.
Серед постійних учасників дитячої волонтерської кухні — родина переселенців із Запоріжжя: Вікторія, Володимир та їхня донька Зоряна Голомб. До ініціативи вони долучилися понад рік тому й відтоді намагаються не пропускати жодної зустрічі.
Як розповідає Вікторія, на кухню прийшли завдяки доньці — а згодом це стало спільною справою для всієї родини.
Родина переїхала до Кропивницького влітку 2022 року, коли через обстріли вирішили виїхати із Запоріжжя. Уже в новому місті шукали активності для дитини й підтримку для себе — так і знайшли “Сонячного Зайчика”.
“Це була одна з найскладніших зим після переїзду. Кухня дуже допомогла — і підтримати дитину, і підтримати себе. Ми приходили регулярно, щоб і щось від себе віддати, і водночас отримати назад заряд енергії”, — ділиться Вікторія.
Особливо захопилася кухнею шестирічна Зоряна. Дівчинка вже навчається у першому класі й має улюблене завдання.
— Що тобі найбільше подобається робити на кухні?
— Нарізати яблука яблукорізкою, — усміхається Зоряна.
Її тато Володимир додає, що для їхньої сімʼї дитяча волонтерська кухня стала не лише місцем роботи, а й простором підтримки, єдності у непростий час.
“Ми тут, в першу чергу, через бажання нашої дитини допомагати захисникам. А згодом і самі знайшли можливість бути корисними — долучатися донатами, купівлею яблук. З боку це на вигляд просто, але за цим стоїть велика організаційна робота й постійні внески. Це справа, яку ми з радістю робимо всією родиною”, — каже він.
До команди кухні також належать Людмила Передерій та Вікторія Карбовська — співзасновниці центру розвитку людини та сім’ї “Сонячний Зайчик”, які підтримують проєкт від початку створення.
“Це напрям роботи нашої організації, тому ми долучилися з першого дня. Але для мене це не лише про організацію — я тут за покликом серця”, — розповідає Людмила Передерій.
Жінка волонтерить і в інших ініціативах — зокрема, у міжшкільному ресурсному центрі, де шиють одяг для ЗСУ. Каже, що допомога іншим — це внутрішня потреба.
“Усі шукають можливість служити, допомагати, робити цей світ трохи кращим”, — додає вона.
Під час зустрічей Людмила часто співає разом з учасниками — українські народні та сучасні пісні. За її словами, це допомагає налаштуватися на роботу й підтримати емоційно.
“Пісня тонізує, піднімає дух. Це і про підтримку культури, і про нашу ідентичність”, — пояснює волонтерка.
Психологиня Вікторія Карбовська долучилася до кухні також із перших днів і відповідає за емоційну складову проєкту.
“Наша спільна мета — підвищення моральної та духовної складової суспільства. Щоб діти не чекали, поки виростуть, а вчилися робити добрі справи вже зараз”, — говорить вона.
За її словами, перша частина занять спрямована на згуртування дітей, зняття стресу та відновлення внутрішнього ресурсу. Так дитяча волонтерська кухня поступово перетворилася не лише на місце, де готують смаколики для фронту, а й на простір підтримки, єдності та спільної сили — для дітей і дорослих.
“Ми говоримо про те, що волонтер ділиться тим, чим наповнений. Якщо ми наповнені тривогою — ми її й передамо. Тому працюємо з любов’ю і вдячністю до наших захисників”, — каже Карбовська.
До ініціативи можуть приєднатися всі охочі родини з дітьми. Зустрічі відбуваються щосуботи, але щоразу — в різних локаціях міста.
“Ми не маємо графіка на рік уперед. Зазвичай за тиждень знаємо, де будемо наступної суботи. Інформацію публікуємо на своїх сторінках і всі охочі можуть долучатися”, — пояснює Ірина Новакова.
Сконтактуватися з представниками "Сонячного зайчика" можна в телеграмі та фейсбуці.
У середньому на заняття приходять близько 10 учасників, іноді — до 15. Більшість — постійні волонтери, але час від часу приєднуються й нові родини.
“Ми плануємо розвивати цей напрям роботи й запрошуємо бажаючих розширювати коло учасників дитячого і родинного волонтерського руху”, – говорить Ірина Новакова.
Читайте також: (Не) помітні люди, які рятують життя: як працюють диспетчери екстреної меддопомоги, поліції і ДСНС на Кіровоградщині
Останні новини
