02 червня 2021, 07:40
Житель Долинської Сергій Ткачов за спеціальністю хімік-біолог. Відомий в області майстер з лозоплетіння, член Національної спілки майстрів народного мистецтва. Нині чоловік на пенсії, але сидіти, склавши руки, не збирається. П’ять років тому освоїв гончарну справу, а тепер створювати керамічні вироби безкоштовно навчає інших. Вже чотири роки під його керівництвом працює гурток, а тепер творче об’єднання "Гончарики". Вікового цензу немає – заняття відвідували і п’ятирічна дитина, і літні люди. Глечики, макітри, тарілки, ложки і сувеніри – кожен виріб "гончариків" неповторний. Родзинкою кераміки є поєднання традиційного і сучасного. Про захоплення народним ремеслом та потребу передавати знання іншим, майстер розповів журналістці Точки доступу.
Особисто я гончарством займаюся років п’ять, до цього працював з лозою. Одного разу в нас на стадіоні був фестиваль, здається, це був захід до Дня вишиванки. Приїхав з Кропивницького гончар Микола Світайло, тоді я вперше сів за гончарний круг і мені сподобалося, – згадує Сергій Ткачов.
Чоловік так захопився, що невдовзі самотужки змайстрував традиційний ножний гончарний круг. Свої перші роботи показав у відділі культури і озвучив бажання вести на громадських засадах гурток. Там пішли назустріч і виділили приміщення. Нині гурток переріс у творче об’єднання і продовжує розвиватися. Потім близько року Сергій Ткачов заощаджував пенсію і придбав сучасний електричний гончарний круг. Саме на ньому зараз працюють його вихованці. Окрім того, інструменти, необхідні для ремесла, також зроблені руками майстра. А сьогодні є і піч для випалювання гончарних виробів. Її придбали за спонсорські кошти.
Першого вересня я завжди оголошую набір учнів. Протягом місяця раз на тиждень ми займаємося з усіма охочими. Це як ознайомлення з ремеслом, розширений майстер-клас. Потім дивлюся: ліпити люблять майже всі, але в когось явно прослідковується талант, то я їх запрошую в старшу групу, там вже справжня творчість, – говорить майстер.
У кожного, хто далі займається створенням кераміки, – зазначає Сергій Ткачов, – виробляється власний почерк:
Одні люблять пластику, інші різьбу по глині. Для решти, які мають більш художній хист, є така техніка, коли на глечик наноситься темний пігмент, а потім видряпуються різні малюнки. Не всім, варто сказати, вдається працювати на гончарному крузі, тож ми знаходимо інші методи. Таким чином у нас створюється така тепла, творча, дружня атмосфера.
Сергій Ткачов зізнається: не женеться за кількістю учнів. Хоче відшукати справді талановитих.
Я не прагну, щоб була велика кількість, мене більше цікавить якість. Скажімо, близько 20 учнів, які вже займалися, мали результати, щось досягли. Моє завдання як педагога, не стільки навчити, скільки створити умови для їхнього розвитку, їхніх здібностей. Побачити, що людина здібна і приділити їй увагу, щоб вона досягла певних результатів. Чи то дитина, чи дорослий. Приміром, до мене ходить жінка, в якої двоє дітей, має вищу освіту, в неї як у людини творчої є потреба щось робити і, звісно, спілкуватися, – пояснює гончар.
"Гончарики" не зупиняються на усталених формах і орнаментах. Намагаються осучаснити традиційне ремесло.
Є інтернет, Pinterest – такий цікавий сайт. І ми там щось надивимося, самі щось придумаємо, і в нас певна тема пішла. Скажімо, донедавна нам була цікава історична реконструкція Трипілля. Далі була тема "японська", одна з останніх тем присвячена античності. Але намагаємося із традиційним поєднувати сучасне. Наприклад, робимо форму класичної української макітри, але малюнок наносимо специфічний, стилізований, – показує керамічні вироби Сергій Ткачов.
Він говорить, що робота починається із заготовки сировини – глини. Разом із учнями в пошуках потрібної Сергій Володимирович їздить за місто.
Щоб популяризувати той, чи інший вид народної творчості, треба, щоб учень знав весь процес від початку і до кінця. Тому ми самі готуємо глину. Є в нас одна мама Наталя, вона допомагає, в неї є транспорт. От копаємо цю глину за містом, потім привозимо у мішечках. Глину до рідкого стану треба розчинити у воді, профільтрувати, потім вона відстоюється. Після того, як ми злили воду, ми її розміщуємо на такі гіпсові плахи. Гіпс жадібно вбирає воду, залишається та консистенція, яка треба. Потім робота на гончарному крузі, потім повільно висушуємо, бо на сонці потріскається, і випалюємо, – розкриває секрети справи майстер.
Такий довгий процес створення кераміки не відлякує тих, хто справді захоплюється мистецтвом. Серед найкращих учениць Сергія Ткачова – Аліна та Катерина Бондар. А їхня мама Наталя колись вчилася у майстра мистецтву лозоплетіння.
Це Кобзар, я його робила два заняття, це приблизно чотири години. Найважчим було зробити лице, – показує керамічну статуетку Аліна.
Я прийшла із сестрою на гурток, подивитися, що вона тут робить, і мене зацікавило. Із Сергієм Володимировичем дуже цікаво і мама говорила, коли вона була маленькою, то і сама ходила до нього на заняття з лозоплетіння. Щодо кераміки, то я спочатку думала, що це не для дівчат, оскільки це така брудна робота і мені це не подобалося, але, коли спробувала, то змінила свою думку, – каже Катерина і хвалиться: навчилася працювати навіть з манікюром.
На запитання, що майстрові дає робота на громадських засадах, той посміхається – всіх грошей не заробиш, щось варто робити й для душі.
Життя в нас трішки, зізнаємося чесно, сірувате. І от, тиждень добігає кінця, а ми в кінці тижня займаємося, то я помітив, що в мене вже починається легка депресія. Коли зустрічаюся з молодими, гарними, цікавими людьми, оживаю, набираюся від них бадьорості, творчої наснаги. Знаєте, є така фраза: "талантам треба допомагати, а бездарі проб’ються самі", то ж я хочу допомагати талановитим дітям. Особливо цікаво спостерігати, коли людина вперше сідає за гончарний круг і в неї щось виходить. То отой захват, оці емоції – воно варте цих зусиль, – ділиться майстер.
Заняття творчого об'єднання проходять щосуботи в приміщенні молодіжного центру "Червона калина". "Гончарики" беруть участь у різних конкурсах, виставках, майстер-класах, отримують дипломи майстрів гончарної справи. Мріють долинчани про більше приміщення, але, кажуть, вдячні й за те, що є. У маленькій кімнатці зуміли створити надзвичайно творчу атмосферу, аби продовжувати й розвивати улюблену справу. Чекають закінчення карантину, аби відвідувати масові заходи та залучати до народного мистецтва ще більше людей.
Читайте також: Колишній киянин переїхав у Кропивницький і навчає гончарству всіх охочих (ФОТО)
Головне сьогодні
