Найсильніший чоловік Новомиргорода Анатолій Бондаренко: про здобутки, роботу та мрії

  • Олена Данова-Белінська
  • watch_later 15 квітня 2019, 19:00

  • visibility 1153 перегляда

Найсильніша людина Новомиргорода (за результатами одних зі змагань гирьовиків у День міста гірників), фіналіст всеукраїнських змагань з панкратіону й просто людина з біл-борду - це все про нього, про дільничного офіцера поліції Анатолія Бондаренка. Він не дуже бажає розказувати про свої досягнення, бо скромність теж входить до переліку його чеснот. Проте про шлях, яким доводиться йти, щоб добитися таких успіхів, все-таки врешті розказує - раптом комусь ця інформація стане в нагоді.

Першим моїм тренером став Василь Русецький - коли навчався в першому класі, то прийшов за оголошенням, яке розмістили у ЗШ №2, разом з другом у секцію боротьби. І з того моменту без спорту я свого життя не бачу. У Новомиргороді мене, крім Василя Андрійовича, тренував Олег Скринник. Коли закінчив школу - навчався у Кіровоградському національному технічному університеті. Тут тренувався під керівництвом Миколи Горбаня. Це теж відомий тренер.

Боротьба дала мені базу для всіх спортивних досягнень. Під час служби в армії займався рукопашним боєм, захопився гирьовим спортом. Після армії певний час був безробітнім, потім прийшов до поліції. Тренувальні бази у Вишгороді - ми там займалися з тими ж людьми, яких набирали до спецпідрозділів поліції. Вимоги були високими.

Мені пощастило і з місцем роботи саме в поліції - певний час працював у Новгородці, там зустрівся з нинішнім віце-президентом Федерації панкратіону Олегом Вєтровим. Це дозволило підготуватися для виступів у таких різновидах єдиноборств, як панкратіон (бій з використанням різних технік боротьби, кулачного бою та мінімальними обмеженнями, використанням больових та задушливих прийомів) та греплінг (подібне до панкратіону єдиноборство, проте без використання ударів).

У поліції вже багато часу йде на роботу, а спорт відійшов на другий план. Хоча форму, звичайно, підтримую, виступаю за спортивне товариство "Динамо", періодично їжджу на спортивні збори.

Кор.: Найбільше вражають людей ваші успіхи у таких видах спорту, як панкратіон та греплінг. Для вас ці нагороди - друге місце на Всеукраїнських змаганнях з панкратіону - найдорожчі?

Для мене найдорожча найперша медаль. Під час першого року заняття спортом, коли я ще був першокласником, нас повезли на обласні змагання з боротьби і я посів на них перше місце серед дітей своєї вікової і вагової категорії. Додому повернувся з травмою і усвідомленням, що знайшов своє покликання.

Якщо ж говорити про те, яка нагорода найвища за рангом, то, мабуть, та, що я її привіз з міжнародного турніру з боротьби з Білорусі. Звідти я привіз срібло й золото.

Кор.: Коли говорять про спорт, то згадують, що це великі витрати, він вимагає багато часу, капіталовкладень у харчування, що від того можуть постраждати стосунки в родині. Чим у житті довелося поступитися заради спорту? Який ваш спортивний графік?

Насамперед скажу про родину - моя дружина мене у всьому підтримує, навіть їздила зі мною на збори. Про спортивний графік і спортивне харчування зазначу таке - коли був студентом, думав про те, як робити й харчуватися правильно, як дотримуватися графіка. Зараз, під час роботи в поліції, якщо я зміг просто поїсти тричі на день хоч чого-небудь - це уже я дотримався графіка. Багато на що просто бракує часу.

Під час тренувальних зборів викладатися доводиться серйозно. Наприклад, проводили такі збори в Кропивницькому, то я щоранку вставав о пʼятій, приїжджав в обласний центр, відпрацьовував два-три тренування й останнім автобусом повертався додому. І так щодня. Оскільки я учасник бойових дій, то ця дорога обходилася в доступну суму.

У період між зборами, якщо є нагода, раз на тиждень йду займатися з дітками у секцію хортингу, яку заснував у Листопадовому Олександр Бабенко. З одного боку, чомусь я їх можу навчити, з іншого - і собі даю навантаження.

Частіше, ніж раз на тиждень, я відвідую тренажерну залу у підвалі багатоповерхівки. Хто хоче займатися, той знайде можливість.

Кор.: Чи допомагали навички, які одержали у спорті, в роботі поліцейського?

Це звучить як "чи доводилося когось жорстко затримувати". У моїй практиці такого не було. Досить мати авторитет. Те, як ти поводишся, твої рішення й слова важливіші при затриманні, ніж твоя спортивна форма.

Кор.: Чи привчаєте власних дітей до спорту?

Обовʼязково. Дочка у мене займається танцями й хортингом. А сину зараз 8 місяців, але світ єдиноборств я йому уже готуюся відкрити.

Кор.: Про що мріє спортивна зірка Новомиргородщини?

Мені 33. Моя зірка вже не сяє так яскраво, як колись. Але я бачу чимало талановитої молоді, перед якою все майбутнє - попереду. Є спортзала у підвалі, де займаються всі бажаючі, сплачуючи кошти хіба що на витратні матеріали. Погодьтеся, 10 гривень за тренування - то не гроші. Цією спортзалою займаються активісти Новомиргородської районної федерації важкої атлетики "Олімп", співзасновником якої я є. Нам дуже допомагає міська рада, є чимало спонсорів, які жертвують гроші або спортивне обладнання. Всім вдячні. Але хотілося б, щоб у спортзалі зʼявилося татамі. Спорт має бути доступний кожному.

Читайте також: Сакури, злаки й "одягнені" дерева: на Кіровоградщині створюють парк європейського зразка (ФОТО)


Читайте також: Танцюють всі: У кропивницькому університеті студенти танцювали з викладачами (ФОТОРЕПОРТАЖ)


Читайте також: Місто, що окрилює: містичне капище та історичне коріння Малої Виски (ФОТО)