17 липня 2020, 08:40
На початку липня письменник з Кропивницького Олег Бондар oтримaв диплoм фінaлістa Міжнaрoднoгo літерaтурнoгo кoнкурсу "Кoрoнaція слoвa - 2020".
Вже більше 25 років Олег Бондар пише романи, надаючи перевагу авантюрно-пригодницькому жанру.
Номінований твір "Убивчий аромат цитрусових" - роман, створений письменником кілька років тому в зовсім не притаманному йому соціально-психологічному жанрі.
Про свою участь у конкурсі, творчу діяльність і те, як виникають ідеї сюжетів, письменник розповів Точці доступу.
Олег Бондар з ностальгією згадує часи дитинства, коли мешкав із бабусею і ходив до сільської бібліотеки. Письменник зізнається, що любов до письменництва в нього виникла тоді, коли почав читати світових класиків:
Моя бабуся працювала вчителькою молодших класів, до шести років я виховувався в неї. Пам’ятаю, як вона ставила стілець на печі, чорнильницю-непроливайку, замість чорнила змішувала молоко з сажею, і вчила мене писати прописи. Я цього страх як не любив, ховався по закутках, навіть у собачій будці, сподіваючись, що вона мене не знайде. Попри те, вдячний бабусі за все, чого вона мене навчила.
Любов до письменництва прийшла через читання. У селі була непогана бібліотека при клубі, я був там чи не єдиним читачем. Бібліотекарка не надто любила ходити на роботу, надавала перевагу власному господарству, а я їй постійно набридав. Врешті, вона не витримала, дала мені ключі від бібліотеки, мовляв, бери що хочеш, тільки залиш мене в спокої.
Понад усе любив пригодницьку літературу: Жуля Верна, Роберта Стівенсона, Артура Конан Дойля... Але, на превеликий жаль, такої літератури було мало, тому й вирішив: “що не дочитав - допишу сам”. Таким чином і визначився з основним для себе жанром – авантюрно-пригодницьким. А в 1977 році у “Піонерській правді” надрукували моє перше оповідання. Я тоді навчався лише в четвертому класі.
Письменник розповідає, що після першої публікації послідувала низка невдач, проте саме 1977 рік дав старт його творчій діяльності. Дорослішаючи, Олег Бондар почав працювати в журналістиці й наразі має 30 років стажу, проте увесь цей час письменництво для нього залишалося справою серця.
У 1989 році Олег Бондар спробував себе в журналістській діяльності в газеті "Радянський студент", яка нині має назву “Університетський вісник”. Після цього досить довго працював у "Вечірній газеті", де пройшов шлях від кореспондента до заступника редактора. Потім був кореспондентом у "Кіровоградській правді", "Голосі України", "Народному слові" й "Точці доступу".
Раніше, - зізнається пан Олег, - у журналістиці працювалося трохи веселіше. Тому зараз, чесно кажучи, немає бажання повертатися. Адже професія вимагає багато енергії та високої комунікабельності, в той час, коли письменник - це людина, яка частіше за все уникає спілкування з великою кількістю людей. Для мене це - ідеальні умови роботи (сміється).
Олег Бондар говорить, що йому ніколи не вдавалося писати роман за планом чи виношувати ідею декілька місяців, оскільки тоді сюжет стає “вимученим” і це відчуватимуть читачі. На його думку, слова повинні йти від серця, а не з голови – тільки так у читацької аудиторії виникне емпатія до героїв.
Якось я на одному з літературних форумів прочитав, що письменницька робота має йти за чітким графіком: декілька місяців треба обдумувати ідею, потім вибудовувати сюжет, написати план і виконувати його з періодичністю “декілька сторінок на місяць”. На мою думку, в такому разі сюжет буде дуже сухим, навіть якщо сам текст довести до ідеалу.
Письменник ділиться зізнанням, що неодноразово намагався писати твори за планом, проте слідувати йому не вдавалося, оскільки герой зовсім "не підкорювався" автору.
Коли пишеш, то через певний час герой оживає, набуває своїх індивідуальних рис і починає сам вести автора. Тоді вже самому стає цікаво, що буде далі, й виникає своєрідний азарт. Адже коли автор повністю контролює героя і заздалегідь знає, які події на нього чекають, то стає нецікаво і виникає відчуття рутини. Набагато цікавіше підкорюватися герою.
Олег Бондар розповідає, що ніколи не чекає натхнення, тому для нього письменництво - це щоденна робота, яку регулярно треба виконувати.
Коли я чую слова інших письменників про те, як “Я “виношую” ідею роками, відчужуюся від суспільства, замикаюся в куточку, щоб мені нічого не заважало, ніякі шуми та інші подразники”, то можу сказати зовсім протилежне. Моє бачення цього процесу – зовсім інакше.
Натхнення не потрібно чекати, необхідно просто почати працювати. Воно з’являється в процесі, і жодні зовнішні подразники йому не завадять. Коли я пишу, до мене часто приходить кіт: сидить або на спині, або на клавіатурі й зовсім мені не заважає. Можна сказати, навпаки, надихає…
Фото з особистого архіву героя.
Стівен Кінг колись казав, що один роман довше трьох місяців писати не можна, бо може статися так, що розпочне писати одна людина, а закінчить інша. Ми щодня непомітно для себе стаємо трішки іншими, не такими, якими були вчора. Під впливом різних чинників змінюються наші сприйняття, думки, уподобання. Що, безумовно, впливає на героїв. Вони втрачають цілісність, відтак твір стає “вистражданим” і нецікавим як для автора, так і для читача.
Письменник говорить, що нерідко стикається з критикою, проте негативних відгуків не боїться. Пан Олег певен, що оцінка — це дуже суб'єктивне мірило якості твору і неможливо подобатися всім. Подібним чином він ставиться й до схвальних відгуків.
Коли вийшов друком роман “Марево”, його активно обговорювали на різних форумах. Поруч із відгуками на кшталт “це найкраще, що я прочитав/ла” зустрічалися й гнівні коментарі: “як таке взагалі можна читати?”. Я ставлюся до цього із філософською простотою: мене тішить, коли хтось залишає позитивні відгуки про мої твори, а на конструктивну критику я намагаюся завжди реагувати. Вважаю, що так і має бути: комусь подобається, а комусь – ні. Догодити всім неможливо.
Світлана Листюк та Олег Бондар під час презентації книги "Марево". Фото: Перша електронна газета
Один з українських письменників розповідав, що перш ніж почати роботу над твором, він садить свого кота на робочий стіл, і той починає ходити по клавіатурі. Відтак, перша літера, на яку лапою натисне кіт, буде початком твору.
Дехто завжди починає оповідати з кінця або з середини, вибудовуючи твір навколо якоїсь певної події.
Натомість Олег Бондар має зовсім іншу стратегію: писати свої твори він завжди починає з чистого аркуша. Єдине правило: автор ніколи не редагує рукопис у процесі написання, незважаючи на велику кількість роботи.
Якось я ввімкнув комп’ютер, відкрив чистий аркуш у “Word”, не маючи наміру нічого писати. Раптом у голові спливає перше речення, і я вирішив записати його, щоб не забути. Потім за цим реченням одне за одним почали з’являтися інші думки. І так до тих пір, поки я не усвідомив, що полишити цей твір вже шкода, тож довелося його завершити. А вже через місяць чи півтора я завершив роман. Така ж історія написання номінованого роману “Убивчий аромат цитрусових".
Дивовижним чином з`явилася і моя перша видана повість "Улыбка дьявола" (1993), адже ідея сюжету мені наснилася. Враження від нічного кошмару довго мене не покидало, тож я вирішив написати повість.
Олег Бондар зізнається, що надає перевагу авантюрно-пригодницьким жанрам, проте саме через спонтанність ідеї “Убивчий аромат цитрусових”, неочікувано для автора, є соціально-психологічним.
Мене постійно запитують: про що роман? Але ж переповідати сюжет - недоречний спойлер. Скажу лишень: жанр соціально-психологічний, що не зовсім мені притаманно. Як і у всіх інших моїх романах, головні герої "Убивчого аромату цитрусових" - звичайні люди, які потрапляють у не зовсім звичайні обставини. У силу свого характеру герої долають перепони, або - навпаки. У номінованому романі сильнішими виявились обставини. Тому бажаного "хеппі-енду" не вийшло.
Автор розповідає, що відгуки до цього твору були діаметрально протилежні. Дехто говорив, що надзвичайно захопився прочитанням "Убивчого аромату цитрусових", натомість інші висловлювали претензії до сюжету й героїв.
Цей роман Олег Бондар написав ще в 2014 році. Він має невеликий обсяг, проте складний за своєю специфікою. Письменник зізнається, що спостерігав за "Коронацією слова" ледь не з початку заснування конкурсу, проте подавати свою кандидатуру все ж не наважувався. Олег говорить, що зупиняли, перш за все, невпевненість та складна процедура подання документів.
Можливо, мене стримувала невіра у власні сили? У цьому конкурсі беруть участь не тільки новачки, але й досвідчені письменники. Чи не всі сучасні класики пройшли через "Коронацію слова". До того ж, я лише нещодавно почав писати українською мовою і вагався, що не досяг потрібного рівня.
Письменник розповідає, що на початку своєї творчої діяльності писав виключно російською мовою, оскільки велика частина аудиторії була саме російськомовною.
До 2014 року я писав російською мовою, тому деякі російські видавництва були зацікавлені у нашій співпраці. , я відхилив їхні пропозиції та почав писати виключно українською мовою. Я розумів, що втрачаю величезну аудиторію, проте не жалкую, та й хіба можна було вчинити інакше?
До речі, роман “Марево” теж спочатку був написаний російською мовою. Ним зацікавилися три російські видавництва, а після перекладу українською – роман видав вітчизняний "Клуб Сімейного Дозвілля".
Фото: "Клуб Сімейного Дозвілля"
Олег Бондар поділився з Точкою доступу, що наразі займається перекладом роману “Убитое счастье”, що був опублікований російською мовою й видавався в Німеччині.
Українською мовою твір матиме назву “Відірваний аркуш”, адже за умовами контракту з німецьким видавцем, перекладений твір має відрізнятися від оригіналу не менш, ніж на 15%. Нині я для себе фактично не пишу, адже років зо три працюю в проекті, який створює комерційну літературу для англомовних читачів.
Письменник зазначив, що саме під час перекладу власних романів він осягнув смак української мови, адже до цього рідною мовою писав лише в газеті, де були чіткі вимоги до тексту, позбавлені художності.
Наразі я б не зміг повернутися до письма російською мовою. Адже українська набагато соковитіша й різноманітніша.Вона здатна якнайкраще передавати емоції, характери та події.
Читайте також: На Кіровоградщині священник створив міні-пекарню, ароматний хліб розвозить велосипедом (ВІДЕО)
Читайте також: На Кіровоградщині брати-близнюки прикрашають рідне місто незвичними арт-об’єктами (ВІДЕО)
Головне сьогодні
