Патова ситуація: одному з мікрорайонів Кропивницького загрожує зимівля без води (ФОТО)

Узимку, навесні, серед літа і в сльотаву осінь… Пориви водомереж на селищі Новому не мають календарної прив’язки, але трапляться, як на замовлення,  –  три-чотири рази на місяць. Найчастіше у своїх розмовах новенці клянуть ділянку дороги на «зебрі» обабіч поліклініки та ще одне проблемне місце на під’їзді до Катеринівки. Десь неподалік Катеринівки заюшило і цього разу. Чи саме в дірявих трубах справа? Точка доступу пішла питати  у відповідальних посадових осіб.

Відмовив насос в одній із двох свердловин, які залишилися від колишнього ливарного заводу, інша не впоралась із навантаженням, – розповідає телефоном В’ячеслав Карауш, головний інженер КП «Теплоенергетик». – До зими потрібно знайти 150 тисяч гривень для перебурення кожної. Але ніхто не хоче за це братися, шукати ці необхідні кошти, тому не маю хороших прогнозів на прийдешню зиму. Такі роботи слід виконувати саме влітку. Зараз щодобово Нове споживає 1,900 кубів води, приблизна кількість абонентів – 4 тисячі чоловік.

Селищний голова Сергій Денисенко висловлює  обережні сумніви щодо технічної оцінки роботи заводських свердловин, які перейшли в розпорядження «Теплоенергетика» у 1998 році.

Насправді ми не знаємо, скільки свердловин є робочими і чому не працює решта – три або чотири із початкових шести. У різних місцях називаються різні цифри. Здається, – знову ж таки, не буду говорити про це однозначно, – десь і на чомусь вони таки зекономили, припустилися помилки під час заміни устаткування, наприклад, труб… Принаймні, зрозумілого пояснення нам ще ніхто не надав, лише наполягають: «Треба перебурювати!» Але ж ливарний завод без перебоїв працював понад десять років, для виготовлення чавуну та інших сплавів споживаючи величезні обсяги води. І потужності електропомп ЦВ-9 цілком вистачало, щоб забезпечувати й селище, і психлікарню. Тому, коли до нас позвалися та виграли суд через несплату абонентських боргів розміром 1 мільйон 100 тисяч гривень за новозатверженим тарифом – 35 гривень за куб (восени, напевно, зашкалить аж за 40), селищна рада вирішила підготували позов до апеляційного суду. Хочемо залучити до справи незалежних експертів – інженерів-гідрогеологів та економістів. Домагаємося, аби суд в обов’язковому порядку призначив таку експертизу. Найближче засідання заплановано на серпень.

Наприкінці травня цього року представники «Теплоенергетика» пропонували остаточно закрити водне питання перепідключенням населеного пункту до мережі «Дніпро-Кіровоград» на визначеній ділянці під залізничним полотном станції «Лелеківка». Орієнтовна вартість – від 22 мільйонів, які пропонувалося взяти у міста. В якості бронебійних аргументів називалися низька смакова якість води зі свердловин (залізний присмак і характерний рудий осад на денцях посуду) та невиправдані витрати на їхнє технічне обслуговування за малої кількості абонентів.

Точці доступу вдалося взяти коментар інженера водозабезпечення І категорії Шевченківського будівельно-монтажного експлуатаційного управління м. Сміли Олени Міщенко. Понад тридцять років жінка відповідала за прокладання водогонів на залізничних станціях Черкаської й Кіровоградської областей, відтак, не з телевізору знає про місцеві проблеми.

Схоже, у такий спосіб на ринок заводять домовленого монополіста. Навіть закриття неефективних свердловин потребує значних матеріальних вкладань. Відповідно до технології, за дотриманням якої стежать природоохоронні служби, свердловину, з якої більше не забирають воду, необхідно затампонувати спеціальним глинястим розчином. На місці керівника такого підприємства я б подумала, як відновити те, що є, або перебурити грунт десь неподалік. Є нарікання СЕС на смак води – можна встановити обладнання, що зменшує вміст заліза. З подібними проблемами мені доводилось зіштовхуватися неодноразово. Населенню Умані не вистачало своєї води, так постало питання підвести туди дніпровську. Тоді у кранах вона текла лише 4-5 годин на добу. І нову гілку водогону таки кинули, але ж які це були витрати! І у цьому випадку доведеться платити скажені гроші. За земляні роботи, за узгодження з фізичними особами та підприємствами (адже труби прокладатимуть через фермерські поля), на закупівлю кожухів для труб під землею (дозволяють «гасити» вібрацію від руху поїздів)… І заради чого – якихось чотирьох тисяч абонентів? Маячня. Навіть не повноцінний мікрорайон. Краще б вже ці кошти пустили на продування свердловин: коли об’єми видобутку свердловини падають, її продувають – це аж ніяк не патова ситуація, звичайний плановий захід. Підприємство-водопостачальник звертається до спеціалізованого гідрологічного органу, структури. В Кіровоградській області, як мені відомо, вся геологорозвідка зосереджується в Бірках. Пісок та мул з водоносних горизонтів усувається за допомогою  спеціальної компресорної установки – це більш зручно, ніж демонтувати труби й діставати фільтри нагору.

«Теплоенергетик», щоправда, не лукавить у пункті про собівартість води: вона таки  залежить від кількості абонентів. Чим більша їх кількість, тим меншими будуть цифри у платіжках. Якщо ж число споживачів скорочується, але залишаються старі мережі, а також персонал і слюсарі-ремонтники, які забезпечують роботу підстанцій подачі води, – все це, звісно, не на користь місцевій економіці. В старих мережах часто трапляються пориви, лінію обривають дзвінки незадоволених жителів… Наприклад, українська залізниця раніше підключала до своєї мережі населені квартали поблизу станцій. А потім, з 1999-го, здається, року, ці об’єкти почали повертати в комунальну власність, щоб залізничники не несли витрат на те, чим не користуються. Зокрема, так вчинили з мережами Фундукліївки. А в Малій Висці вийшло от що: є два житлові будинки на 8 чоловік, які забезпечуються від залізничної свердловини на станції.  П'ятнадцять років тому за куб води щомісяця вони платили по 100 гривень, ну, фактично, як за іонізовану сріблом. Тому що глибина свердловини – 150 метрів. Комусь необхідно за нею доглядати. І оскільки закон забороняє продавати воду в селищах та селах за вищою ціною, аніж в місті, ми окремо підвозили машини з питною водою до цих будинків.

 Повертаємось до питання про смакові характеристики води – у поверхневих водах завжди менше заліза, ніж у підземних, вони, так би мовити, м’якіші. Цілком закономірне природнє явище. Немає заліза у мінералізованих свердловинах, але не зі звичайною питною водою. Натомість вода з дніпровського водогону може мати зелений осад, тому що вона забирається з річки, і може смердіти. Адже поверхня добре прогрівається сонцем, у ній є водорості, що цвітуть, розмножуються різноманітні мікроорганізми…

Підприємство, яке править іншу ціну за свої послуги, не має права складати проектну документацію на перепідключення. У них просто немає таких повноважень. Це робить структура з відповідною ліцензію на руках і за умови заслуховування на засіданні селищної ради незалежних фахівців. Передусім мали надати слово саме їм. Цікаво, чому навіть не порушили питання про продування або ж, за браком варіантів, перебурення робочих свердловин та ремонт мережі, що, звісно, обійшлося значно дешевше?

За словами Сергія Денисенка, торги за напування селища Нового у звичному режимі і за прийнятну ціну зараз перекочували в кабінети обласної адміністрації. Як один з «робочих» варіантів розглядається ситуація селища гірняків Смоліного – тамтешні мешканці споживають свою воду за ціною обласного центру.

Нагадаємо, один з районів Кіровограда через «нерентабельність» планують залишити без води.