24 липня 2024, 18:40
Від початку повномасштабної війни жителі Кіровоградщини підтримують мешканців Херсонської області. Чимало переселенців знайшли прихисток у регіоні. Наші комунальники допомагали ліквідовувати наслідки російського терору на Каховській ГЕС, а волонтери евакуйовували тварин з водяних пасток та з-під обстрілів. Небайдужі збирали гуманітарну допомогу і передавали посівмат тамтешнім аграріям, а наші будівельники відбудовують зруйновані оселі. Журналісти Точки доступу побували у Великоолександрівській громаді на Херсонщині та поспілкувалися з людьми, які пережили обстріли, окупацію і нині не живуть в абсолютному спокої, але не полишають рідної землі. Їхні історії читайте у матеріалі.
Ігор та Вікторія Головко мешкають у Великій Олександрівці. З селищем, кажуть, пов'язане все їхнє життя. Ігор зустрічає нас біля напівзруйнованого будинку. Сусідська частина після прильоту ворожого снаряду не підлягає відновленю, а ремонт у своїй половині подружжя закінчує. Їм, кажуть, більше пощастило.
Ігор розповідає, що 25 років тому на місці їхнього двору був пустир. Нині тут буяють троянди. Він каже: чоловік будує веселку, а жінка її розфарбовує. Тож власноруч будував сімейне гніздо, а дружина створювала затишок. Аж поки на малу батьківщину не прийшла війна. А 10 березня 22-го року на територію Великоолександрівської громади зайшли окупанти.
Вони маршем йшли в сторону Кривого Рогу. Спочатку обмежили рух громадян, перекрили дороги, почали копати капоніри, блокпостів понаставляли. Був тотальний огляд телефонів, паспортів, все закрилося. Життя зупинилося. А потім почалися обстріли, ми розуміли, навіть свідки є: з одного кінця селища ставала машина "Град" і била по іншому селищу. Десь в 20-х числах з’явилися перші жертви, тоді на центральний ринок прилетів касетний боєприпас. Там роздавали продукти, люди зійшлися і у цей момент прилетіла ракета.
В окупації подружжя витримало місяць. Врешті покинули все нажите й виїхали. Ігор розповідає, що на той момент вороги ще не встигли вивчити місцевість, тож виїхали українці "без пригод". Тим часом в їхньому домі оселилися росіяни.
А це орки ламали нам хату, зламували замки, щоб потрапити в будинок. Вони тут все курочили, ламали. У ванній були сліди крові, постріляна плитка, але зараз ми вже відремонтували, слідів не лишилося. Все було залите, брудне, наче тут свині жили, – показує зламані пластикові двері.
Собака господарів породи чихуахуа пережив сім місяців окупації, другого – алабая – окупанти вбили. Тікаючи, прихопили техніку й цінні речі. Натомість залишили боєприпаси, гільзи господарі нині пристосували замість попільничок, документи, одяг.
Спочатку жило якесь керівництво, його привозили, відвозили, а потім "ЛНР" і "ДНР" поселилися вже під кінець, – розповідає Вікторія.
Вона додає, що окрім викраденої техніки, вороги порізали сумки у пошуках грошей, "обнесли" гараж.
Це залишки перебування окупантів: каска, бушлати… Страшний побитий одяг ми вивезли на сміття, а з цього задумали зробити опудало для відлякування птахів, – показує господар.
Він повернувся додому, щойно селище деокупували. Звільнення відбулося четвертого жовтня 2022 року. Каже, цю дату запам'ятав назавжди. Тоді тут не було ні світла, ні газу, й було досить небезпечно.
Тут поряд за кілометрів 15-20 ще війська стояли, йшла лінія зіткнення. Сюди дуже багато прилітало, але люди поверталися. Був такий духовний підйом. От ви бачите наші квітники, таке подібне я дуже багато бачив в інших: розбиті будинки, а люди виходять з надією на життя і все одно садять квіточки, доглядають. Тобто – це наша українська натура.
А вже другого листопада, о другій ночі, в будинок на два господаря влучила ракета С-300. В частині Ігоря та Вікторії вилетіли всі вікна та двері. Пошкодило дах, стелю, підлогу, перестінки, електропроводку, водопровід, газогін.
Я бачив, як летіло скло, уламки, штукатурка зі стін – так все повільно. Не знаю, що це за явище... А потім, коли вибух завершився, створився такий вакуум – вікна з дверями спочатку в одну сторону вилетіли, а потім залетіли назад у кімнату. Пережити таке нікому не бажаю і досі важко про це говорити. Спочатку був відчай: все, що наживали роками, зруйнувалося на наших очах.
Уламки посікли все, кажуть господарі, окрім двох ікон.
Уламки пролетіли просто над головою Ігоря, який спав на дивані в сусідній кімнаті, дивом чоловік лишився живим і неушкодженим.
Попри те, що в селищі й досі деколи чутно вибухи, виїжджати подружжя не планує. Найкраще, кажуть, на рідній землі. На місці прильоту Вікторія висадить квіти та сосни, щоб нічого не нагадувало про пережите.
А щоби відновити своє житло, скористалися програмою допомоги від держави. Збитки оцінили в 280 тисяч гривень. Цього вистачило на вікна, двері, стелю та підлогу. Також господар відновив стіни, дах, комунікації, утеплення.
Провели технічну експертизу цього будинку, то наша половина пішла на "єВідновлення", а сусідська потрапила під третю категорію, тобто, не підлягає відновленню. Або треба наново будувати, або дадуть людям сертифікат на купівлю житла.
Найбільше постраждав від обстрілів центр Великої Олександрівки. Дісталося і будинку Надії Кравченко.
Це наш будинок після пошкодження у вересні. Чотири шиферини відсутні, поз’їжджав шифер, у веранді затікало, вилетіли двері на кухні, вікна були пошкоджені, забор. Я у цей момент була в окупації в Херсоні. Це було у вересні. Били, мабуть, мінометами. До сусіда прилітало не менше шести разів. Син мій весь час перебував тут, він охороняв наш провулок. Ходив пожежі гасив, вікна забивав, годував собак і котів.
Нині жінка закінчує ремонт. Вклала власні заощадження і скористалася державною підтримкою. Гроші, розповідає, надійшли за три тижні після заявки.
Отут на стінці також були пошкодження від осколків, летіло все, а коли в гараж сусіда прилетіло, то зі свого двору я шість відер винесла землі, шиферу, всього. І в туалеті був прильот. Коротше, все. Ми в центрі, над нами летіло в усі сторони: і туди, і туди. Я чотири місяці, більше не витримала, тож виїхала. Але теж була в окупації у Херсоні, приїхала після його звільнення через Миколаїв, Кривий Ріг.
У дворі Валентини Морозової пошкоджені одразу два будинки. В одному живуть вони з чоловіком, зараз він хворіє через пережитий стрес. В іншому – чоловікова мама. Жінка у поважному віці і не ходить. У квітні 22-го ворожі снаряди наробили такої біди, що люди мусили переїхати до сина. Протікав дах, вікна вилетіли.
Спочатку прилетіло до сусідів, потім прилетіло сюди. Вирва була мені по пояс. Дякувати Богу, ми встигли сховатися у підвал. А коли вийшли, то були в шоці: все було в склі, вікна повилітали, береза згоріла... Ми виїхали до сина, там було тихіше. А коли вже повернулися, то трошечки зробили ремонт такий косметичний, як змогли. Двері забили… На багато своїх грошей не вистачило, тому що ми пенсіонери. Дах протікав, у дощ не встигали миски підставляти. Ну, а потім прийшла допомога, то нині продовжуємо.
Місцеві розповідають, що росіяни уподобали тутешню природу, ліс і річку. Казали, що житимуть тут після війни і все чекали, коли дозріють врешті абрикоси.
Але були й ті, хто співпрацював з окупантами, були жінки, розповідають, які заводили з ворогами стосунки. Нині "кавалери" поїхали, а вони лишилися.
Коли українська армія вибивала звідси ворогів, ті забарикадувалися у школі, адже в приміщенні було укриття. Вікна закладали мішками з піском, відстрілювалися. Та це їм не допомогло.
Загалом сім довгих місяців Велика Олександрівка була в російській окупації. Вороги облаштували тут катівню. Є випадки розстрілу, зникнення людей, насильства.
Щойно люди дізналися про звільнення, звідусіль кинулися додому. Своє майбутнє вони планують лише тут – на рідній землі у рідних домівках.
До повномасштабної війни у Великій Олександрівці мешкало понад 16 тисяч людей. На момент деокупації, у жовтні-листопаді 22-го, тут лишалося менше трьох тисяч місцевих. Після того, як ЗСУ вигнали росіян, мешканці почали активно повертатися, – розповідає начальниця Великоолександрівської селищної військової адміністрації Наталія Корнієнко.
Наша громада створена у 2022 році шляхом об'єднання 12 сільських і селищних рад. Після деокупації перш за все ми відновили водопостачання, газопостачання, електрику. Сьогодні все це працює і, я вважаю, великим досягненням є те, що 70% членів громади повернулися додому. Нині вони активно відновлюють свої житлові будинки. Загалом наша громада включає 34 населених пункти, у 30 з яких мешкає населення, – говорить пані Наталія.
Понад тисячу заяв щодо пошкоджених осель отримали у громаді. Окрім пошкодженого житла, є й знищене. До прикладу, у селі Білогірка було 38 домогосодарств. Чотири з них пошкоджені, а 34 – знищені. Попри це, двоє чоловіків виявили бажання відбудувати свої будинки, замість придбати в іншому місці.
По знищеному майну в нас діє місцева програма, яка надає можливість населенню отримати компенсацію за проведення технічного звіту.
Наталія Корнієнко з вдячністю згадує, як переселенців із Херсонщини приймали у Кривому Розі й намагалися створити для них максимально комфортні умови. Як всім світом підтримували місцевих, які лишалися в окупації. А потім з’явилося відео, як у Великій Олександрівці замайорів український прапор – радості людей не було меж.
Окрім домівок, розповідає Наталія Корнієнко, ворожі снаряди знищили половину освітніх закладів, будинки культури та творчості, приміщення Нацполіції, казначейства.
25 відсотків поруйнованого житла у громаді – попередня статистика. Точна цифра буде відома, коли всі люди повернуться і звернуться з заявами на відновлення. Без їхньої присутності фахівці не можуть зайти на територію приватних домоволодінь, щоби визначити ступінь пошкоджень.
Читайте також: "Росіяни поранили онуку, а тоді пропонували лікувати": історії людей, які пережили окупацію та тікали від війни
Фото Григорія Зуба
Головне сьогодні
