Щоб не мерзли в бліндажах: у Кропивницькому волонтерки пошили для військових сотні ковдр та карематів (ФОТО)

Подушки, ковдри, матраци й каремати шиють для військових волонтерки у Кропивницькому. Одних лише подушок передали на фронт близько трьох тисяч. А нині ще й почали шити термобілизну, аби наші воїни не мерзли в окопах. У волонтерській майстерні, що працює із березня, побували журналісти Точки доступу.

Знімаємо наш бліндаж після модернізації, збільшили площу практично удвічі, обладнали спальні місця, кожен боєць зараз має свій індивідуальний простір... Дякуємо громадській організації "Разом ми сила" і особисто Тетяні Силі за матраци, ковдри і подушки. Слава Україні!

Тетяна Сила показує на відео і фото у телефоні бліндаж українських воїнів. Захисники надіслали його волонтерці із передової. Навіть на фронті намагаються створити затишок у помешканні. 

Каже, що матраци, ковдри і подушки для військових вони із дівчатами у Кропивницькому шиють одні. Оновлюють старі вироби, що віддають небайдужі, та дають їм друге життя. А нещодавно молода пара принесла два десятки нових двоспальних ковдр. Для зручності захисників, із великих ковдр і подушок роблять менші.

Працюють у невеличкій кімнаті у волонтерському центрі зі старими фотошпалерами на стіні. На вході у приміщення – травмований голуб у коробці. Підібрали, "аби не пропав". На дверях імпровізованої швейної майстерні зберігся напис "бухгалтерія". У кімнаті тихо, лише чутно роботу машинок. Інколи, кажуть волонтерки, вмикають радіо, аби послухати новини з передової. 

З отаких подушок, ось велика, ми робимо такі маленькі, вони зручні, а є ще менші. Нам передувають, перечищають і робимо отакі напірники. І це отакі подушки вже ідуть до хлопців і дівчат, – показує Тетяна Сила.

Кропивничанка Лариса працює у волонтерському центрі з березня. 

Як все почалося, з великих подушок накроїла маленьких (з двох подушок вийшло десять штук) і принесла. А потім закрутки пішли, ковдри – все, що було в надлишку вдома, все тут. 

Інженер-будівельник за спеціальністю, жінка ходить у волонтерський центр, як на роботу. 

І так тут і зупинилася, бо болить, бо нестерпно жаль, що так от все це коїться. І тому не можемо осторонь бути і допомагаємо з дня в день, з дня в день. І додому приїжджаємо і думаємо, що його ще придумати, щоб якось хлопцям-захисникам було легше і вони розуміли душею, що ти тут за ними в тилу і в вогонь, і в воду, як то кажуть.

Напірники і чохли волонтерки шиють із нової тканини, а ще зі старих штор та простирадл.

Матерія – шматочки і нові, й старі, із різних простирадл, зі штор, ну, що принесли люди, трошки скомбінували, пристрочили, наділи і хлопцям віддаємо чистеньке, свіженьке, – розповідає пані Лариса.

Кравчиня Тетяна у команді з липня. У Кропивницький із родиною евакуювалася з Лисичанська. 

З червня ми в цьому місті, живемо в готелі, знімати житло дорого. На той момент, як виїжджали з Лисичанська, вже було шумно. Дитина у нас – у дочки  – внучок, дванадцять років, то страшно. На той момент вже і жертви були в місті, неможливо було там жити. Зараз там ні газу, ні води, ні світла. Спочатку поїхали в Павлоград, потім у Хмельницьку область, там трохи побули і приїхали до вас.

Жінка каже, що попри добрий прийом на Кіровоградщині, мріє повернутися додому. Тож, як може, намагається полегшити життя захисникам, аби ті швидше вигнали окупантів з нашої землі. 

Чекаємо дуже на перемогу, хлопці наші безстрашні, таке виносять, переборюють, просто немає слів… Так хочеться, щоб їм Бог допоміг і у них вистачило сил, терпіння, вміння. Прочитали, що тут у волонтерському центрі допомагають нашим бійцям, і самі вирішили долучитися. Шити я вмію, бо це моя професія, тож рада бути корисною. 

Працюють волонтерки на чотирьох швейних машинках. Їх теж віддали небайдужі. Але цього замало – запит на теплі ковдри і матраци величезний. Особливо не вистачає оверлоку, – каже кропивничанка Валентина. Вона теж біжить у майстерню, щойно має вільну хвилину.

Працюю сестрою-господаркою. Приходжу сюди у вільний час, і коли можу відпроситися на роботі, і у вихідні. Вже воно – як маніяки, вже неможливо без цього. Зранку встаєш – аби тільки піти допомогти щось, чи пошити, чи то вже завантажити хлопцям, попакувати. До перемоги – тільки разом, бо ми одне ціле.

Скільки за сім місяців пошили подушок, ковдр, матраців і карематів волонтерки порахувати не можуть. Кажуть, вже давно збилися з ліку. Щонайменше – це три тисячі подушок, більше тисячі матраців та сотні ковдр і карематів.

І оце машина за машиною приїжджає, якщо одні приїхали – сімдесят матраців і сто подушок – як ми можемо порахувати, як їх через день, кожен день приїжджають забирати. То ми вже не рахуємо. Ми знаємо, що привезли – і треба ставати і робити все. Люди часто соромляться приносити старі речі, нічого, несіть, все переробиться, – говорить Тетяна Сила.

Вона додає, що чимало перероблених речей віддали і у користування переселенцям.

Ну, як ми їм можемо не дати ковдри і подушки, приміром, як вони сюди із дітками переїхали, взявши лише речі першої необхідності. А порахувати, скільки зроблено, дійсно важко – лише за вчора переробили сорок п’ять ковдр. Лише місяць, як ми зробили неділю вихідним днем, а так сім місяців – без вихідних.

Нині кравчині почали шити ще й термобілизну, рукавиці та теплі взуттєві устілки, аби українські воїни не мерзли у бліндажах. 

Рукавиці, до слова, кроять пенсіонерки із села Клинці Кропивницького району. Точка доступу писала про стареньких, які з 2014 року шиють для військових теплі речі. Попри поважний вік і недуги, щодня працюють із ранку і до пізнього вечора. Вже передали на фронт тисячі пар рукавиць і сотні пар валянок. Зупинятися не збираються, поки не скінчиться війна.

Потреба у подушках, ковдрах, матрацах і карематах для захисників і захисниць є завжди, не зайвою буде і тканина для їх оновлення. Також потрібні килими. Якщо ви хочете допомогти нашим захисникам, пишіть сюди.