"Тримайте руки так, щоб ми їх бачили!" або дистанційні державні іспити очима випускників

  • Дар'я Федоренко
  • watch_later 19 червня 2020, 13:05


*На початку варто зазначити, що всі імена та прізвища, які зустрічаються в тексті, вигадані.


"Тримайте руки так, щоб ми їх бачили!" - такими словами зазвичай починають допити в поліції, та цього разу ми мали справу з державним іспитом онлайн. Як виявилося, різниця між допитом та ДЕКом не така вже й велика: ти так само мусиш відповідати на запитання, від яких залежить твоя доля, й так само тремтиш, коли приходить твоя черга говорити; тобі страшно. Проте на іспитах є відмінність: по той бік монітора сидять усміхнені люди, дивлячись на яких, ти потроху заспокоюєшся, і тебе відпускає.

Ось як все відбувалося зі мною...

Організаційні особливості дистанційного іспиту

9:45 Екзаменаційна комісія зібралася трохи раніше, аби налаштувати звук/відео й перевірити якість інтернет-з’єднання. Ніби все нормально. Почали підключати студентів до ефіру.

10:01 Надзвичайно схвильовані студенти один за одним долучаються до конференції. Вони бояться увімкнути свої мікрофони, а тому сидять нерухомо та абсолютно беззвучно.

Шановні студенти, вітаємо вас на державному іспиті! - починає своє вступне слово голова комісії Тетяна Михайлівна. - Ми раді вас бачити й щиро бажаємо всім успіху! Просимо дотримуватися регламенту та бути доброчесними. У разі, якщо у вас виникають якісь технічні складнощі, ви можете зателефонувати нам на мобільний, і ми спробуємо вирішити проблему.

10:03 До конференції долучаються решта учасників.

 – До-бро-го ранку. Мене нор-ма-льно чути? - перевіряє якість звуку один зі студентів.

– У вас звук підвисає, Володимире, - відповідає один з викладачів. - Перевірте свій гаджет, вийдіть і зайдіть нормально.

Але Володимир того вже не почув. Через хвилину в чаті з’являється повідомлення від нього: "У мене проблеми зі зв’язком, тому може "викидати" з конференції". Всі до цього повідомлення ставляться з розумінням та знову нагадують, що робити в разі технічних проблем.

Всі на місці. Можемо розпочинати, з рішучістю констатує голова комісії.

Студенти мовчки хитнули головами, підтримавши рішення.

– Що ж, для початку пропоную провести ідентифікацію, щоб ми впевнилися, що перед нами саме ВИ, звертається до студентів Тетяна Михайлівна.

Серед студентів прокотився беззвучний "смішок", але всі знову захитали головами на знак згоди з правилами.

– Петренко Андрій Володимирович! починає голова комісії.

Я! відповідає Андрій, розтлумачуючи звернення викладача як команду “голос”.

Чи підтверджуєте Ви свою особистість: що це дійсно Ви сидите перед веб-камерою?

Звісно, підтверджую.

– Добре, дякую. Можете вимкнути мікрофон.

Андрій задоволено вимикається й починає щось говорити, але вже не до присутніх на конференції, а комусь поруч себе. Видно лише, як ворушаться його вуста.

– Поліщук Анастасія Іванівна! Чи дійсно це Ви? викладачка продовжує викликати наступних студентів за списком.

По завершенню переклички, слово передають екзаменатору Петру Сергійовичу, який пояснює правила роботи та деталі, пов’язані з дистанційною формою іспиту.

На цей момент у вас вже має бути роздрукований аркуш відповідей, який ми попередньо надіслали вам на електронну пошту. Чи у всіх вони є?.. запитав Петро Сергійович. (Від студентів досі не чутно жодного звуку.) - Добре, йдемо далі. Зараз я виведу на екран зображення зі свого комп’ютера, і ми рандомно розділимо між вами білети, тому прошу вашої уваги.

Запала ще глибша тиша, ніж була до цього. Всі "прилипли" до моніторів в очікуванні номера свого щасливого білету. Чути лише скрип стільця одного з викладачів, який довго не міг зручно вмоститися та забув вимкнути свій мікрофон.

– …А поки Петро Сергійович вмикає трансляцію свого екрану, голова комісії вчасно помічає, що пауза затягнулася,   нагадуємо, що для звітності йде запис цієї zoom-конференції. Також, у разі, якщо в когось виникнуть технічні проблеми, - ми на зв’язку, тому телефонуйте або пишіть, ще раз підкреслила  Тетяна Михайлівна.

Тим часом, Петрові Сергійовичу таки вдається почати трансляцію екрану, на якому видно відкриту вкладку із сайтом-рандомайзером Random.org. За допомогою цього ресурсу, зазвичай, блогери визначають переможців різноманітних конкурсів та розіграшів. Мабуть, до цього дня, цей ресурс ще ніхто не застосовував так, як сучасне студентство на екзамені. Принцип роботи рандомайзеру такий: на сайті є дві графи, де зазначається, від якого числа починати розрахунок та яким завершувати. Оскільки до екзамену підготували 30 білетів, то, відповідно, - від 1 до 30.

– Олексію Петровичу, - Петро Сергійович звертається ще до одного екзаменатора  називайте прізвище, а я генеруватиму число.

У цей час Олексій Петрович, який тримав у руках список студентів, по черзі озвучував прізвища кожного, а рандомайзер визначав номер білета. Дивлячись на обличчя студентів у цей момент, можна було визначити, хто які питання вчив.

Що ж, з білетами ми визначилися,   резюмує Петро Сергійович, протягом 10-15 хвилин я кожному надішлю його білет на електронну пошту. Після того, як Ви його отримаєте - пишіть у чат. Так ми зрозуміємо, з якого часу починати відлік. Нагадаємо, що на відповідь Ви маєте сорок хвилин, після цього фотографуєте свій аркуш із відповідями і надсилаєте кожному члену комісії окремо на електронну пошту. Прошу членів комісії написати зараз у чат свої е-мейл-адреси.

Поки викладачі писали в чат, а студенти чекали електронного листа з текстом білету, Петру Сергійовичу довелося покинути ефір, щоб не виникло технічних збоїв у комп’ютері під час розсилки листів. Знову наступила мертва тиша, яку іноді порушував скрипучий стілець викладача й важкі зітхання студентів.

Ну що, комусь прийшло? – питає один зі студентів, якого почало дратувати п’ятихвилинне очікування.

Мені не прийшло, відповідає йому інша студентка.

І мені, додає ще хтось.

– Люди, почекайте ще хвилинку, листи отримають всі без виключення. - Не витримую я, вмикаю мікрофон і голосно прошу хвилинку уваги в усіх присутніх: Якщо листа довго не буде, то раджу вам перевірити теку "спам", демонстративно вимикаю мікрофон і мовчки чекаю свій білет.

До речі, згодом я на цьому й "погоріла": на момент, коли всім вже прийшли листи, а мені - ні, я не на жарт розхвилювалася; здогадайтеся, яку теку я забула перевірити? Звісно ж "спам".

Знову наступила тиша.

Шановні студенти, порушує затяжну паузу голова комісії, поки ви чекаєте свої листи, я прошу вас налаштувати камеру так, щоб було видно ваші руки та обличчя. Якщо ви не потрапляєте в кадр повністю, то це не означає, що ви погладшали, - це означає, що камера стоїть надто близько. Прошу, оперативно організувати ваше робоче місце.

Поки всі налаштовували камери своїх ноутбуків і телефонів, ніхто не помітив, що пан Володимир "завис" і досить давно не реагував на прохання поправити камеру. Як виявилося, його знову "викинуло" з конференції.

Пе-е-репрош-ую, в мене про-бле-ми зі зв’язком. Бі-лети вже ро-о-зіслали чи ще-е ні? розгублено запитав Володимир.

– Вже розсилають, відповів один із викладачів, Петро Сергійович з’явиться, щойно завершить розсилку.

Через хвилину чуємо від якогось студента: "О, по-моєму, прийшло". Після того всі почали почергово отримувати бажані листи. Всі, але не я.

"Розпочинаємо відлік, у вас є сорок хвилин!"

10:25 Із запізненням, але все ж до мене приходить усвідомлення, що я зовсім забула про існування у поштовій скриньці теки “спам”. Ошелешена тим, що одногрупники пишуть іспит вже 15 хвилин, а я щойно почну, дало мені неймовірний заряд бадьорості аж до кінця екзамену.

Нікому про свою помилку не розповідаю, мовчки пишу і намагаюся згадати все вивчене за чотири роки в університеті.

11:15 Письмова відповідь готова, лишилось сфотографувати аркуш відповіді й надіслати кожному з членів екзаменаційної комісії.

Зовсім неочікувано для мене, на цьому етапі з’явилися нові виклики. З одного боку, зробити фотографію зовсім не складно, а з іншого: "тут погано падає світло - треба відчинити штори", "тепер освітлення надто різке - треба зачинити штори, як було", "ой, ця фотографія змазалася", "а на цій палець видно".. і ще сотні інших думок крутилися в голові. Тому на виконання найпростішого, здавалося б, завдання я витратила хвилин 10.

Я вже надіслав свою роботу, повідомляє хтось зі студентів.

Отримав, відповідає викладач.

Я також надіслала, кажу викладачеві з відчуттям, ніби бігла увесь цей час крос.

–...Поки ви надсилаєте, - зауважує Петро Сергійович, якщо голова комісії не проти, то ми можемо почати слухати відповіді. Хто бажає виступити першим?

Так розпочався другий етап іспиту усна відповідь. Він проходив у традиційній формі: студенти відповідали на питання білету, потім - на додаткові запитання від викладачів, якщо такі були. Прикметно, що іспит тривав 5 годин, а тому витримці студентів і викладачів можна було лише позаздрити.

Оскільки моє прізвище розташовується майже в кінці списку групи, я не виявляла бажання виступити в числі перших через свій страх публічних виступів, тому просто чекала своєї черги.

"ДЕКи бувають раз в ніколи, особливо, якщо вони в режимі онлайн"

13:50 Я готуюся до своєї відповіді й ловлю себе на думці, що онлайн-іспит в жодному разі не менш стресовий, аніж складання наживо.

Отож, помічаю, що мене мучить задуха, спрага, відчуваю, що сильно паморочиться в голові.

Шановна комісіє, дозвольте дати відповідь на запитання 23-го білету державного іспиту, починаю я, читаючи ці слова з листочка.

Просимо, – відповідають мені, після чого я розумію, що не можу прочитати запитання з екзаменаційного білету через запаморочення.

Роблю паузу, глибоко вдихаю й починаю говорити тремтливим голосом:

– Перше питання білету звучить так: охарактеризуйте поняття…, Поки дочитала рядок до кінця, здалося, що цей момент тривав вічність.

Комісія знову мені порадила заспокоїтися та випити склянку води. Я їх послухалася, а тому вже на середині свого виступу оговталася й упевнено давала відповіді на додаткові запитання від комісії.

14:45  Комісія заслухала останнього доповідача, подякувала всім за участь і попросила покинути конференцію. Після того, як останній учасник вийшов з ефіру, в ZOOM створили залу очікування, де всі студенти чекали 15 хвилин, доки комісія винесе рішення про отримані бали.

14:59  Хвилююся. Телефоную одногрупникам і запитую, коли можна вже зайти. Чую у відповідь: "Заспокойся, тебе приймуть, коли буде час". Чекаю.

15:00 "Організатор схвалює Вашу участь в конференції" - пише мені ZOOM і "закидує" в конференцію до викладачів.

Шановне студентство, голова комісії починає на цей раз вже завершальне слово, від імені всієї комісії ми вітаємо Вас із завершенням іспиту. Просимо не відключатися, адже результати варті того, щоб їх заслухати. Передаю слово секретареві комісії.

Шановні учасники іспиту, до вашої уваги, оголошуємо результати…–  один з екзаменаторів починає називати бали за списком.

Поки чекала на свої результати, до мене знову повернулося запаморочення, задуха й спрага. Вимикаю камеру, біжу на кухню взяти склянку води. Дорогою чую, що вже скоро оголосять мої результати, тому швидко завертаю назад, забувши про спрагу.

...*Барабанний дріб*... 

Федоренко Дар’я 95 А. – констатує екзаменатор.

Ще секунду тому я не знаходила собі місця від хвилювання, а зараз - людина, якій пощастило отримати "відмінно". Враховуючи всі ті складнощі, які довелося подолати через пандемію та карантин, мушу сказати, результат, дійсно, того вартував.

Як сказала моя викладачка, Державні іспити бувають раз в ніколи, особливо, якщо вони в режимі онлайн.


Читайте також: Сесія, пари й дипломні онлайн: як карантин змінив навчання кропивницьких студентів

Читайте також: Дистанційна освіта на Кіровоградщині: досвід вчителів та батьків