18 жовтня 2024, 12:00
У школі в Кропивницькому освітяни організували волонтерську спільноту та шиють одяг для захисників на фронт. До роботи доєднуються й інші небайдужі – місцеві та переселенці, пенсіонери та молодь. Працюють щодня: у будні, вихідні й свята. Через гомін, що лунає під час шиття, один з військових назвав гурт волонтерів "Вулик". Так спільнота отримала впізнавану назву. Про потреби фронту, власну мотивацію та з якими думками працюють над одягом для українських оборонців, активісти розповіли журналістам Точки доступу.
Це термобілизна. Зараз дуже холодні ночі, тож шиємо з такої теплої комфортної тканини. Солдати потребують багато одягу, щоб можна було переодягнутися у сухе й чисте, прати в них можливості немає, – Марина Пшенична показує майбутній світшот. Дуже скоро річ, пошиту її руками, одягне хтось із захисників.
Жінка розповідає, що родом із Нової Каховки, яку росіяни окупували в перші дні великої війни. Вибиралися з лівого берега Херсонської області важко, врешті знайшли у Кропивницькому прихисток. Тут вчителька трудового навчання влаштувалася в системі освіти і почала волонтерити.
Допомагаючи армії, каже Марина, знайшла душевний спокій. Адже це відволікає її від думок про залишений дім. У "Вулику" жінка рік. Вона спеціально шукала спільноту, яка підтримує армію.
Я дуже вдячна долі, що вона мене привела у "Вулик". У цей волонтерський осередок, де люди шиють для військових одяг, спорядження. Це відчуття, що я можу бути дотичною до цієї справи, мене зцілює і надихає.
Людмила Чернова говорить, що за тиждень "бджілки" відшивають кілька сотень одиниць одягу. Майструють речі на всі сезони.
У перший день повномасштабної війни наш педагогічний колектив прийшов на роботу. Почали думати, що будемо робити і чим можемо допомогти. Ми з моєю колегою з 14-го року волонтерили, відправляли бійцям пошиті речі, то почали займатися цим більш активно.
Спочатку це були речі, пошиті з тканин, що знайшли вдома в запасах. Шили піжами, футболки тощо для поранених військових, які лікувалися в медзакладах.
Тоді у школу приходило чимало людей – близько сорока. Навіть швейних машинок не вистачало. Тож налагодили закупівлю тканин і масове виробництво одягу. Тепер здебільшого шиють на захисників на фронт. Спочатку рахували відшите, потім перестали – занадто багато зроблено.
Нині у волонтерську швейну майстерню приходить до десяти волонтерів. Учителі працюють тут після уроків, їм допомагають небайдужі.
Збираємо речі на обметувальних машинах, потім закінчуємо, щоб уже були гарні, відправляємо хлопцям за потребою. На різні напрямки. За один раз можемо покроїти три рулони тканини. З одного рулону виходить десь 40 кофт. То з трьох виходить більше. Десь 180-200 – це за раз.
Активні учасники проєкту – літні жінки. Вони ходять в майстерню наче на роботу.
Серед них і Наталія Рахманіна. Вона також шукала волонтерську спільноту, яка б допомагала армії. Спочатку їй порадили доєднатися до плетіння сіток і жінка плела їх, аж поки не розповіла, що трохи вміє шити.
Тоді мені сказали, що мені сюди. Я тут заспокоююсь. Я розумію, що надаю якусь допомогу. Матеріальну не можу, а таку як шиття – можу. Чимось допомагаємо фронту. Радію, що хлопці не будуть замерзати і їм буде комфортно в нашому одязі. Я хочу, щоб вони знали, що про них турбуються, що про них думають.
Серед наймолодших волонтерів – Євгеній Павлов. Хлопець – майбутній кравець. Ділиться: робить корисну справу, а паралельно набуває досвіду.
У мене є кілька друзів, які воюють на передовій. Я завжди уявляю, що їм буде приємно такий, наприклад, подарунок від мене отримати.
Учасники спільноти шиють для захисників одяг на всі сезони.
Ми почали працювати ще з 14-го року, але з початку повномасштабної війни масштабували роботу. Відшиваємо термобілизну дуже якісну, відшиваємо багато футболок з довгим і коротким рукавом. Шиємо велику кількість шапок, балаклав, бафів, – коментує кураторка проєкту Олена Горобець.
Як подяку військові передають волонтерам прапори. Нині ними прикрасили шкільне укриття. Це і виховний момент, – кажуть освітяни, – щоби й діти були активними у допомозі ЗСУ.
Хлопці є різні й по-різному реагують. Одні просто "Дякую" написали, одні голосове прислали "Дякую за те, що ви нас не забуваєте". Дуже цінують, що ми допомагаємо і не забуваєм їх там. Одні пишуть статті прямо такі щемливі, фотографії надсилають. От пішли повідомлення, що ночі вже холодні й потрібні теплі речі. Так що відправила, завтра отримаємо звіти, – говорить волонтерка Оксана Лебідь.
Любов Донченко цього дня у майстерню прийшла останньою. Жінка квапиться і соромиться через незначне спізнення. Пояснює: їхала з іншого району.
Я так за них переживаю і хочеться більше віддати, якби можливість була. Ну, що можемо, те й віддаємо – серце своє, душу, молимося за них, щоб вони були щасливі й здорові, і живі прийшли, і щоб швидше закінчилася ця війна в нашій гарній та квітучій Україні. Яка вона в нас гарна!
Тканину волонтери купують за донати небайдужих. За період повномасштабної війни зібрали близько трьох мільйонів гривень.
Якщо ви бажаєте підтримати волонтерську спільноту, донати можна надсилати на картку ПриватБанку кураторки проєкту Олени Горобець:
Читайте також: "Плащі-невидимки" й вогнегасники для танкістів: у Кропивницькому волонтери розповіли про потреби фронту
Фото Олександра Козловського
Головне сьогодні
