22 місяці у ворожому полоні. З них десять місяців – в одиночній камері провів Євген Холодний з Аджамської громади. Боєць обороняв Марiуполь та потрапив у полон у квiтнi 2022 року. І лише на початку березня цьогоріч зміг повернутися додому. Як йому велося в неволі та завдяки чому вистояв, розповів журналістам Точки доступу.
"Головне – вдома"
Захисник Євген Холодний повернувся на рідну землю в рамках 50-го обміну військовополоненими. На момент розмови 41-річний боєць пробув вдома лише кілька днів. Зізнається: ще не звик до соціуму, навіть з будинку не виходить.
Та головне – вдома, – каже чоловік.
Про те, що його обміняють, чоловік не знав до останнього.
Прийшли, вивели з камери і все. Наділи мішок на голову і поїхали етапом. Нічого в той момент не думав. Перевозили ж неодноразово. Думав, може ж перевозять на інше місце. А тоді вже як в автобус посадили – зрозуміло було. Але це вже перед самим обміном.
Тоді вже, посміхається, відчув велику радість – потрапить додому до дітей.
Додому дуже хотілося до них і це було найбільшою мотивацією.
22 місяці полону
У російському полоні чоловік провів довгих 22 місяці. З них десять місяців – в одиночній камері, оскільки у неволі захворів на туберкульоз.
Спершу його утримували в місті Ряжськ Рязанської області в слідчому ізоляторі. Потім перевезли в Мордовію. В місцях ув’язнення, розповідає боєць, засуджених росіян не бачив – лише полонених українців. Спілкувалися між собою в камері, згадує, пошепки, щоби ніхто не почув.
А з іншими і не було навіть можливості поспілкуватися. Ти ж там весь час зігнутий, людей по пояс лише бачиш.
Так само не бачив полонений в місцях ув’язнення і представників міжнародних організацій, які б перевіряли умови утримання бранців.
Ні "Червоного Хреста", нікого, ні одного представника не було.
Щодо норм утримання розповідає, що дуже бракувало їжі.
Всі голодні. Чим годували? Капуста – національна страва. Капуста і хліб – щі, капусняк, тушкована капуста – отакий раціон. Каші. Але всього дуже, дуже мало давали. Дуже хотілося солодкого і молочки. І борщу хотілося.
Зі 115 кілограмів військовий схуд до 80. Але гіршими за голод були психологічні тортури.
Деморалізація там постійна. Як по книжці пишуть. Крики, пригнічують особистість в основному. Ламають психіку. Я якийсь режим медитації увімкнув і воно пролетіло, наче один день. Просто терпів і все. І чекав. Більше нічого не допоможе.
Що повернеться додому, Євген не сумнівався. Впевнений, "рано чи пізно всі повернуться".
Захисник служив за контрактом з 2019 року. Служба була його свідомим вибором.
У полон військовослужбовець 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади потрапив в Маріуполі. Там він був черговим водієм на польовому артилерійському складі. Потрапив у місто ще до початку широкомасштабного наступу. Що війна набуде таких обертів, навіть не припускав.
Коли полум’я війни розгорілося на повну силу, разом з побратимами перебував на комбінаті імені Ілліча. Бійці підпорядковувалися на заводі 36-й бригаді, яка прийняла командування на себе після "Азову" .
Здалися 14 квітня, бо вже всі здалися, а ми останні були. Не було вже шансів. Командири вийшли на перемовини і домовилися здатися. Нас було близько сотні.
Час – найцінніша річ
Після повернення з полону Євген ще 20 днів був на реабілітації. Цей час, розповідає він, тривав безкінечно довго.
Дуже вже хотілося додому, але поки всі обстеження пройдеш… Я найперший і поїхав. Лишилися ті, кому треба було лікуватися. Коли повернувся, спершу подзвонив батькові. Боявся, що сильно буде переживати. Боявся дзвонити. А він нормально сприйняв, розплакався. А так… страшно було. І сестрі подзвонив. І сам розплакався.
Фото зустрічі Євгена Холодного в Аджамській громаді
Євген говорить, що саме сестра докладала чимало зусиль, щоб пришвидшити його обмін. Вся родина дуже переживала. Весь час, поки військовий був у неволі, писали повідомлення йому в месенджері, знаючи, що той їх не прочитає. Старша донька писала, коли їй було тяжко, вітала зі святами. Рідні від початку знали, що боєць в полоні, адже бачили його на російському відео. Як виявиться згодом, Євген спеціально підняв голову в момент зйомки, щоб рідні побачили, що це він.
Євген Холодний з донькою
Але там я цього не знав, жодна інформація не доходила. Навпаки говорили все, щоб зламати. Казали, що все вже, що "всьо наше, всьо родноє". Але я не вірив, такого ніколи не буде. Ми непереможні.
Зізнається, що поки особливих планів не будує. Хоче побільше побути з сім’єю, приділити час двом донечкам – дівчатам 8 та 21.
Старша вивчилася – лейтенантка поліції в мене зараз. Молодець дівчинка. Я думаю, що все буде добре. Треба просто адаптуватися трохи. Місяць дали відпустки. А потім треба буде знову їхати десь. Хочу перевестися поближче до сім’ї. Я там зрозумів, що час дуже дорогий. Не хочу його марнувати.
Тим людям, які чекають з полону рідних людей, Євген радить не втрачати надії.
Все буде добре, по-іншому не буде, – посміхається він.
Читайте також: "Плани одні – жити": житель Кіровоградщини про війну, полон та повернення (ФОТО)