Військовий з Кіровоградщини, який втратив ногу на війні, ходить піші марафони. Історія Володимира Букші

Редакція Точки Доступу

27 лютого 2024, 10:00

Ветеран Володимир Букша нещодавно став відомим на всю Україну. Військовий втратив ногу на війні, проте це не змусило його занепасти духом. Нещодавно Володимир пройшов три піших марафони, під час яких збирав гроші для допомоги побратимам. Чоловік працює, разом із дружиною виховує двох дітей та не втрачає жаги до життя. Історію про те, як ветерану вдалося повернутися до цивільного життя, читайте на Точці доступу.

В один день отримав повістку, одружився та дізнався, що стане татом

Володимир Букша родом з Одеської області, на Кіровоградщину чоловіка привело кохання. Його дружина Наталія родом із села Злинка. Майбутнє подружжя познайомилося в Одесі, де обоє на той час працювали. Далі вирішили переїхати на Кіровоградщину. Володимир говорить, що ні разу не пошкодував про це і у Злинці йому подобається:

Там риболовля, природа, все чудово. Мене тут краще прийняли, ніж вдома. Я став своїм (посміхається, – Ред.).

Подружжя працювало, будувало плани на майбутнє, які змінила повномасштабна війна. Вранці 24 лютого Володимир як завжди приїхав на роботу, але там було зачинено. Люди говорили: “війна!”.

Як війна? Для мене це був великий шок, не знав, куди себе подіти.

Чоловік долучився до місцевої тероборони та разом з іншими охороняв блокпост. Незабаром йому вручили повістку. Володимир згадує, що цей день став одним із найважливіших у його житті – він отримав повістку, одружився та дізнався, що Наталя вагітна:

Це для мене був великий подарунок.

Весілля Володимира Букші та Наталіїї Ковальової. Фото: фейсбук-сторінка Наталії Ковальової

Після проходження навчання, у червні Володимира Букшу у складі 37-го окремого мотопіхотного батальйону “Запоріжжя” 56-ї бригади відправили в зону бойових дій. Там він познайомився з товаришами, яких нині вважає своєю другою родиною – Максимом Хандусенком (військовий загинув ) та Денисом Семеновим.

Наталя згадує, що коли чоловік був на фронті, вони постійно були на зв’язку:

Я була вагітна, дуже хвилювалася. Чоловік міг не повернутися з завдання, міг потрапити в полон. Я мусила знати, де його шукати. Хоча, коли Володимир йшов на фронт, то сказав, що в полон не здасться…”

Коли Наталя мала народжувати, Володимир влаштував їй сюрприз – приїхав у десятиденну відпустку. Потім побратими розповіли, що на місце, де мав спати Володимир, прилетів снаряд…

Вдруге чоловік прийшов у відпустку на Новий рік, відсвяткував з сім’єю, хотів запросити кумів, аби ті принесли вечерю. Проте зателефонували з частини і сказали, що потрібно терміново повертатися.

Все було дуже швидко, приїхали, видали зброю. Виїхали на бойове завдання, я не розумів, що відбувається. Потім – раптовий спалах, вибух. Я зрозумів, що щось не те. Лежав на асфальті, замерзав, багато втратив крові. Одну ногу я сам собі перев’язав, інша, як пізніше з’ясувалося, також була поранена, але я цього не відчував. Один уламок потрапив у телефон, який знаходився у кишені біля серця. Телефон врятував мені життя.

Володимир говорить, що йому надали першу медичну допомогу солдати піхоти, які йшли за його відділенням. Проте, він не відразу зрозумів, що це свої. У руці він так сильно затис гранату, що розімкнути пальці змогли аж у госпіталі.

Я думав, що то “орки”, я не пішов би у полон. У той момент, коли хотів підірвати себе, мені привиділася донька. Це мене зупинило від останнього кроку.

Володимир Букша отримав поранення 4 січня 2023 року поблизу Гуляйполя Запорізької області.

“Хочеться, щоб була своя нога”

Прийшов до тями військовий вже в госпіталі у Запоріжжі. Каже, не повірив, що втратив ногу, адже відчував її:

Я відчував фантомні болі, кричав на лікарів, що вони обманюють мене. Підняли простирадло, побачив, що ноги немає – втратив свідомість. Було страшно….

Володимир дуже боявся сказати про своє поранення дружині. Хвилювався, що вона його покине, коли дізнається, що з ним сталося. Наталії про поранення чоловіка сказала дружина побратима Володимира.

Після операції Володимир зателефонував їй та почав плакати, жінка сказала, що все знає і не треба нічого пояснювати:

Він запитав, звідки я знаю і що буде далі? А що могло бути?

Далі військовий проходив лікування, телефонував дружині по відеозв’язку, проводив прямі ефіри у соцмережах, де розповідав про своє поранення, показував життя у лікарняній палаті. Дехто дивувався: для чого це чоловікові? Проте, Наталя говорить, що саме така активність у соціальних мережах не дала йому закритися в собі. Спілкування допомогло пережити травму, усвідомити та пережити її, прийняти себе нового.

За 11 місяців лікування чоловік переніс 11 операцій та зупинку серця. Військовому безкоштовно виготовили два протези: один вітчизняний, інший – німецький. Тепер син Володимира говорить, що його тато – термінатор.

Хочеться, щоб була своя нога… Залізна – це не те. Вона незручна, натирає, важка…

Марафон

Якось, гортаючи Тік-Ток, Володимир Букша натрапив на ролик, у якому військовий йшов марафон. Зацікавився та вирішив спробувати. Дружина говорить, що спочатку чоловік хотів йти до Києва, відразу на велику відстань, так захопився цією ідеєю. Проте вона вмовила його почати з меншого: спочатку пройти 10 кілометрів вулицями Злинки, якщо все вийде, тоді вже йти далі. Наталя хвилювалася, чи впорається чоловік із цим завданням, чи не болітиме нога.

Так виникла ідея розділити марафон на три частини по 10 кілометрів: перший відрізок – вулицями Злинки, другий – трасою від Злинки до Великої Виски, третій – від 101-го мікрорайону до центру Кропивницького. В середньому Володимир долав ці відрізки за три години. Сміється: “якби не ставали на перекур, то дійшли б швидше”.

Всюди його супроводжували дружина Наталя, яка вела прямі ефіри марафону у соціальних мережах, бойовий товариш Леонід та дружина загиблого побратима Максима Хандусенка, Олена. Жінка подарувала Володимиру прапори, які, за його словами, наче два крила, що додають йому сил та впевненості під час марафонів.

Кінцевою точкою марафону у Кропивницькому була Алея слави на Далекосхідному кладовищі. Там Володимир відвідав могилу Максима.

Між марафонами Володимир тиждень відновлював сили. Каже, що було важко, але зупинятися він не збирається і вже разом з дружиною та побратимами планує нові маршрути.

Окрім того, військовий під час марафонів збирав гроші для допомоги військовим на фронті. Загалом вдалося зібрати понад 100 тисяч гривень. За ці гроші разом з дружиною закривають першочергові потреби військових: допомагають продуктами, запчастинами, частину грошей віддали на реабілітацію пораненого побратима.

Побратими — Володимир Букша передає гроші на лікування Денису Семенову

Хоче повернутися на фронт

Зараз подружжя будує плани на майбутнє. Хочуть переїхати до міста, адже тут більше можливостей для розвитку та виховання дітей. До того ж мріють відкрити власний бізнес. Наталя хоче займатися масажем, а Володимир – хімчисткою автомобілів.

Після реабілітації військовий знайшов роботу у Злинці – працює в котельні, вільний час присвячує родині та вихованню дітей.

Ветеран також продовжуватиме організовувати марафони та збирати допомогу для побратимів. Його вже запрошують пройти марафон у Знам’янці та Новгородці, також хоче пройти трасою в напрямку Умані. Чоловік не втрачає оптимізму та сили духу. Говорить, що найбільша його мрія – повернутися на фронт до своїх хлопців. Володимир ходив у військкомат та просив відправити його в зону бойових дій, хотів бути оператором дронів, проте йому відмовили: