29 листопада 2024, 10:00
Нежіночих професій не існує, а єдиний шлях до мети – професіоналізм. Це доводить Оксана Шостак із Кропивницького. Вона побудувала свій бізнес попри гендерні стереотипи, нерозуміння та несприйняття. Понад 10 років колористка Оксана займається підбором фарб для автомобілів. Зараз має понад 200 клієнтів із Кропивницького та навчає своїй справі інших фахівців.
З Оксаною познайомилася журналістка Точки доступу Олександра Ільченко.
Із Оксаною Шостак зустрічаємося в її майстерні. Тут пахне фарбою та лаками – йде робочий процес. До Оксани прийшов муляр:
– Сергію, кажи, що за машина?
– Volvo.
– Скільки грамів фарби і на коли треба?
– 300, на понеділок.
Розповідає – Сергій вже 20 років є її клієнтом. Зараз у жінки багато постійних клієнтів, але раніше все було інакше.
Оксана ніколи не думала, що працюватиме в автомобільній сфері. Раніше вона була редакторкою у спілці письменників України, юристкою, а також тренеркою.
Усе змінилося через її колишнього чоловіка, який займався ретро-автомобілями. Вони разом привозили такі машини в Україну на замовлення заможних клієнтів. Автівки потребували реставрації. Тож родині доводилося звертатися до мулярів, автомайстрів, які могли б надати такі послуги.
Потреба в специфічних матеріалах для реставрації ретро-автомобілів змусила родину Оксани відкривати власну крамницю в Кропивницькому. У ній пропонували не лише матеріали для реставрації, а й товари для звичайних авто. Але бізнес стартував складно – рік жінка працювала в “мінус”.
Завезли ті товари, яких не було в місті, — розповідає Оксана. — Але майстри не хотіли їх пробувати. Вони звикли працювати зі звичними матеріалами та не бачили сенсу ризикувати.
Оксані доводилося переконувати досвідчених майстрів у перевагах нових матеріалів, що виявилося непросто.
"Мені потрібно було пояснювати мулярам, що новий матеріал – кращий. А в мене не було авторитету. Я – жінка. На ринку були інші продавчині, але з досвідом, а мені доводилося завойовувати довіру майже з нуля.… Чоловіки не хотіли мене слухати".
На той момент Оксана вже чітко усвідомила свою мету – розвинутися саме у цій справі, тримати магазин, досягти поваги як спеціалістки, мати авторитет.
Вона почала шукати вільну нішу у цій галузі. Згадує – у той час на українських дорогах побільшало автівок із Європи, які потребували фарбування після пошкоджень. Але фарби, що відповідали б оригінальним кольорам, у місті не було.
Але на ринку не було фарби під ці авто. У всіх – індивідуальні кольори, вони розробляються в спеціальних інститутах. І якщо людина хоче пофарбувати, щоб цього не було помітно, цей колір необхідно виготовити.
Оксана – перша жінка в Кропивницькому та Кіровоградській області, яка почала виготовляти фарби з пігментів та компонентів. Вона пройшла коротке навчання в Києві, що дало їй базові знання для старту.
"Я розлучилася, в мене був борг і шестирічна дитина. Я розуміла, що треба прориватися. А я могла це зробити тільки професіоналізмом – бути найкращою".
Оксана згадує, що початок її роботи у сфері автомобільного бізнесу був важким. Доводилося постійно доводити свою фаховість та експертність, нерідко стикаючись із упередженнями.
Приходить муляр, замовляє фарбу, дивиться на мене й каже “Що ти тут робиш? Може, борщ піди звари”. Образитися було легко, але я розуміла, що співпрацювати з цими людьми — моя необхідність, — розповідає Оксана. — Єдиний шлях — показувати свій професіоналізм.
Каже – у цій сфері не достатньо теоретичних знань — кожне твердження доводилося підтверджувати на практиці.
"Деякі муляри "старої закалки" не завжди розуміли нові техніки фарбування або типи фарб, але їм було соромно в цьому зізнатися, — ділиться вона. — А я, молода дівчина, вже знала більше. Проте я ніколи не ставила себе вище, а спілкувалася на рівних. Казала: "Добре, послухайте, я хочу, щоб у вас все вийшло. Спробуйте зробити ось так чи ось так".
Такі спокійні та професійні пояснення поступово змінювали ставлення майстрів. Вони починали питати у Оксани поради, визнаючи її компетентність.
Наступного разу вони вже самі приходили й запитували: "Як краще це зробити?".
Фахівці намагалися перевіряти знання дівчини, аби підкреслити на її фоні свій досвід та експертність.
Оксана мала секрет – її дідусь був муляром на першій у місті станції, а батько також займається фарбуванням автомобілів.
З дитинства я бачила, як дідусь працює з пульверизатором, слухала його розмови з татом. Завдяки цьому я знала, як правильно відповідати і робити професійні тести.
Оксана демонструвала свої вміння: проводила практичні тести, показувала способи нанесення фарби, і майстрам ставало очевидно, що вона розуміється на справі.
Оксана розповідає, що з самого початку усвідомлювала: аби клієнти поверталися, потрібно не лише демонструвати професіоналізм, а й створювати комфортну атмосферу спілкування.
Щоб налагодити зв’язок із клієнтами, Оксана багато спілкувалася з ними: питала їхню думку, про матеріали, з якими вони працюють.
Людям було приємно розповісти про себе, поділитися своїм баченням, поспілкуватися.
Аби довести собі свою ж фаховість, Оксані знадобилося два роки. Вона запитувала у покупця, як він планує працювати з фарбою. Розуміла, що вже знає краще, ніж він. І намагалася довести чоловіку свою правоту й дати рекомендації, аби не принизити його досвід та знання.
"Багато людей досі думають, що я показую комп’ютеру частину машини, і він видає мені, яку фарбу я маю дати", – сміється Оксана.
Згадує кумедний випадок, коли клієнт обурився через її ручну роботу.
"Це комп’ютерний підбір? Чого ви вручну колотите?" — сказав він. Багато хто досі думає, що комп’ютер самостійно видає ідеальну формулу", — сміється вона.
На думку Оксани, фахівця-чоловіка про таке не спитали б, а довірилися йому.
Оксана пояснює: комп’ютер лише надає базову формулу для кольору, але з нюансами доводиться працювати вручну. Програма може видати до 50 відтінків одного кольору, і завдання колористки — обрати найбільш оптимальний, а потім вручну доопрацювати його, враховуючи всі деталі.
Відповідно до формули змішує пігменти – у 99% випадків результат не буде ідеальним. Тоді колористка аналізує, визначає проблему:
Я навчилася бачити колір у цифрах і розумію, як його коригувати. Коли я бачу, що потрібно, наприклад, освітлити, я маю розуміти, на який відсоток і чим саме – металіком, перламутром тощо. “Освітлити – білим, затемнити – чорним” – кажуть мені. Але ж це працює абсолютно не так.
Оксана переконана – спілкування з клієнтами має бути відвертим і чесним. Вона ніколи не віддасть замовнику фарбу, яка не підійде.
Після початку повномасштабного вторгнення, Оксана думала, що втратить свою роботу, але все вийшло навпаки – роботи стало набагато більше.
Багато мулярів, з якими співпрацювала, зараз на війні.
Оксана допомагає іншим вчитися колористиці й опанувати професію.
За консультаціями, навчанням звертаються люди з усієї України, зокрема й великих міст – Львова, Києва. Каже, 90% учнів – жінки.
З її досвіду жінки набагато глибше бачать кольори, спектр фарб.
Я люблю свою роботу. Це про творчість, а чоловіки орієнтовані на точність, і їх дратує, коли результат не одразу ідеальний. А у нашій роботі потрібно терпіння й творчий підхід, — пояснює вона.
Зараз Оксана має велику кількість клієнтів і пропонує не лише фарби, а й супутні матеріали: розчинники, лаки, ґрунти, шпаклівки. Вона продовжує вдосконалювати свої знання та ділиться досвідом з іншими.
Каже, попри велику кількість клієнтів, більшість людей досі дивуються, коли бачать жінку-колористку. Сама ж Оксана постійно розвивається у своїй сфері.
Матеріал створено у партнерстві з Волинським пресклубом
Читайте також: "Дівчатка – відмінниці, хлопчики – бешкетники". Розповідаємо, як гендерні стереотипи формують явище булінгу в школах
Головне сьогодні
