11 червня 2024, 11:10
"Хочу відчувати його обійми, хоч уві сні", "Ми з ним так і не сходили в кіно", "Мріяли жити біля моря, тому й намалювала маяк", "Я вчуся жити без нього", – такі прості, життєві, зрозумілі кожному і такі болісні рефлексії дружин загиблих героїв. У рамках проєкту "Жива. Справжні історії кохання" вони не лише створили живописні полотна з присвятою коханим, а й додали до них тексти про свій біль, свою любов, втрату. У цьому матеріалі Точка доступу переповідає історії про життя щасливих українських сімей, в яке увірвалася війна.
Свою роботу Аліна Зосімова присвятила коханому чоловіку Андрію.
Усі роки, що ми були разом, я жила з думкою, що так не буває... Не може бути настільки ідеальним чоловік у сімейних, батьківських та чоловічих рисах. Це людина, з якою можна було поговорити про все, чия думка завжди для мене була авторитетною. Хоч він і жартував, що все вирішую я, без його згоди нічого не відбувалося. Просто ми завжди дивилися в одному напрямку, тому й приводу для суперечок не було.
Жінка говорить, що після смерті захисник часто приходить до неї уві сні.
Мені часто сняться його обійми, в такі моменти я відчуваю, що він завжди поруч з нами. Тому й із вибором назви особливо не задумувалася. Бо то моя "Мрія" – частіше відчувати його руки, обійми, хоч у снах.
Віталіна Кожокарь, малюючи картину, згадувала щасливе сімейне життя з чоловіком Дмитром.
Діма був неймовірною людиною: впертий, цілеспрямований, добрий, працелюбний. Найкращий чоловік і тато. Завжди мене підтримував, коли в мене опускалися руки, а чи щось не виходило. Вірив у мене настільки, що навіть я в себе так не вірила. Весь вільний час ми старалися проводити разом, сім’єю, десь поїхати чи піти прогулятися. Я його кохала, кохаю і буду кохати до останнього свого подиху.
Її картини "Україна існувала, існує і буде існувати" та "Наш нездійсненний захід сонця" про щастя, зруйноване війною.
Цими роботами я хотіла донести, що це поле і цей захід сонця – це те, за що боровся мій чоловік: за наше тихе і спокійне майбутнє. Як би я хотіла, щоб це майбутнє ми зустрічали разом, але не склалося.
Свою роботу Каріна Заболотнєва назвала "Коханий" – створила її з присвятою чоловікові.
Зустрівши Сергія, я зрозуміла, що він – саме той чоловік, з яким ми побудуємо сім'ю. Найбільшим щастям у нашому житті була поява на світ нашої донечки Кіри. Він був неймовірною опорою та підтримкою для нас. Наше подружнє життя було сповнене гарними моментами й інколи сумними, але через все це ми проходили разом. З роками наші відносини ставали більш міцними, а кохання – сильнішим. Сенс картини полягає в тому, що хоч коханої людини і немає поруч, в моєму серці Сергій житиме вічно.
А це "Розбиті мрії" Ірини Нестеренко. Її чоловік Віктор загинув під час оборони Миколаєва. Без батька залишилася донечка Вікторія – його маленька копія.
У нас мало бути майбутнє, ми мали разом прожити це життя… Я вже не запитую "Чому?", бо його не існує і неможливо нічого змінити. Є він у засвітах, а тут є я, з неможливістю жити і дихати. Є наше кохання, що єднає нас через світи. Скільки б війна не тривала років, у нас вона назавжди. А наші кохані завше промовлятимуть до нас легким вітерцем та дотиком промінчика.
Ще одна картина Ірини Нестеренко має назву "Патріотичне виховання".
Туга давить. Ти завжди дарував мені квіти, а зараз я дарую їх тобі, –звертається вона до чоловіка Віктора. – Я дуже сумую за тобою, туга стала невід’ємною частиною мене, так само як і щасливі теплі спогади, сповнені кохання. Я тут, я є, я вчуся жити. Жити за двох, дивитись на світ за двох, дихати, рухатися вперед заради тебе, заради себе я втілю твої мрії, досягну всього, у що ти вірив. Я можу, бо ти в мене віриш і даєш наснагу. До зустрічі в засвітах. Кохаю тебе через простір та час.
Інна Сердюк свої роботи "Наше сьогодення" та "Розбите серце" присвятила коханому чоловікові Сергію.
Чоловік пішов на фронт, щоби захистити родину й синів, схожих на батька, як дві краплі води. 25 лютого 2022 року вже був у строю. Ми одружилися через місяць після знайомства в будівельному технікумі, разом прожили 21 рік. Пробувши місяць на нулі, він малював у блокноті річку, що була за ним. Писав, що його сім’я, діти – найбільші для нього радість і щастя.
Картину "Наше сьогодення" авторка підсилила поетичними рядками:
Україна у вогні,
Україна у крові,
Ми руки здіймаємо до неба:
"Дай нам сил перемогти
У цій клятій, жорстокій війні".
А так відгукується "Розбите серце".
Я дуже сумую за тобою та і якось не розумію, як це – тебе немає?! Ти є, ти в моєму серці, ти в моїх спогадах. Ти настільки величезна частина мене, що навіть те, що ми в різних світах, не змінить цього.
А це "Квітка зламаної долі" Ольги Мацепи.
Мій коханий Олександр був найкращим татом і чоловіком. Справжній патріот своєї країни, сміливий, відважний. Чесна і порядна людина, дуже любив справедливість, завжди допомагав людям. Він залишив після себе лише гарні спогади і величезну вдячність. Для мене й дітей був справжньою опорою і підтримкою, єдиною людиною, якій ми могли довіритися. Цією роботою я хотіла показати, що та чистота та легкість, що були в наших стосунках, обірвалися. Залишилися лише смуток і біль на душі.
Робота Тетяни Мельникової називається "Прагнення до свободи".
З чоловіком Олександром ми були знайомі з дитинства, разом займалися спортом, а згодом почали зустрічатися та створили сім’ю. Він дуже любив море і завжди мріяв, щоби ми побували в Севастополі, де він служив на кораблі. Обіцяв на нашу річницю – десять років подружнього життя – поїдемо у відпустку до моря. Але за день до річниці загинув.
Ксенія Сухова створила "Мрію Кропивницького"
Мій чоловік Олександр був творчою людиною. Писав жартівливі пісні. Був розумним, привітним, чудовим психологом. Тепер зі мною завжди поруч частинка його – наш спільний син. Я вірю, що наші нащадки принесуть в цей світ радість, а наша країна здобуде перемогу й розквітатиме новими барвами.
Катерина Пігович свої роботи "За горизонтом" і "Світло мрії та надії" створила у пам’ять про чоловіка Андрія. Він не був уродженцем Кіровоградщини, але з першого погляду покохав дівчину з Кропивницького.
"Варан", розповідає вона, боронив країну під час АТО та в період повномасштабного вторгнення. 2 квітня 2023 року, виконуючи бойове завдання на Запорізькому напрямку, був поранений просто у серце.
Ми познайомилися у горах – це місце нашої сили. Коли я малювала цю картину, то згадувала і проживала спочатку усе наше знайомство та життя. Коротке, але щасливе. Квіти на картині символізують продовження життя та віру в краще. А маленький чоловічок у горах – це зображення мого чоловіка, який завжди поряд, підтримує та оберігає нас.
Андрій місяць не дожив до першої річниці подружнього життя.
Мій коханий за все життя бачив лише Азовське море. А нашою заповітною мрією було жити біля моря. Тому маяк символізує світло і надію. А темне — це нездійснена мрія, яка, на жаль, такою і лишиться. Та, попри все, світло завжди перемагає темряву, а віра та надія завжди живі.
Катерина Солоп написала картину в пам’ять про свого чоловіка – старшого солдата Сергія Солопа.
З коханим ми прожили разом 15 років, маємо двох чудових дітей – Іллю та Варвару. До повномасштабної війни чоловік працював оператором на підприємстві "ГрадОлія", мав багато друзів та знайомих. Завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував, був бійцем за справедливість, дуже любив дітей.
Попри її прохання, розповідає жінка, у березні 2022 року Сергій пішов на війну.
Хто вас захистить, як не я?! Якщо ми всі сидітимемо вдома, то до перемоги буде далеко, – згадує слова захисника дружина.
21 січня 2023 року Сергій загинув під час бойового завдання.
Свою роботу Катерина назвала "Спогади". Це спогади, говорить вона, про їхнє з чоловіком кохання і про мрії, що так і не здійснилися.
Коли він їхав у Бахмут, мені з дітьми сказав, що це просте відрядження. Запитав, що б я хотіла, щоб він нам привіз. Я відповіла: – Себе і два квитки у кіно, адже ми так і не сходили з ним у кіно. Весь вільний час віднімали діти та робота. А коли час з’явився, настала ця клята війна.
Проєкт "Жива. Справжні історії кохання" триває в Україні понад рік. Арт-терапевтичні майстеркласи відбулися зокрема у Києві, Львові, Дніпрі та Івано-Франківську. У Кропивницькому проєкт реалізували: Кіровоградське регіональне представництво благодійного фонду "Українська фундація "Мрія" за ініціативи Олени Сокальської й Аліни Карнаухової та за підтримки благодійного фонду "Сучасна Україна". У партнерстві з Кіровоградською обласною організацією національної спілки художників України та Музеєм мистецтв Кіровоградської обласної ради.
Суть проєкту – відкрити творчі здібності та допомогти дружинам загиблих захисників відновитися після пережитого. А ще – зберегти унікальну історію власного життя та кохання.
Читайте також: Жінки, які боролися: чим займалися перші феміністки Кропивницького
Фото обкладинки: https://24tv.ua
Головне сьогодні
