16 травня 2024, 13:40
Переїхав з Німеччини у розпал війни, бо знайшов в Україні кохання. Нині Хайнц Йозеф допомагає українській армії та мріє про нашу перемогу. Живуть із дружиною у злагоді і ніколи не сумують удвох. При цьому, Хайнц не знає українську, а Тетяна – німецьку. Як вдається порозумітися, дізнавалися журналісти Точки доступу.
Хайнц і Тетяна живуть у просторому світлому будинку. Тут великі вікна, а на них – фіранки, дбайливо пошиті господинею.
Жінці скоро буде 70, Хайнц – на чотири роки старший. Разом із ними мешкають домашні улюбленці – кішки Марка та Кляйна. Коли Тетяна в'яже, пухнастики подовгу люблять сидіти біля неї.
У будинку багато книг, квітів та картин із зображенням моря. На столі у вітальні розкладені шахи. Довгий час Тетяна Колесникова викладала у виші в Маріуполі, відтоді сумує за морем та вболіває за Місто Марії.
У мене тут трохи творчий безлад, це я військовим в’язала теплі пояси. Це з любов’ю, щоб їхні спинки не мерзли. Дай Боже, наступного року вони їм не знадобляться, бо все закінчиться, але про всяк випадок в’яжу, – проводить екскурсію оселею.
На початок повномасштабної війни Хайнц був у Німеччині, Тетяна – в Україні. На той момент вони вже були одружені й, користуючись безвізом, їздили одне до одного.
Мої колишні студенти приїхали до мене 25-го. На початок вторгнення вони не були у Маріуполі, бо слухи якісь ходили і вони поїхали у Дніпро до свого однокурсника. А наступного дня їм подзвонили і сказали, що повертатися вже нікуди, бо будинку вже не було. То вони приїхали до мене. Потім поїхали їхні родичі, сусіди, знайомі сусідів... Щовечора приїжджали дві-три машини. Максимум тут одночасно розміщувалося вісімнадцятеро людей.
У завеликому для неї одної будинку і підвал великий з двома виходами, – розповідає Тетяна. Там господиня облаштувала ліхтарі, свічки, принесла чай і печиво. У перші пів року повномасштабного вторгнення у випадку небезпеки там ховалися люди – місцеві й приїжджі.
У червні 22-го в Україну переїхав Хайнц. З того моменту вони разом допомагають постраждалим внаслідок війни та українським захисникам.
Відколи стало на погоді, в будинок чоловік із дружиною майже не заходять. На ґанку в обрамленні квітів та українських прапорів ріжуть і сушать овочі.
Потім передають їх у фасувальний цех. Із цих заготовок волонтерська спільнота "Добромир/Годуємо патріотів" робить сухі перші страви. Борщі й супи передають на фронт армійцям та жителям деокупованих територій.
Про цю волонтерську ініціативу подружжя випадково прочитало в інтернеті. Приїхали у центр та запропонували свою підтримку. Вирішили працювати вдома, бо так їм комфортніше.
Перший місяць я ще щось записувала і рахувала, але потім вирішила, що це – зайвий клопіт. Мабуть, тони вже пройшли, бо в середньому 10-15 кілограмів сушених овочів, то можна на вісім, на десять множити. Ми сушили останнім часом зелень – петрушку, щавель, то там вихід точно один до десяти, – розповідає Тетяна.
Чоловік та жінка давно знайомі і були у приязних стосунках, писали повідомлення одне одному. Якось Тетяна захворіла і німець її підтримував, для неї, це, каже, було цінно та показово. А три роки тому вирішили одружитися. Українка на чужину не поїхала, бо ніколи не розглядала для себе варіант переїзду в іншу країну. Тож, попри війну, з Німеччини переїхав Хайнц. Небезпека, каже, його не злякала.
Я тут не боюся. Чому я повинен боятися? Я все-таки сюди приїхав, у мене тут дружина і я залишився тут, – говорить Хайнц Йозеф Альберхадт.
Тетяна каже, що почувши, що до них знов завітають журналісти, чоловік здивувався і запитав дружину, чим вони такі цікаві, адже багато хто займається волонтерством.
Я йому пояснила, що ми – незвичайна пара. Хтось поїхав через війну, а він навпаки – приїхав і допомагає нашим хлопцям, нашому фронту. Українці за це дуже вдячні, він, можна сказати, підкреслює, що німці і Німеччина разом із нами.
В Україні Хайнц освоївся досить швидко, але деякі речі його дивують і досі. Він захоплюється працелюбністю тутешніх людей, їхньою гостинністю. Тим, як українці вміють і люблять зустрічати гостей. А ще – як вони переходять дорогу, нехтуючи подекуди власною безпекою. Тетяна каже, що Хайнц і собі перебрав цю негативну рису й інколи переходить дорогу в невстановлених для цього місцях.
Щоби не відставати від активної дружини, чоловік миє, чистить, ріже та сушить овочі для армії.
А увечері разом відпочивають та милуються заходом сонця.
Ця мить, ці декілька хвилин – вони сповнені краси і спокою. І мені здається, що війна загострила можливість насолоджуватися оцією миттю. Дивовижно, мабуть, це не на часі таке казати, але я відчуваю себе в стані гармонії і щастя, – каже Тетяна.
Німецькою жінка знає зо 30 слів. Спершу вивчила, як звучить слово "милий". Хайнц освоїв до десятка українською. Серед них: кохана, слава Україні та Христос Воскрес.
Добрий день, добрий вечір, доброго ранку, – з дуже відчутним акцентом продовжує він.
Попри мовний бар’єр, переконують, удвох їм не сумно. Хоча обидва давно на пенсії і весь час проводять разом. Кажуть, і без слів розуміють одне одного. Насамкінець Хайнц пише у перекладачі і показує телефон:
Я тут щасливий і не хочу повертатися.
Читайте також: Поки донька служить, мати волонтерить. Історія кропивничанок, які живуть майбутньою перемогою (ФОТО)
Головне сьогодні
