Кропивницький – місто, в якому будинки можуть розповісти більше, ніж підручники. Тут багато унікальних фасадів, прикрас і деталей, які мають свою історію. Краєзнавиця Оксана Гончарова в проєкті "Закохані у Кропивницький" ділиться історіями про найцікавіші споруди міста.
На старих будівлях міста часто можна побачити маскарони – це декоративні голови людей, тварин або міфічних істот, які ніби "дивляться" на нас з фасадів. Колись їх використовували для захисту від зла, зараз вони стали архітектурною прикрасою. Наприклад, у стилі модерн часто зображали жіночі обличчя – символи краси та захисту.
Історія маскаронів сягає сивої давнини, розповідає Оксана Гончарова. Спочатку вони були щитами й оберегами стародавніх грецьких храмів. Колись, можливо, прикрашали храми античного Херсонеса, ще до прийняття князем Володимиром Великим християнства.
Будинок Барського – одна з найвідоміших будівель Кропивницького, де зараз розташований обласний краєзнавчий музей. Будинок збудували понад сто років тому для місцевого купця Абрама Барського. Це одноповерхова цегляна будівля з напівпідвалом. Фасад будинку прикрашає багато ліпнини, а над входом – жіночий маскарон, який виконує роль оберега.
“Насправді будинок читається як розкішна книга, що розповідає нам цікаву історію життя родини відомого місцевого купця, становлення родинного добробуту, високого соціального статусу та мрій на щасливе й комфортне життя великої родини. Сам Абрам Барський загинув від рук анархістів-терористів наприкінці серпня 1907 року, натомість його будинок зберігся до наших днів і нагадує містянам про свого фундатора”, – розповіла Оксана Гончарова.
Особливо вражає портал із різьбленими елементами, вікнами з дерев’яними рамами, совами-охоронцями, рослинними орнаментами та іншими деталями у стилі ар-нуво (стиль у мистецтві кінця XIX — початку XX століття, нове мистецтво, модерн). Це будівля, яку хочеться розглядати довго – вона буквально розповідає історії своєю архітектурою.
Урочистості оздобленню порталу надає декоративна барельєфна ліпнина – квіти соняхів та маків, суцвіть, плодів та листя каштанів, яким притаманні не тільки вишуканість орнаменту, а й складна символіка, якою вирізнявся ар-нуво.
“З давніх часів вхід до помешкання "охороняли" особливі обереги, одним із яких був жахаючий образ Медузи Горгони (захисниці). Але потворний образ на будинку Барського поступився місцем прекрасному образу таємничої сумної діви”, – зазначила Оксана Гончарова.
Особливої оригінальності порталу надають розташовані обабіч верхньої частини дверей декоративні бічні вікна нестандартної форми з оригінальним візерунком переплетіння віконних прорізів, під якими розташований декор у вигляді барельєфів сов-вартових з піднятими крилами – улюблених символів архітектури модерну. Цей вишуканий портал уже давно став однією із візитівок міста.
Найбільша кількість жіночих маскаронів у місті прикрашає цю незвичайну будівлю!, – додає Оксана Гончарова.
Саме на ризалітах-вежах можна побачити образи дівчат із заплющеними очима, чоло яких прикрашають зірки, а обабіч їхніх голів проглядаються крила кажанів та примостилися витончені коти-охоронці.
"Одразу зрозуміло, що перед нами образ Цариці ночі, а не кимось придумані образи померлих дівчат. Вже давно настав час спростувати цю побрехеньку! Цариці ночі чередуються з поряд розташованими Сонячними красунями з розплющеними очима, чоло яких прикрашають сонячні диски, а соняшники обабіч чарівних голівок являють собою потужні солярні символи захисту та життєдайної сили", – розповіла Оксана Гончарова.
Будівля на вулиці Братів Ельворті нагадує італійські палаци епохи Відродження. Вона має витончену лоджію з балюстрадою, купол із флюгером, круглу вежу та багатий декор. Цей будинок збудували наприкінці XIX століття, і сьогодні тут розміщений музей історії заводу “Червона зірка”. Наразі він зачинений для відвідувачів.
У стилістиці композиції вуличного фасаду будівлі проглядається відлуння архітектурного рішення великого майстра Андреа Палладіо – одного із найвидатніших архітекторів епохи пізнього Відродження. Саме його Палаццо К'єрікаті, що був побудований у Віченці (Італія), став одним із зразків для архітектора, який проєктував будинок Ельворті.
“Тож сьогодні ми маємо чудову нагоду милуватися головним фасадом та елегантною й водночас монументальною кутовою лоджією будівлі й відчувати величну красу італійського Відродження”, – розповіла Оксана Гончарова.
Будинок являє собою яскравий зразок історизму та є цінним прикладом житлової забудови міста кінця ХІХ століття.
На сайті заводу “Ельворті” зазначають, що будинок є пам'яткою архітектури, збудований у кінці ХІХ століття одночасно з корпусами заводу.
Будинок збудували після весілля Роберта Ельворті і Мері Пірс.
За спогадами Х. М. Кларксона Вебб, паркетна підлога в цьому будинку була відполірована як скло, слуги ковзали по ній, взуті в щітки для натирання підлоги мастикою. Парадний вхід маєтку привертає увагу поєднанням традиційного єлисаветградського мотиву – кованого ганку – з чисто англійською конструкцією подвійних дверей. Вони мали велике скло, і для захисту від злодіїв та грабіжників були прикрашені спеціальними масивними віконницями, фактично третіми дверима, що днем ховалися, маскуючись під стіни тамбура.
За сімейною легендою, вранці, після сніданку, Роберт виходив на вежу-еркер з чашкою чаю і спостерігав за робітниками, які спізнювалися: він органічно не переносив непунктуальність. Ймовірно, що легенда правдива, адже будинок розташований в серці заводської території, вежа знаходиться над прохідною.
За англійською традицією, будинок мав камін у великій їдальні. На першому поверсі жила прислуга, а на другому – сім'я Ельворті. Загальноміської системи каналізації та водопостачання в той час не було, проте будинок мав власну. Тут зберігся оригінальний камін і паркет, який до цих пір в хорошому стані.
За радянських часів тут знаходилися управлінські приміщення. Будівлю перетворили в музей в 1994 році. Це матеріали з книги А. Скороход "Історія підприємства Ельворті 1874-1922".
Будинок №17 по вулиці Театральна, на розі з вулицею Володимира Панченка. Фундатор будівлі – Давид Харлаб, автор проєкту – Яків Паученко, будівництво завершили 1915 році.
Він має ротонду (центрична кругла споруда – ред.) з куполом і класичними колонами, фриз із давньогрецькими символами – грифонами, лавровими вінками, деревами життя. Фасад поєднує класичні форми з елементами модерну. Кажуть, декор може бути натяком на масонські мотиви, хоча це не підтверджено.
“Але нам достовірно не відомо чи являлись фундатор будинку Давид Харлаб та архітектор Яків Паученко представниками масонських кіл. Хоча, треба зауважити, це були високоосвічені, неординарні та яскраві особистості. Натомість, це могла бути лише даниною тогочасній моді на неокласицизм”, – додала Оксана Гончарова.
Парадний вхід зроблений без зайвої декоративності. Замість автентичних дверей, які не збереглися, встановлені сучасні, відповідно стилізовані двері зі склінням.
Вхід завершується стилізованою вивіскою з назвою закладу громадського харчування, яку підтримують фігурні кронштейни.
Особливу увагу привертають крила будівлі, одне з яких виходить на вулицю Володимира Панченка. Оздоблення цих фасадів теж одразу привертає увагу; химерні істоти, схожі на драконів, роги добробуту, левині маскарони в медальонах, вінки триєдності на жезлах, оповиті звивистими стрічками, видовжені вази в нішах. Вся ця яскрава атрибутика використовувалася одночасно й масонами.
Будинок являє собою цінний зразок споруди доби неокласицизму в забудові міста на початку ХХ століття.
Будинок №4 по вулиці Володимира Панченка неатрибутований. Достовірно невідомо, хто був автором чи фундатором будинку та в які роки його збудували.
Цей одноповерховий будинок з чудовим декором має вхід з дерев’яними різьбленими дверима, маскарони у вигляді левів, а також жіночі обличчя, які символізують пори року – літо і зиму.
“Горельєфи у вигляді прекрасних жіночих голівок, що прикрашають медальйони, уособлюють собою не тільки пори року, у цьому випадку літо й зиму, але й гармонійно співвідносяться з етапами людського життя – спекотною молодістю літа та золотим смутком і рівновагою осінньої зрілості”, – розповіла Оксана Гончарова.
Видовжений ризаліт завершується дугоподібним карнизом, який увінчаний фігурним парапетом, оздоблений, неначе короною, декоративною металевою решіткою з ажурним куванням.
Фасад прикрашає металева решітка, орнаменти з лавровим листям – усе це приносить відчуття тепла, краси й захисту.
На фото – один із чотирьох подібних скульптурних елементів на фасаді будівлі. Ліпнина складається з розкритої пащі лева, яка тримає кільце, а на ньому висить картуш із зображенням дівочої голови.
Ці будівлі – не просто каміння й штукатурка. Вони зберігають пам’ять, стиль і душу старого Кропивницького. Варто лише підняти очі, щоб побачити справжнє мистецтво навколо себе.
Читайте також: Що відвідати у Кропивницькому: 8 локацій для знайомства з містом
Останні новини
