Двадцять один день або анатомія розкриття злочину

Бліда, мов крейда, жінка ридала і благала чергового Ленінського райвідділу міліції Кіровограда прийняти заяву. Пропав її чоловік – водій таксі Лончинський. Останній раз його бачили в дві години ночі біля магазину «Мелодія» на вулиці Карла Маркса. Була середина сумнозвісних дев’яностих років, а точніше – березень 1996 року. Подібні випадки тоді непоодинокі. Але заяву прийняли і, що характерно, миттєво почали пошуки.

Наступного дня зусиллями співробітників Ленінського РВВС та дорожньої служби ДАІ автомобіль був знайдений на об’їзній дорозі поблизу села Черняхівка Кіровоградського району. Дверцята автомобіля були відчинені, але водія ні в ньому, ні поруч не знайшли.

Снігу було до колін. Міліціонери потупцювали поруч, почухали потилиці та й поїхали геть. Скажімо так, діяли по-дилетанськи. Але всім добре відома висока колегіальність водіїв таксі. Дружбани зібралися і поїхали на місце пригоди. Обшукали кожен метр. Десь в метрах ста від автомобіля, в невеличкому вибалку в лісосмузі під гіллям знайшли труп свого товариша. А майже поруч був ще один – молодого парубка. Обоє загинули від вогнепальної зброї.

Як потім встановила балістична експертиза, це був пістолет системи ТТ, що був на озброєнні Червоної Армії в роки Другої світової війни, а потім і міліції. Пізніше його замінив «Макаров».

Колеги Лончинського зателефонували на «02», після чого на місце пригоди виїхали заступник начальника УМВС по оперроботі Михайло Вихрист, керівник розшуку Григорій Рябоштан, начальник Кіровоградського райвідділу Яків Умрихін та прокурор району Володимир Дромашко зі своїм слідчим Володимиром Черненко та найкращими оперативниками Кіровоградського райвідділу.

В той же день до чергової частини Кіровського РВВС звернулась громадянка із заявою про зникнення її сина Сергія Власенко. В морзі вона впізнала свого сина. Для розкриття усіх злочинів були створені три оперативні групи, куди крім співробітників Кіровоградського РВВС, увійшли оперативники із УМВС Віктор Кравченко та Борис Райчук.

Першу групу очолив начальник карного розшуку райвідділу Сергій Нікітін, завданням якого було встановлення дружніх зв’язків Власенка, щоб, можливо, вийти на слід злочинця. Другу – оперативник Олексій Гайдай, кавалер ордена «Червона зірка» та медалі «За бойові заслуги». Йому потрібно було відпрацювати зв’язки таксиста Лончинського та останніх пасажирів, яких він підвозив. Віктор Кравченко займався взаємодією з підрозділами розшуку міста а Борис Райчук працював за «окремим планом», відомому тільки йому. Почалася кропітка щоденна робота.

З’явилась інформація, що Власенка не так давно бачили у Києві на авторинку. Дізналися, що він продавав мікроавтобус «Форд-транзит». Слідчі відразу пригадали, що напередодні в останньому міліцейському зведенні згадувався саме зниклий аналогічний «Форд» разом із найнятим водієм. Потягнули за цю ниточку і не даремно.

Господар «Форду» Кушнір, мешканець обласного центру, підтвердив, що його машину по телефону орендував для перевезення вантажу до Одеси молодий чоловік. Ціна оренди Кушніра влаштовувала, кошти замовник повинен був надати водієві. Але авто і водій наче випарувались, знайти їх не могли вже кілька днів.

Слідчі на чолі з Олександром Гуйваном зрозуміли, що ключем до цієї справи є зниклий «Форд». Ще ретельніше почали відпрацьовувати останні контакти Власенка. Водночас Сергій Нікітін разом з колегами виїхав в Київ на авторинок. Проінформували всі пости ДАІ України на затримання згаданого «Форду». А в Кіровограді перевіряли схильних до нападів на водіїв-таксистів. Загалом перетрусили багатьох звільнених з місць позбавлення волі за аналогічні злочини, але результат був невтішний. Склалося враження, що щось пропустили, не врахували, що злочинці поряд, тому оперативники почали повторно перевіряти напрацьовану інформацію.

В цей час надійшла перша хороша новина, працівники ДАІ міста Києва затримали автомобіль «Форд». Туди негайно виїхали начальник розшуку Сергій Нікітін, Олексій Гайдай та власник автомобіля Кушнір. У цей же день Олександр Гуйван вирішив терміново відпрацювати гуртожиток педуніверситету, в якому проживали знайомі Власенка.

Правоохоронці завітали туди на двадцятий день розшуку, і не даремно. Знайшли добре знайомих Власенку дівчат, які розповіли, що до них навідувалися троє молодих хлопців, в яких був автомобіль «Форд». Ці хлопці, одного з яких звали Віктор, а другого – Макс, були добре знайомі з загиблим. Одна з дівчат повідомила, що хлопці вели розмову про продажу «Форда». А ще назвала прізвище спільної знайомої, яка буцімто мешкала в центрі міста на розі вулиць Дзержинського та Пашутіна в багатоповерховому будинку.

Правоохоронці, не гаючи часу, виїхали туди. Вирахувавши, де проживає вищезгадана знайома, постукали в двері, але ніхто не відчиняв. Постукали ще раз, уже голосніше. Двері відчинилися, але господарка квартири нікого не впустила, пояснюючи, що вже глуха ніч. Розмова велась через шпаринку. Дівчина підтвердила, що хлопці, яких вона знає тільки по іменах, хотіли продати «Форд» у Києві. Але перед тим збиралися на день народження до іншої знайомої – власниці якогось бару на вулиці Пацаєва.

Гуйван та Хоменко, не зважаючи на ніч, мерщій подалися на вказану вулицю, але ніякого бару не знайшли. Вирішили переключитися на сусідню вулицю Волкова. Перевірили один, другий розважальний заклад – нічого. А ось у третьому Гуйвану пощастило.

Добре роздивившись обличчя хазяйки, зрозумів що це та, яка їм потрібна. Тому без передмов запитав:

– У вас нещодавно був день народження?

– А звідки Ви знаєте? – питанням на питання відповіла господиня.

Така відповідь, а точніше інтонація (недаремно французи стверджують, не важливо, що ти кажеш, а важливо – як ти кажеш) переконало досвідченого опера, що він на вірному шляху.

– Так Ваші знайомі Сергій та Віктор купували квіти у моєї подруги.

Дещо перечекавши і уважно роздивляючись незнайомців, жінка обережно відповіла:

– Сергія я не знаю, а товариш його – це дійсно Віктор Горб. А в чому, власне кажучи, справа, шановні?

Оперативники проігнорували останнє питання жінки, замовили каву і перевели розмову на іншу тему, зашифрувавши таким чином справжню мету їхньої зустрічі. Попрощались.

Хоменко згадав, що у Власенка є однокласник на прізвище Горб. Але його не перевіряли, бо співмешканка Горба пояснила оперативникам, що той перебуває за кордоном.

Була перша година ночі. Наступного дня, в суботу, дізналися адресу Горба. Вирішили не гарячкувати. Дали завдання «топтунам», щоб ті дізналися, чи знаходиться їхній підозрюваний за місцем проживання. Ті добре замаскувалися. Уявіть: повертається людина додому, а біля під’їзду на лавочці під сильним дощем сидять двоє і читають газету. Ясна річ, Горб, не підходячи близько до будинку, різко повернув і пішов геть. Співробітникам стало зрозуміло, що він вже не з’явиться дома. Треба відпрацьовувати його зв’язки. Знайшли співмешканку і діяли більш професійно – організували там засідку.

Пізнім суботнім вечором Гуйван на міліцейській машині повертався додому. Біля обласної лікарні обламався, і раптом запрацювала рація, з якої він дізнався, що Горба затримали і везуть в рідний райвідділ міліції. Гуйван поспішив туди, щоб негайно працювати із затриманим.

Оперативникам добре відома аксіома – якщо підозрюваного схопити «на гарячому», треба «потрошити» негайно, не давши отямитись. Так і зробили. Гуйвану треба було знайти Макса і в той же час не виказати Горбу, що вони його не знають. Це вдалося зробити.

Затриманий розповів, що мати Макса – головний бухгалтер однієї фірми і начебто зараз знаходиться в слідчому ізоляторі, а батько – полковник правоохоронних органів у відставці.

Годинник показував годину ночі. Начебто пізно, але треба діяти, не гаючи часу. Гуйван запропонував Горбу попити чаю, для чого вийшов із кабінету і мерщій побіг до телефону. Поки його колега готував чай, зателефонував до слідчого ізолятора. Заспаний заступник оперчастини розповів, що в них є арештована головний бухгалтер, та назвав її прізвище – Кабеліна. А також додав, чим здивував Гуйвана, що її нещодавно конвоювали до його райвідділу для виконання деяких слідчих дій.

– Оце так!, – подумав майор.

Черговий по РВВС Микола Січкар відразу заглянув в журнал і видав домашню адресу жінки. Незважаючи на пізню годину, Гуйван негайно направив групу спецпідрозділу «Беркут» за вказаною адресою, а сам повернувся до затриманого. За чаєм продовжили розмову, як ніби нічого не трапилось.

–А навіщо Максу все це було потрібно, якщо він добре упакований: батько – полковник, а мати – головний бухгалтер солідної фірми, добре заробляє?

Питання було риторичне, відповіді ніхто не очікував. Треба було натякнути, що міліції все відомо. Лише необхідно уточнити деякі нюанси по справі.

Гуйван побачив, що його питання мало вибуховий ефект, і тут же, майже без паузи запитав в лоба:

– А навіщо ви грохнули однокласника Сергія Власенка?

У відповідь майор почув, що Власенко був слабкою ланкою в злочинному ланцюжку.

– Запанікував хлопець, міг нас здати, – припустив затриманий.

І Горб сам не помітив, як почав всіх здавати.

– А таксист тут до чого? – продовжив свою гру керівник-слідчий.

Дізнався Гуйван наступне. В таксі спільники дуже бурхливо розмовляли про цю справу, потім схаменулися – таксист все чує і таким чином став зайвим свідком. Разом с Власенко довелось позбавитись і непотрібного свідка. Стріляли з ТТ, який належав Горбу. Трупи абияк закидали в яму, а потім засипали хмизом та всіляким сміттям. А ще Горб розповів, що в подвійному вбивстві брав участь співмешканець доньки хазяйки бару Сергій Б.

А тим часом привезли і Макса – Максима Кабеліна. Після короткої розмови він почав уточнювати деякі нюанси кримінальної трійки. Не вистачало для повної картини ще одного.

Десь о третій годині ночі нарешті доставили останнього фігуранта тяжких злочинів. При цьому не обійшлося без курйозу. Через приблизну адресу проживання Б., яку вказав Горб, співробітники міліції увірвалися в сусідню квартиру в якій поклали сонних господарів лицем на підлогу. Але майже миттєво схаменулися, і принесли щирі вибачення. Господарі увійшли в положення міліціонерів і підказали, де проживає розшукуваний.

На недільний ранок пазл склався повністю. Все стало на місця. Всі учасники трьох вбивств знаходилися в міліції і нікому вже не могли загрожувати. Весь день йшли відповідні слідчі дії. За місцем проживання Горба вилучили пістолет ТТ з набоями, документи, бланки підробних нотаріальних посвідчень. По об’їзній дорозі, на території бувшої тракторної бригади, в одній з куч сміття Горб показав завернутий в ковдру труп водія «Форда».

Покарання було суворим, Горб і Кабелін – вища міра, Сергій Б. отримав вісім років ув’язнення. Оперативники ж, згідно наказу начальника УМВС в області Миколи Джиги, одержали премію по сто гривень кожен.

P.S.

Зараз Гуйван О.І. займається волонтерством і доставляє в зону АТО бійцям Кіровоградської територіальної оборони необхідні продукти харчування, медикаменти, засоби гігієни та інше спорядження.