Художник-дизайнер із Кропивницького Дмитро Скорейко написав серію зображень козаків, скіфів, сарматів та наших захисників-сучасників. Експозицію, над якою працював останні 20 років, ветеран присвятив воїнам України.
51-річний чоловік демобілізувався кілька місяців тому. Але, зізнається, емоційно з фронту ще не повернувся. У цьому, сподівається, допоможе творчість. А ще – підтримка дружини Валентини – його колеги, музи та першої порадниці. З подружжям познайомилася журналістка Точки доступу Лілія Кочерга.
"Картина "Нескорені" – символічна. Я не ставлю собі за ціль точно відтворювати одяг і зброю, ситуацію. Це символ – нескорені. Герої, які були у всі часи на теренах України, які боролися, в принципі, вже, мабуть, тисячоліття", – розповідає Дмитро Скорейко про картину в центрі експозиції.
Художній талант, каже він, успадкував від діда, той був художником-аматором. Тож, творчість у його житті – з дитинства. Іншого шляху для себе й не бачив.
Він додає: про себе, а надто про війну, розповідати важко, а от про мистецтво може говорити годинами.
"Книжки, гарні картинки, маленька дитина – перемальовую все. В основному, що хлопчикам подобається – воїни, коні, замки, лицарі, фантастичні якісь речі... Дорослим вже реставратором працював багато, художником-оформлювачем, на замовлення робив рекламу й ілюстрації до книжок".
Лише війна перервала заняття живописом. Творити на фронті не було ні часу, ні можливості. Два роки чоловік був сапером у піхоті.
У 23-му був мобілізований, як і багато хто. Не ховався і не прудчався – поїхав на навчання. Треба, то й треба. А це треба робити, реально. Далі – 14-та ОМБр – сапер. Куп’янщина – Харківська область. Були бойові травми, контузії, поранення. А далі вирішували медики – сказали "з тебе вже досить".
З фронту Дмитра чекала дружина Валентина. Разом вони працюють в обласному краєзнавчому музеї.
"Це дуже важко емоційно. І коли ти з ним говориш по телефону, була у них можливість робити відеозв’язок, і я бачу, Дмитрик курить цигарку, а тут приліт, я кажу: "Дмитрику, це далеко?". А він каже: "Та, це далеко, це за дві хати". Можете собі уявити мій стан, що для них приліт за дві хати – це далеко".
Дмитро Скорейко написав сотні картин. Каже, що навіть не може сказати, скільки точно. Велика їх частина вдома, а також полотна "їздять" по виставках. Але власний стиль, зазначає митець, шукає досі.
В експозиції під назвою "І на оновленій землі врага не буде, супостата", – 24 картини. Ці роботи писав протягом останніх 20 років. Присвятив цю серію воїнам України.
"Десь 300-400 років тому це були пасічники, мельники, гречкосії, які, коли треба, діставали шаблі і захищали свою країну, свій народ. Зараз ми бачимо те саме. Зі мною воювали піцайола, режисер Луцького оперного театру, архітектор, історик… Це їхні професії, але там вони швиденько, за якийсь місяць, стали професійними воїнами".
Ветеран розповідає про одну зі знакових для себе картин під назвою "Герої не вмирають".
"Я хотів вкласти сенс про те, що герої в небі над нами, вони й тут серед нас та з нами разом. Як казав мій товариш, що десь там в небі вони посміхаються до нас, але ми цього вже не бачимо".
Дружина Дмитра Валентина показує одну зі своїх улюблених картин. І, ділиться, кожну з робіт, фактично, створюють спільно. Жінка – і порадить, і покритикує, і підтримає.
"У 2014-му році почалася війна і хлопці наші з третього полку були в аеропорту. Дмитро писав цю картину, щоб зберегти життя нашим воїнам, яким чином: на шевроні полку був кажан, і він написав цю картину "Покрова третього полку". Кажан розкрив крила над хлопцями, над ДАПом (Донецький аеропорт – ред.), ніби, захищаючи їх".
Жінка сміється, що в їхній оселі так багато полотен, що їм самим скоро буде жити ніде.
"А ще Дмитро Іванович дуже любить нашого котика. У нас є рудий кіт, ми назвали його Мерлін, тому що в нього жовті очі, як у Мерліна спалахують, як у чарівника. І коли Дмитро пише картини на тематику архітектури міста, він завжди туди додає рудого кота".
Душею з війни ще не повернувся, – каже ветеран, адже багато чого бачив і пережив, чого б волів ніколи не знати. Сподівається, що відновитися морально допоможе мистецтво.
"Це ще важко. Це, мабуть, буде довго. Ще повертатись треба емоційно, скажемо так. Щоби повернутися, хочеться писати щось спокійне, щось гарненьке: натюрморти, пейзажі, море з кораблями… Але реальність не відпускає".
Живописні роботи експонуватимуть в Музеї мистецтв у Кропивницькому декілька тижнів, – коментує наукова співробітниця Музею мистецтв Ірина Лягул. Музей працює щодня, окрім неділі, з 09:00 до 18:00.
Основна тема – це козацтво, що актуально в усі часи і для всіх поколінь. Козаки подобаються як малечі, так і дорослим. На цих полотнах зображені козаки, які йдуть в бій, козаки після бою, такі могутні, сильні, мужні наші козаки. Зараз, через сотні поколінь, так само наші захисники, звичайні українці, перейняли цю могутність, аби вигнати ворога з нашої землі.
Надалі Дмитро Скорейко хоче працювати над темою слов’янської міфології.
Фото Олександра Козловського
Читайте також: Шукала серед живих і мертвих: кропивничанка Валентина Непоменко дочекалася єдиного сина з полону
Останні новини
