Волонтерки Кропивницького та області ось вже 9 років допомагають українським військовим. У часи втрат, смутку, виснаження та невідомості вони чітко знають, що та для чого роблять. Починаючи із громадського активізму та складів на власних кухнях, тепер вони мають потужні волонтерські хаби, купують для військових дороговартісне обладнання та виготовляють і передають тонни допомоги. З волонтерками спілкувалися журналісти Точки доступу.

“Питали “Хто ви?”. Відповідала, що людина”

Кропивничанка Тетяна Сила зустрічає у своєму волонтерському хабі, розмовляє з кимось телефоном:

Зранку купила колеса, зараз поїхали на пошту – відправили. Їхали волонтери з західного регіону України, у них зламався мотор біля Кропивницького, заселила їх, переночували, дала їм свій бус, вони вже двічі з’їздили в Запорізьку область, відвезли вантаж. Зателефонував військовий, каже – нове начальство, в нас їжі немає, 18 людей в кімнаті. То зараз пакуємо їм продукти…       

Тетяна Сила

У великому приміщенні хабу організації “Разом ми – сила” – двадцять кімнат. Тут кілька складів, швейні майстерні, локації для плетіння маскувальних сіток… Усюди працюють люди – волонтери й волонтерки переважно старшого віку.

В мене з’явилося більше енергії, яку спрямовую на те, щоб допомагати ще більше, ніж було раніше. Коли розпочалася повномасштабна війна, люди об’єдналися. Втім, з часом, цей запал у багатьох минув. Як я могла покинути військових? Їм потрібні були буржуйки, утеплювачі, лопати, окопні свічки, а також їжа, спальники каремати. Вони постійно зверталися до мене.

З Тетяної Силою ми познайомилися ще у 2015 році. Тоді волонтерка працювала на ринку: продавала дитячі іграшки, там же залучила жінок шити для військових каремати, спальники. Склад тоді був у Тетяни вдома – там готували смаколики, туди люди зносили консервацію.

Втім, розповідає – свій волонтерський шлях почала ще раніше. 

Разом ми сила, волонтери

З дитинства батьки навчили Тетяну допомагати іншим:

Я з багатодітної родини – п’ятеро дітей. Батьки працювали, ми самі доглядали за великим господарством. Мали всіх нагодувати, принести води, рвати бур’яни. Мама випікала в печі хліб – 4 великі хлібини. Давала мені, і я розносила їх по селу – бабусям, дідусям, які не могли самі пекти, – старенькі, хворі, лежачі. Або ж варимо холодець: як застиг – я знову розносила його по селу.

Коли брат Тетяни помер від онкології, почала допомагати онкохворим.

Ми були дуже близькі, двійнята. Коли він помер, у мене була депресія, я отримувала фахову допомогу. Звільнилася з роботи. Коли стало легше морально, почала допомагати онкохворим. По телебаченню бачила рухомі рядки, то записувала і допомагала.  Потім поїхала  у відділення з онкохворими в дитячій обласній лікарні. Спочатку боялася дивитися на дітей, думала, що не витримаю. А потім наважилася. 

Приносила гроші рідним, а дітям – іграшки зі своїх торгових “точок”. Тоді родина мала сім яток та два магазини.

Питали “Хто ви?”. Відповідала, що людина. Була можливість і самим добре жити, і допомогти. 

“Якщо військові приїхали до нас – ми маємо надати їм усе, що потрібно”

Кожного дня у хабі працюють п’ятнадцять людей, а загалом регулярно допомагають до 30 осіб, серед них і переселенці.

Від початку повномасштабного вторгнення волонтерки і волонтери передали військовим 21 автівку, дрони, тепловізори, старлінки, тисячі колес, це – окрім сіток, спанбондів, одягу, подушок, матраців, їжі тощо.

Це нам приносять, купують, передають друзі з-за кордону, шиють наші волонтери. А військовим даємо безкоштовно.

Зараз 63-річна Тетяна не працює, офіційно вона не пенсії, родинним бізнесом займається чоловік.

Тепер у мене є час, аби ще більше допомагати військовим, займатися організацією.

Тетяна Сила Кропивницький

Волонтерки в хабі кроять тканину на маскувальні сітки, термобілизну, шапки, каремати, зараз – літні футболки, бандани. Ще четверо людей роблять медово-лимонні суміші, обробляють горіхи. Двоє людей готують трав’яні чаї з 12 трав та “енергетичні бомбочки”:

Горіхи, яблука, цукати, родзинки, сушений банан, американська клюква – це входить до складу наших “енергетичних бомбочок”.

Окопні свічки

Каже – допомогу надсилають з багатьох країн. З Іспанії отримали пів тонни лимонів, зі США надсилають сушені клюкву, вишню, ананаси. 

Щось приносять місцеві, щось – купуємо. Хотіли перестати виготовляти “бомбочки”, але військові розповіли, що беруть пару пакетиків, пляшку води і йдуть на дві доби на завдання.

В хабі Тетяни Сили зберігають 6 прапорів: їх підписують ті, хто приїжджає в хаб по допомогу. Там зазначають назву своєї бригади:

Сюди вже приїжджали сотні бригад. І кожна людина розказує свою історію…

Генштаб Оксани Червоної та Вікторії Касьянової

Волонтерки та громадські активістки Оксана Червоная та Вікторія Касьянова допомагають армії з 2014 року. На початку повномасштабного вторгнення вирішили об’єднатися.

Свій хаб спочатку жартома назвали “Богодєльня”, зараз же – “Генштаб”.

Оксана Червоная, Вікторія Касьянова

У Кропивницькому жінки завжди були борчинями за справедливість. Вони доклали зусиль для того, щоб у місті не було радянських пам’ятників, прапор України розміщений на Фортечних Валах, у Ковалівському парку створений пам’ятний знак спецпризначенцям…

Втім, є і невирішені питання. Оксана Червоная каже – одним із пріоритетних завдань для неї ось вже 8 років залишається демонтаж пам’ятника “чекістам” (офіційна назва “Солдатам правопорядку”) у сквері, який перейменували на честь героя російсько-української війни Анатолія Бузуляка.

Брата Анатолія – Сергія, який також боровся за демонтаж пам’ятника, – вже немає серед живих. Він помер від онкохвороби, так і не дочекавшись цих змін.

І Сергія вже немає, а “чекісти” як були, так і є. Але це те, що обов’язково треба буде зробити. Додавимо. Ось тільки переможемо у війні й продовжимо цю справу.

Оксана Червоная і Вікторія Касьянова

З 24 лютого 2024 року волонтерки вирішили, що купуватимуть для військових дороговартісні речі – дрони, тепловізори, РЕБи, автівки тощо.

Купуємо знаряддя для того, щоб підрозділ міг гідно функціонувати. РЕБи або тепловізори – це дуже  дорогі речі, які військові не можуть купити собі самостійно. Тут збори йдуть “копієчка до копієчки”. 

“На початку повномасштабної війни телефон не замовкав – потрібно було годувати військових, одягати”

Оксана та Вікторія розповідають – ті, для кого війна почалася у 2014-му, відтоді й продовжують допомагати – хтось більше, хтось менше, за змоги. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, люди ловили нас на вулиці: “Ми за вами стежимо у фейсбуці, візьміть гроші для наших військових”. Я думаю, якби всі згуртувалися так у 2014, то ми не дійшли б до 2022. Не зробили б тих помилок, які ми робили протягом цих років, – пояснюють волонтерки.

Кажуть – регулярно на армію донатять рідні загиблих під час АТО військових:

Ці родини першими втратили своїх близьких. І дуже прикро зараз бачити, як суспільство розділяє тих, хто загинули з 2014, і тих, хто з 2022-го. Наче хтось менш чи більш цінний. Для нас люди, які загинули з 2014-го, однозначно Герої.

За словами Оксани Червоної, волонтери однаково вдячні усім, хто донатить на потреби армії:

Для когось 100 грн – це великі гроші, які людина могла залишити, щоб дотягнути до наступної пенсії, але віддала на ЗСУ.

Оксана Червоная – власниця книжкового магазину “Буки” у Кропивницькому. В книгарні вже більше семи років триває акція "Купи книгу, допоможи армії” – це книжковий розпродаж,  а всі гроші від нього спрямовує на допомогу військовим.

Книгарня Буки Кропивницький

Книжка коштує 10-50 гривень, але ж – копійка до копійки, і ці гроші теж працюють на перемогу, – розповіла Оксана.

Волонтерки тішаться, коли під час зборів у публічних місцях гроші до скриньок зборів кидають діти: 

Стає зрозуміло, що з дітьми розмовляють вдома, в школі, пояснюють. Вони вже не ростуть із поняттями про якісь там “братні народи”.

Згадують, на початку повномасштабної війни телефон не замовкав – потрібно було годувати військових, одягати. Залучали усіх, кого могли – їдальні, кав’ярні, щоб нагодувати всіх у перші тижні. 

За медичні вантажі (ліки, медичні рюкзаки, турнікети тощо) для військових вдячні людям з-за кордону.

Це були зовсім незнайомі люди, вони десь прочитали про нас, і надсилали цю допомогу, бо тоді знайти щось в Україні було дуже важко.

Розповідають – постійні корупційні скандали в оборонному комплексі держави викликають огиду:

Бабусі приходять віддають останні гроші, щось печуть, в’яжуть… У мене відчуття глибокої зневаги до людей, які займаються корупцією, я просто гидую такими людьми. І все це проходить безкарно. Люди не несуть покарання за те, що вони зробили. Той заховався, той втік, той “порішав”... Це демотивує людей, вони перестають вірити, що всю цю корупцію можна перемогти, – каже Оксана.

Волонтерки кажуть – відчуття втоми не мають. Адже намагаються відновлювати сили та емоційний стан:

Багато енергії беремо від військових. Як не дивно, але в колі військових, після спілкування з ними, у нас багато сил, енергії, нам хочеться щось робити. Також за можливості займаємося спортом, багато спілкуємося між собою, обговорюємо, – каже Оксана.

Місяць тому “накрило” – така втома, все накипіло. Думаємо – давайте поїдемо до військових, в Куп’янськ. Їду, гортаю соцмережі – ті в Ужгороді, ті на природі, а ми – відновлюватись в Куп’янськ, – розповідає Вікторія.

Не видаляємо номери загиблих на війні

У “Генштабі Оксани та Вікторії” можна відкривати музей – експонатів російсько-української війни тут безліч. Їх привозять військові, або ж забирають самі волонтерки, коли їздять у прифронтові регіони.

Тут також десятки прапорів із підписами військових. Деяких з них вже немає серед живих.

Розповідають – через втрати на війні важко емоційно:

Є втома від незворотності втрат, тому що розумієш, що цих людей вже не повернеш ніколи. В переписках лишаються щемні голосові, фото, повідомлення… Гортаю все це, згадую… Від того в душі величезна діра…

Помічниці з Помічної

У Помічній, що на Кіровоградщині, люди об’єдналися для допомоги на початку повномасштабного вторгнення, розповідає Оксана Кириченко, голова громадської організації “Волонтерра”.

У перший день повномасштабної війни люди почали приносити їжу, одяг, речі у місцевий палац культури. Усі дуже згуртувалися, це було потужно. Всі були зосереджені, усі знали, куди йдуть та що роблять, – згадує Оксана.

Оксана Кириченко, Помічна

Розповідає – спочатку допомагала переселенцям, пізніше – ЗСУ.

Я займалася розселенням людей. Виставила свій номер у програмі “Прихисток”, мій телефон не замовкав до травня. 

В цей час в палаці культури Вікторія Яценко збирала допомогу для ЗСУ. 

Зараз в організації 58 волонтерок й волонтерів. У багатьох із них рідні на фронті.

Волонтарки Помічна

Волонтерки організували “Пекельну кухню”. Жінки, які волонтерили ще з 2014 року, готують тут їжу для військових, печуть, готують напівфабрикати. Працюють у дві зміни. На базі місцевої музичної школи облаштували й сушильний цех. Волонтерки сушать і пакують "помічнянські борщі", супи з грибами, вітамінні набори з фруктів, чорносливу та горіхів.

Військові розповіли волонтеркам, що на фронті чимало вегетаріанців і їм практично нічого їсти, тож ці набори почали робити насамперед для них.

Створили й швейний цех – шиють білизну, одяг. 

"Ми започатковуємо соціальне підприємництво"

Зараз волонтерки запроваджують в своїй діяльності й соціальне підприємництво. Оксана розповідає – у вересні 2023 року люди почали приносити багато лікарських трав. 

Їх було настільки багато, що треба було щось робити. Я звернулася до фармацевтки, вона допомогла розробити лінійку трав’яних чаїв.

Зараз в асортименті є 6  видів – заспокійливий, вітамінний, імуностимулюючий, від шлунку, від кашлю та жарознижуючий.

Оксана каже – дуже швидко ці чаї стали популярними серед військових. Їх просили знову й знову.

Одного разу волонтерки передали чаї спільноті українців у Фінляндії – там вони влаштовують ярмарки на підтримку ЗСУ. Під час одного з таких ярмарків трав’яні чаї продали за 5 євро за упаковку. Гроші, які виручили від продажу, передали волонтеркам з Помічної. На ці кошти вони придбали тканину для пошиття одягу для військових.

Оксана розповідає – за два з половиною роки повномасштабної війни волонтерки з Помічної не зупинилися ні на день:

В нас завжди є що дати військовим.

Волонтери Кіровоградська область

Зараз волонтерки мріють створити в громаді хаб. У ньому збиратимуться дружини, чоловіки та діти військових. Там вони зможуть отримати підтримку та консультації за запитом:

У рідних військових є  багато юридичних питань, також вони потребують психологічної підтримки. Ми хочемо організувати для них таке місце. Там будуть збори, тренінги, консультації, підтримка та нові знайомства, – ділиться Оксана.

Як допомогти

За цими реквізитами ви можете долучитися до зборів організації “Разом ми – сила”:

  • 4149 6293 6202 9993 (Приватбанк)

Долучитися до зборів від Оксани Червоної та Вікторії Касьянової:

  • 4149 6293 5097 3459 (Приватбанк)
  • 5375 4112 1691 8784  (Монобанк)
  • банка

Допомогти волонтеркам з Помічної можна за реквізитами:

  • ГО Волонтерра
  • Код отримувача: 45097550
  • Рахунок отримувача: UA833052990000026001005104077
  • Назва банку: АТ КБ "ПРИВАТБАНК"
  • та на картку 5168 7451 1357 5275

Матеріал підготовлено за підтримки Волинського прес-клубу


Читайте також: Гендерні міфи в спорті: чому суспільство диктує, якими видами спорту варто займатись жінкам


Головне сьогодні