07 лютого 2023, 19:00
Якщо ви давно хотіли розібратися, що не так із Українською православною церквою (Московського патріархату) – ця стаття написана для вас. Архієпископ Кропивницький і Голованівський Марк пояснив для Точки доступу, чим вона відрізняється від Православної церкви України.
А ще – як московська церква розмиває нашу національну свідомість та що потрібно робити, якщо ваша релігійна громада все ж таки вирішила перейти до ПЦУ.
Вселенський Патріарх Варфоломій I підписує Томос про автокефалію Православної церкви в Україні. Фото: Вікіпедія
6 січня 2019 року сталося те, чого так довго чекали українські віряни. У храмі Святого Георгія в Стамбулі після спільного служіння з Митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм Вселенський Патріарх Варфоломій підписав Томос про автокефалію ПЦУ. Нарешті українська церква стала визнаною, самокерованою та незалежною.
Томос про автокефалію православної церкви України. Фото: Вікіпедія
Проте не всі так радісно сприйняли цю новину. Країна-агресор не хотіла з цим миритися. Адже для РФ релігія – потужний інструмент, яким вона розповсюджувала "русский мир" та стирала нашу національність. Тож російська пропаганда та її ретранслятори в Україні знову завели своєї: що це розкол православного народу, що така церква не має жодних підстав на існування, що керувати православ’ям на нашій землі споконвіку має право лише Росія.
Російська церква багато скалічила українців. Бо займається не духовним просвітництвом та заступництвом, а політичними ігрищами, є служницею російської держави, – сказав архієпископ Марк.
Але в Україні й досі залишається Московський патріархат. Що ж із ним негаразд?
Щоб краще розуміти, як російська церква опинилася в Україні, треба трохи зануритись в історію. Обидві свій початок виводять із 988 року, коли Володимир Великий охрестив Русь.
Проте насправді історія Московського патріархату починається після нападу монголів на Київ у 1240 році, коли загинув київський митрополит Іосиф. Його наступник Митрополит Максим переніс свою резиденцію зі зруйнованого Києва ближче до володарів Золотої Орди, у Владимир-на-Клязьмі.
Наступні ж митрополити, хоч і називалися ще Київськими, сиділи вже у Москві, що стала центром збору данини для ординців.
Київська митрополія ж була частиною Константинопольського патріархату до XVII століття включно, сказав владика Марк. Але в 1448 році православна церква Московії (саме так називалась тоді ця держава) проголосила відокремлення від Київської митрополії Вселенського патріархату та свою автокефалію, не маючи на це дозволів Вселенського патріархату.
Потім українці остаточно втратили свою державність: прийшов царський уряд та окупував наші території. З того часу наша церква стала частиною російської. Константинополь із цим не погодився, але змирився, – розповів архієпископ.
Константинопольський патріархат змирився, але не змирилися українці. Кожного разу, коли були спроби відновити свою державність, поставало і релігійне питання – проголошення незалежності української церкви.
Так було у XX столітті, в часи Української Народної Республіки. Тоді це зробити майже вдалося, але більшовицька агресія відкинула це питання ще на довгі роки. Більшовики захопили нашу територію та знищували не тільки наші, а й свої храми. А пізніше – перетворили релігію на свій пропагандистський інструмент.
До 1930 року на Кіровоградщині вже не було жодної діючої церкви. На Київщині залишилося тільки два священники. Це за тих декілька літ, що радянська влада сюди прийшла! Вона винищила багато духовенства і мирян, – згадав високопреосвященний Марк.
Ще одна спроба від’єднати церкву від Росії була в 40-х роках. Але вона також не увінчалася успіхом.
Втретє про це заговорили в 90-х, після проголошення незалежності. Та знадобилося ще майже 30 років, щоб нарешті отримати бажаний Томос і цілком канонічно, з дотриманням усіх правил, стати автокефальною (тобто самоврядною).
Православна церква у світі – це велика родина із п’ятнадцяти так званих помісних церков. Це і Грузинська, і Сербська, і Болгарська, і Грецька… І Російська. Так, на жаль, вона теж там є. Кожна з них є автокефальною, тобто самокерованою та незалежною.
У цьому списку рівних між собою церков тепер є Православна церква України. Вона утворилася у 2018 році, коли на визнаному Вселенським патріархатом Помісному соборі (найвищому органі влади у православній церкві) об’єдналися три гілки православ’я в Україні:
А вже в 2019-му ПЦУ отримала Томос із рук Вселенського Патріарха, як це було до нас із православ’ям Сербії, Болгарії, Польщі, Чехії та Словаччини і так далі, і так далі, – розповів архієпископ Марк.
На якій же підставі діяв Вселенський патріарх Варфоломій? На це запитання керуючий нашою єпархією відповідає так:
Древня Київська митрополія завжди була частиною його церкви. Він, як і його попередники, не вважав, що її приєднання до Московської було законним і правильним. Україна ж відновила свою державність, і на цій підставі він мав право надати українській церкві статусу повноцінної церковної структури – канонічну автокефалію.
А що ж таке Українська православна церква Московського патріархату? У світовому православ’ї, як це не дивно, нині її не існує. Ознакою автокефальної церкви є те, що кожен предстоятель помісної церкви на богослужінні згадує своїх братів-предстоятелів, перечисляючи їх поіменно, пояснив владика.
Таким чином він визнає інших, хто є в родині православних церков. Тобто у Константинопольській чи Кіпрській церкві згадують Епіфанія як рівного з ними. А от очільника УПЦ (МП) митрополита Онуфрія не згадує жодна православна церква. Навіть російська. Адже всі розуміють, що УПЦ (МП) – не самостійна, вона лише частина РПЦ.
А от священнослужителі УПЦ (МП) на богослужінні згадують Патріарха Кирила. Або згадували, але припинили тільки у 2022-му, а не на початку війни в 2014 році. Бо ж до повномасштабного вторгнення за своїм же статутом УПЦ вважалася частиною Російської православної церкви. За рішенням собору 27 травня 2022 року зі статуту видалили згадки про таку залежність.
Але релігієзнавча експертиза Державної служби з етнополітики і свободи совісті дійшла висновку, що УПЦ продовжує зберігати церковно-канонічний звʼязок з Російською православною церквою. Тобто ухвалена після початку повномасштабної війни нова редакція статуту не привели до розриву між УПЦ і РПЦ: перша залишається частиною другої.
Гаразд. Для звичайного вірянина такі нюанси можуть бути неважливими. Є дві церкви, але ж віра одна і Бог один. Тож яка різниця, у якому храмі молитися?
Річ у тім, що УПЦ – є ретранслятором московської пропаганди в Україні. Багато про що розповіли нам результати обшуків СБУ храмів Московського патріархату в Україні. У листопаді 2022 року під час їх рейдів знаходили багато проросійської, антиукраїнської літератури, мільйони готівки у різній валюті (зокрема рублі) та "сумнівних" громадян РФ.
Ось, наприклад, фото СБУ з обшуків Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври у Києві, Корецького Свято-Троїцького монастиря та у приміщеннях Сарненсько-Поліської єпархії УПЦ на Рівненщині. На світлинах видно, що знайшли правоохоронці.
"Російська ідеологія – 2007 рік". Література, яку знайшли у храмах Московського патріархату. Джерело: СБУ
Проросійські листівки та пропагандистський текст, що роздавали священники вірянам. Джерело: СБУ
Цікавим є розслідування команди "Bihus.Info" про те, як священники МП в Україні підтримували російських загарбників. Зокрема, про священнослужителя з Бородянки Віктора Талька, який під час окупації Київщини співпрацював із агресорами, давав інформацію про українських патріотів. А в підвалі його церкви утримували волонтерів.
Віктор Талько. Скрін з розслідування "Bihus.Info"
Таких історії чимало, і що головне – за колаборантство ніхто з тих священників та єпископів не був покараний по церковній лінії, сказав архієпископ. На це звернула увагу тільки держава.
А що ж Кіровоградщина?
У січні цьогоріч в Ленінському суді Кропивницького продовжили запобіжний захід – домашнім арешт – колишньому митрополитові Кіровоградської єпархії УПЦ Іосафу (Петру Губеню).
30 січня 2023 рік. У Ленінському суді Кропивницького обирають запобіжний захід Іосафу. Фото Точки доступу
За дами слідства, він був на постійному зв’язку з очільником РПЦ і виконував його доручення щодо виправдовування російської агресії та захоплення частини території України. У церквах людям роздавали ворожу пропагандистську літературу, яку друкували багатотисячними накладами в країні-агресорі.
Газета, яку знайшли працівники СБУ під час обшуку приміщень Свято-Єлисаветинського чоловічого монастиря Кіровоградської єпархії УПЦ. Фото: СБУ
За тією ж статтею проходить і секретар Кіровоградської єпархії Української православної церкви Роман Кондратюк. Про суд над ним та його позицію можете детальніше прочитати у цій статті Точки доступу.
31 січня 2023 рік. У Ленінському суді Кропивницького обирають запобіжний захід Роману Кондратюку. Фото Точки доступу
Усю свою історію Росія використовує релігію як майданчик для пропаганди. Не тільки щодо України, сказав архієпископ Марк.
Церква використовувалась як знаряддя для поневолення українського народу. Творили з нього русских за царату, а за радянських часів – радянську людину. Тому зараз, коли Росія з нами веде війну, церква знову стала важливим чинником в просуванні імперських поглядів. Їх досить успішно впроваджувала УПЦ. І робила це багатьма різними способами.
Так, наприклад гострим питанням стала мова, якою проводилося богослужіння.
Всі слухали у проповідях, що українська мова, мовляв, неблагодатна. Ніякої української мови в церкві не має бути. А коли церква говорить про щось, що є неблагодатним, значить християнин має його уникати, або не користуватися. Українець, зайшовши в Почаївську лавру, міг почути зросійщену церковнослов’янську, молдавську, але не українську, – сказав керівник єпархії.
Інший приклад: Російська церква зробила святими катів нашого народу. Як-от князя Андрія Боголюбського, який 12 березня 1169 року пограбував Київ та спалив місто.
І тепер собі уявіть киянина, який заходить у храм Боголюбського чи стоїть перед його іконою, і церква йому каже, що треба на нього молитися і брати з нього приклад. А це кат і вбивця, грабіжник його предків. От вам і вплив російської церкви на ментальність українського народу.
З початку 2019 року, тобто з моменту отримання Томосу, на Кіровоградщині до ПЦУ перейшли 13 громад та три священнослужителі Московського патріархату. Процес переходу простий: треба зібратися релігійною громадою, проголосувати за перехід, звернутися до обласної адміністрації, щоб там внесли зміни в статут – і все. З оформленням документів та супроводом допомагає ПЦУ.
Зокрема, це зробили релігійні громади села Новоселиця Благовіщенської громади та села Кoрoбчине Нoвoмиргoрoдськoї грoмади, про які Точка доступу писала раніше.
За українським законодавством, храм належить громаді.
МП робить заяви про нібито захоплення їхніх храмів. Основою цих заяв є не українське, а російське законодавство. Адже в Росії громади не мають прав на свій храм: якщо тобі щось не подобається – йди молитися в інше місце, – сказав архієпископ Марк.
Усе ускладнюється, коли священнослужителі відмовляються переходити разом із громадою або громада ділиться на прихильників української церкви та МП. Тоді починається судова тяганина, процес переходу стає довшим. Так, наприклад, було у Бірках Олександрівської громади, де три роки тривав суд за храм Миколая Чудотворця.
Ще одна проблема: не всі громади знають, що вони належать до Московського патріархату. Адже часто-густо, особливо зараз, настоятелі приховують цей факт від людей. Закон № 5309, ухвалений у грудні 2018 року, передбачає, що релігійна організація, чий центр управління розташований у країні, визнаній агресором, зобов’язана вказувати це у своїй назві. Відповідні зміни також мають бути внесені до статуту організації.
Але, як часто у нас буває, закон є – виконання нема.
Тож якби віряни знали, що вони є частиною УПЦ, тобто частиною РПЦ, то рух до ПЦУ був би ще більший, – вважає високопреосвященний Марк.
Читайте також: Пpедстоятель ПЦУ возвів єпископа Маpка в сан аpхієпископа
Головне сьогодні
