Знайомтесь, Кропивницький: мікрорайони Лелеківка та Лісопаркова (ФОТО)

Розміщення й кордони Лелеківки

Лелеківка — давнє козацьке поселення, сучасний район на півночі Кропивницького. Розташоване при впадінні річки Грузька у річку Інгул. Раніше цей мікрорайон був окремим селом. У 1938 році Лелеківці було надано статус селища міського типу, пізніше, під час чергової адміністративно-територіальної реформи, село приєднали до Кропивницького.

Північний мікрорайон обласного центру Лелеківка розділений річкою Інгул на практично однакові за площею та характером забудови частини. Хоча в народі правобережну Лелеківку з центральною вулицею Богдана Хмельницького називають Старою Балашівкою, історично ця частина належить Лелеківці. Ці дві частини мікрорайону мають навіть різні межі виборчих округів. Ми ж у своєму матеріалі розповімо про Лелеківку історичну.

По лівобережній частині мікрорайону вулицею Холодноярською (колишня Московська) можна виїхати на об'їзна трасу та дорогу на Київ. З правобережної на об'їзний шлях можна потрапити по вулиці Богдана Хмельницького, що розкинулася вздовж притоки Інгулу Грузької. Забудована Лелеківка приватними садибами. 

Історична Лелеківка

По сусідству зі Старою Балашівкою на правому березі Інгулу при впадінні в нього річки Грузької розташувалася слобода Лелеківка. Краєзнавець та письменник Юрій Матівос у своїй книзі «Вулицями рідного міста» зазначає, що заснована вона на початку XVІІІ ст. як козацький зимівник. Вперше Інгульська слобода згадується в документах за 1752 рік. Це був, очевидно, досить великий населений пункт, бо невдовзі у ньому було споруджено дерев’яну церкву святої Трійці. Настоятелем її з 1756 року був Іоан Левицький – брат вікарія Кирилівської протопопії Данила Левитського.

Лелеківка, як велике село з українським населенням, існувало ще до татарського погрому 1769 року й заселене було українцями, вихідцями з Польщі, на великому торговельному шляху, можливо на місці запорозьких зимівників, за багато років до заснування фортеці св. Єлизавети.

За оповіданнями старих лелеківчан село засноване ще за часів Запорізької Січі на тому місці, де старий «Донський» шлях перетинав річку Інгул, і трошки вище того місця, де на Інгулі був старий «турецький» кам'яний міст (до наших часів не зберігся).

Тоді в місцевості Лелеківки існували поселення Піски, Димурівка, Бесарабія, Руський Край, Матня, Ближні Байраки, Крем'янече, Маніжжя (за переказами саме тут була перша дерев'яна церква).

Весною 1758 року поблизу Інгульської поселився син осадчого хутора Лелеківки Миргородського полку Якима Лелеки Степан. Він став власником Інгульської слободи, об’єднав два хутори в один і назвав слободу Лелеківкою. Слобода відіграла значну роль в економічному розвитку Єлисаветграда. Річ у тім, що 23 жовтня 1759 року наказом коменданта фортеці Єлисавети в Інгульській була відкрита перша митниця для контролю за товарами, що перевозилися з Польщі на Запоріжжя. Проіснувала вона до 1766 року, коли змінилися кордони Російської імперії.

Степан Лелека залишив по собі в односельців довічну пам’ять. У 1766 році він за власний кошт збудував у селі мурований храм на місці старого, що згорів, а неподалік нього – церковно-парафіяльну школу для селянської дітвори та лікарню. Духовний центр служив жителям Лелеківки майже 180 років. А в 1944 році його розібрали сапери Червоної Армії, щоб будматеріал використати для наведення переправи через річку. На місці дерев’яної школи в 1904 році збудовано цегляну, вона служить жителям Лелеківки й тепер. При ній створено музей, який відбиває історію сучасної Лелеківки від часів існування дотепер.

Також існує ще одна версія назви поселення. Багато хто запевняє, що назву свою село отримало від великої кількості лелек (буслів, чорногузів), що жили в очеретах по берегах маленьких, нині вже висохлих, ставків на лівому низькому березі. Коли чумаки під'їздили до броду через річку, кажуть старі люди, це полохало лелек й починали вони з криком літати над очеретами та ставками, а з цього повстала й назва місцевості: чумаки казали, що ніби їдуть на Лелеків брід, а зимовик, що знаходився біля самого броду, називався Лелеків, або Лелеківка.

До початку 60-х років минулого століття Лелеківка була приміським селом, центром сілької ради. У 1963 році її приєднали до міста й вона стала мікрорайоном. Тоді ж було об’єднано дві частини Лелеківки – Правобережну й Лівобережну, яку здавна у народі називали Піски. Вони дещо різняться в економічному й топонімічному відношеннях. Хоча б у тому, що головна вулиця Лелеківки носить назву Богдана Хмельницього, а Піски – Холодноярська (кол. Московська).

Транспорт

Віднедавна Лелеківка має досить хорошу транспортну розв'язку, адже сюди запустили комунальний транспорт, який курсує систематично й стабільно. Їздять сюди й одразу кілька маршрутів комунального та приватного транспорту.

На лівобережній Лелеківці, центральною вулицею якої є Холодноярська, проходять такі маршрути:

• автобус №116 (с. Молодіжне - мікрорайон Арнаутове);
• автобус №130-А (мікрорайон Лелеківка - мікрорайон Катранівка);
• маршрутка №6 (вул. Г.України - центр - с. Молодіжне);
• маршрутка №15 (вул. Попова - мікрорайон Лелеківка);

Також через мікрорайон пролягає приміський маршрут №155 (с. Велика Северинка - 101-ий мікрорайон).

На правобережну Лелеківку (в народі названа Старою Балашівкою), центральною вулицею якої є Богдана Хмельницького, курсує такий комунальний транспорт:

• автобус 111-A (м/н стара Балашівка – м/н Озерна Балка);
• автобус 111-Б (м/н стара Балашівка – центр - м/н стара Балашівка);
• маршрутка №111 (м/н стара Балашівка – площа Богдана Хмельницького);

Комунальний транспорт є більш надійним і комфортним. Він їздить за чітко окресленим графіком, якого водії автобусів суворо дотримуються.

Лісопаркова: відпочинок і табори

Лісопаркова міста – найбільша за територією рекреаційна зона. Вона розташовується від стадіону АРЗ й до самої Северинки. Це улюблене "зелене" місце відпочинку не одного покоління місцевих жителів.

Раніше, до приєднання селища Лелеківки до Кропивницького, Лісопаркова знаходилася на кордоні міста. Зараз же вона розміщується між двох мікрорайонів: Миколаївки та Лелеківки, а відмінне транспортне сполучення зробило її доступною для кожного.

Як пише журналіст Андрій Флоренко, раніше це було прекрасне місце для відпочинку. Тут був один із найбільш відвідуваних пляжів у місті, де можна було не тільки покупатися, а й скористатися послугами човникової станції.

Тут розміщувалися піонерські табори. Це було непоганим рішенням для батьків, які хотіли відпочити від своїх чад, і не відпускати їх далеко від себе.

З часом піонерські табори закрилися, човникова станція прийшла в непридатність, стежити за пляжем ніхто не хотів.

В результаті з року в рік міська влада йшла по шляху найменшого опору: щороку перед початком купального сезону місцева санітарна служба відвідувала пляж і виносила вердикт про те, що купатися тут категорично протипоказано. Новина про це рішення тиражувалася у всіх ЗМІ, за тими, хто купається, ніхто не наглядав, і люди купалися тут на свій страх і ризик.

Зараз же для відпочивальників є кілька варіантів дозвілля. Для тих, хто полюбляє комфорт, можна відвідати розважальний комплекс "Казанок" на приватній території. Тут підтримується чистота й можна замовити страви на будь-який смак. До того ж, подалі від сонця можна перебратися в альтанку чи будиночок.

Якщо ж хочеться відпочити безкоштовно, то до послуг «сосни», Гай десантників, Миколаївський пляж, Солдатські ставки тощо.

Новомиколаївський пляж

Проте має Лісопаркова й чергу скандалів, адже останні десятиліття землі почали масово роздавати під котеджі. То ж з кожним роком цей райський куточок зменшується, а частина соснового гаю вже за високими парканами.

Лісопаркова – є зеленою зоною і будь-яке будівництво там – це порушення Закону. Згідно рішень міської та обласної ради, будівництво в районі Лісопаркової заборонене. Однак це не зупиняє охочих мати діляночку під віллу в найбільшій зеленій зоні міста. Журналісти неодноразово розкривали схеми, як олігархам вдається обійти закон, проте на результат це не впливає, а забудова зеленої зони продовжується.

Фото: сайт "Без купюр"

Як зазначає коаліція «Рада Експертів», забудова Лісопаркової має всі ознаки корупційності, непрозорості та лобіювання приватних інтересів та закликає міського голову Андрія Райковича та депутатів міської ради запровадити мораторій на будівництво у Лісопарковій.

Родзинки та історичні пам'ятки

У двох невеличких мікрорайонах - Лісопарковій та Лелеківці - є чимало місць та об'єктів, які є визначними, і варті уваги читача.

Цікавим об'єктом, який так полюбився не тільки місцевим жителям, а й туристам, є старовинний залізничний міст через Інгул – архітектурний шедевр в північно-західній частині міста. Це пам’ятник архітектури XIX століття з арками висотою 36 метрів. А висота самого мосту - 90 метрів над рівнем води.

Краєзнавець Володимир Поліщук у своїй книзі "Там, де Інгул круто в'ється" розповів, що під час будівництва залізничної лінії Балта-Єлисаветград-Крюків треба було здійснити переходи через річки Південний Буг, Інгул та Плетений Ташлик. У січні 1869-го два красені-мости через річки Інгул у Єлисаветграді та через Плетений Ташлик у Новоукраїнському районі, були здані в експлуатацію. Їх з повним правом можна назвати близнюками, адже вони мали однакову конструкцію. Чисті отвори на світло мали 20 сажнів (1 сажень - 2.1336 метра). Ферми мостів були решітчастими. Стояли вони на берегових гранітних опорах зі скрізними отворами, що дозволяло зменшити витрати на дорогоцінний матеріал — граніт.

Різнилися мости лише одним: ферми мосту через Плетений Ташлик знаходилися на висоті 14.75 сажнів від рівня межових вод до головки рельс, а міст через Інгул мав висоту 20,65 сажнів.  Берегові гранітні опори залізничного мосту через Інгул у Кропивницькому нагадують віадуки Стародавнього Риму.

Металевий перехід між ними був традиційним на час будівництва цього мосту. А сам міст - близнюк не лише мосту через річку Плетений Ташлик, а й ще кільком залізничним мостам. З часів будівництва арочні опори жодного разу не піддавалися реконструкції, в той час як металевий проліт змінювався кілька разів. Сам міст є одноколійним, хоча залізниця має у своєму розпорядженні дві колії.

Озеро Котяче око

Озеро Котяче око розташоване в чудовому місці на Лісопарковій. Воно з трьох боків оточене соснами, з останнього ж високими добротними котеджами, а земельні ділянки навколо нього вже давно знайшли своїх власників. Краєвиди тут дійсно вражають, проте саме озеро недоглянуте. Проте це місце вже давно облюбували рибалки, навіть подейкують, що у ньому досі водяться хижі риби, а на його березі – рідкісні породи птахів.

Дитячі майданчики

На березі озера Котяче око 2 роки тому місцеві жителі власними силами побудували дитячий майданчик. Спонсорами стали люди, яких зацікавив процес ще на етапі будівництва. Мешканці самоорганізувалися й створили затишний майданчик для малечі. Аби захистити його від вандалів, навіть огородження зробили.

Крім того, у 2016 році за кошти міськради на Лелеківці теж звели 2 дитячих майданчика за кошти міського бюджету.

Озеро Котяче око

Пам’ятний знак воїнам визволителям

У січні 1944 року Кіровоград було звільнено, то ж у 1974 році на честь 30– річчя звільнення міста на розі вулиць Паркової та Короленка встановили пам’ятний знак.

Він являє собою земляний насип (курган), на якому встановлено дошку з написом: «Кіровоград визволено в січні 1944 року». Біля підніжжя насипу до вершини ведуть залізобетонні східці, обрамлені гранітними плитами. Висота насипу – 3 м, діаметр – 15 м.

Три цвинтаря й жодного соцзакладу

Лівобережна Лелеківка за своїми розмірами невелика, проте має чимало проблем та приносить чимало дискомфорту для місцевих жителів. Про них нам розповів депутат округу Юрій Деркаченко.

Одна з таких - відсутність соціальних закладів. На Лелеківці немає ні шкіл, ні садочків, ні бібліотек. То ж дітей возять у навчальні заклади до інших мікрорайонів. Багато ж відвідують школу №15, проте добиратися до неї потрібно через аварійний місток. Є тут лише відділення Укрпошти.

Юрій Деркаченко зазначив, в його політичній програмі передбачалося відкриття аптек. Проте під час реалізації цього плану виявилося, що в мікрорайоні немає жодного приміщення, яке б підпадало під певні вимоги до аптек. А після моніторингу виявилося, що для фармацевтичного ринку це ще й невигідно, адже людина, яка живе в одній частині Лелеківки, не буде їхати в інший кінець мікрорайону по ліки. Їй простіше вже дістатися до 4-ї лікарні, що знаходиться на межі Лісопаркової й Новомиколаївки.

Виборча дільниця VS ветлікарня. Загалом на мікрорайоні розташовані 2 виборчі дільниці. Цієї кількості вистачає, аби кожен житель Лелеківки міг проголосувати під час виборів. Проте одна із дільниць, яка розташована у ветеринарній клініці є проблемною, адже не підлягає нормам ЦВК. Раніше вона розміщувалася в приміщенні підприємства «Тюльпан», проте його викупили, а іншого приміщення для дільниці не знайшлося. Працівниця ветлікарні скаржиться, що довелося винести всі речі звідси, аби облаштувати виборчу дільницю. Води в цьому приміщенні немає. Та й жінка скаржиться на відсутність фінансування й опалення. То ж у зимовий період тут ще й дуже холодно.

Працівниця ветлікарні розповідає про проблеми установи

Освітлення й дороги. Як і в кожному мікрорайоні, людей хвилює відсутність освітлення й хороших доріг. Заасфальтована тут лише центральна вулиця – Холодноярська. Щодо освітлення, то Юрій Деркаченко розповідає, що поступово вирішують цю проблему й більшість вулиць уже має працюючі ліхтарі.

Транспорт. Відколи в місті з’явилися комунальні автобуси, доїхати на Лелеківку стало простіше. Вони ходять чітко й стабільно. Проте графік трішки незручний для населення. А для того, щоб його покращити, потрібно збільшити кількість автобусів. Депутат зауважив, що займається вирішенням цього питання. Та загалом жителі задоволені комунальним транспортом.

Аварійний міст. Як ми уже зазначали вище, більшість дітей добирається до 15-ї школи через місточок, який в аварійному стані знаходиться вже багато років. Цьогоріч на його ремонт та освітлення з міського бюджету виділили 90 тисяч гривень. Проте роботи ще не розпочали через підготовку відповідної документації.
Юрій Деркаченко розповідає, що в планах на майбутнє – з'єднати Лелеківку зі Старою Балашівкою, цим самим розвантаживши транспортний потік вулиць Короленка й Холодноярської. Проте наразі навіть проекту немає на цей відрізок дороги.

Цвинтарі. На території мікрорайону є 3 закриті цвинтаря. Проте, за словами депутата, поховання тут продовжують проводити. Він розповів, що кілька років тому на окраїні одного з них почали хоронити безхатченків. Дійшло до того, що поховання були в 50-100 метрах від житлових подвір’їв, хоча законом передбачено, що відстань повинна бути не меншою, ніж 500 метрів. Тоді люди почали скаржитися на нестерпний сморід. Зараз ці поховання припинили. Варто зауважити, що цвинтар від вулиці з приватними будинками відділяє лише металевий паркан. А через кладовище люди протоптали стежину, аби швидше можна було дістатися до центральної вулиці.

Місця для масового збору людей тут теж немає. То ж збираються вони біля самого кладовища, неподалік пошти. Тут же облаштований і міні-риночок. Так само немає в мікрорайоні й приймальні депутата. Офіційно вона розміщена в міськраді. Проте в реальності депутат сам виїжджає до людей по дзвінку.

Міні-ринок на Лелеківці

Посткриптум

І Лелеківка, й Лісопаркова – переважно приватний сектор. Лише на Лелеківці розташовані 2 триповерхівки, та й ті незрозуміло на чиєму балансі стоять, адже жоден ЖЕК їх не обслуговує. Тут проживають люди, що звикли до тихого розміреного життя. Недаремно, якщо звідси хтось виїжджає, на його місце охоче переселяються жителі інших мікрорайонів міста, адже тут завдяки лісопарковій зоні чисте повітря. Та й територія користується популярністю серед осіб, які хочуть обійти всі можливі схеми та отримати земельну ділянку під забудову.

Навкруги неймовірні краєвиди, а неподалік протікає Інгул. Мікрорайон не дуже пристосований для молодих батьків, адже до шкіл та садочків потрібно добиратися в інші мікрорайони. Але саме тут можна знайти тихе розмірене життя.