Знайомтесь, Кропивницький: мікрорайон Бикове – Грецька слобода та Чечори (ФОТО)

  • Таміла Чорноморець
  • watch_later 20 серпня 2019, 18:40

  • visibility 1855 переглядів

Редакція Точки доступу продовжує спецпроект «Знайомтесь, Кропивницький», за допомогою якого розповідає мешканцям та гостям міста про історію та особливості його мікрорайонів.

Ми вже розповіли про селища Гірниче та Нове, мікрорайони 101-ий, Бєляєва, Космонавтів, Новоолексіївку, Арнаутове та Масляниківку, Кущівку та Завадівкуурбанізоване сьогодення Ковалівки, про приватну й промислову Балашівку, затишну історичну Велику Балку та колоритні "Черемушки" й Вокзальну, розмірену КатранівкуНекрасівкуНовомиколаївку, Шкільний та Друкарню й Лелеківку та Лісопаркову.

Сьогодні ми розповімо про історичний мікрорайон Бикове.

#1

Розташування в місті

Дві вулиці із низкою провулків між собою історично поєднувалися в слободу Бикове. Умовно тривалий час мікрорайон також називався Бикове. На сучасній онлайн мапі міста окремими межами він не виділяється. Однак, відштовхуючись від історичних досліджень краєзнавців, про цю місцевість ми вирішили розповісти окремо.

Отож, просто біля центру міста простяглися дві вулиці, на яких розмістилися лише приватні будинки. Однак їхня історія сягає часів зародження міста.

На сході Пушкіна та Биківська перпендикулярно прилягають до вулиці Соборної. На півночі пролягає межа Пушкіна по річнці Інгул, на заході ця вулиця перпендикулярна до Вокзальної, тобто фактично межує із Ковалівкою. Верхня Биківська межує із мікрорайоном Друкарня та перпендикулярна до Андріївської.

#2

Історія: на витоках міста

Краєзнавець та письменник Юрій Матівос у книзі "Вулицями рідного міста" пише, що одна із правобережних околиць Єлисаветграда носила назву Бикове - за прізвищем російського капітана Бикова, який начебто жив там і керував будівництвом цього району. Як відзначає у своєму "Історичному нарисі м. Єлисаветрграда" колишній міський голова Олександр Пашутін, "поблизу фортеці утворилося поселення, що складає тепер частину міста Єлисаветграда під назвою Бикове або Грецьке...".

Натомість академік Йоган-Антон Гільденштедт уточнює: "місцевість ця називається Грецькою слободою, вона розташована вище фортеці, тут живе більша частина грецьких купців і знаходиться церква царя Костянтина".

На думку Юрія Матівоса, дані авторів дуже різняться, адже Гільденштедт не згадує ні капітана Бикова, ні слободи Бикової. Теж саме можна сказати і про церкву. У Пашутіна вона називається "Володимирівська Божої Матері 3-х престольна мурована... Збудована у 1812 році старанням священнослужителів церковного старости та прихожан замість колишньої на тому місці дерев'яної церкви". Отож виходить, що ота колишня існувала до 1774 року, коли місто відвідав академік.

Різниця у свідченнях авторів пояснюється різницею у часі - Гільденштедт був у місті за 123 роки до того, як писав свій нарис Пашутін. Академік користувався документами, яких у часи Пашутіна не було: значна кількість їх згоріла у пожежі 1798 року.  Це лихо, за твердженням міського голови, надовго затримало місто в економічному розвитку.

Тож спочатку все-таки були греки. Вони почали селитися на берегах Інгулу одночасно з будівництвом фортеці. Це підтверджуєтся ордером її коменданта від 1 квітня 1755 року на ім'я капітана Бикова, який був, вочевидь, його заступником. Царський уряд заохочував переселення греків на нові землі та надава їм значні пільги. 

Що ж до самого Бикова та його заслуги, то це все вигадки фальсифікаторів, які спотворюють справжню історію міста. Навіть на сьогодні вулиця носить назву Верхня Биківська, але саме греки були першопоселенцями місцевості над Інгулом.

Що ж до назви вулиць Грецької слободи, то головною із них слід вважати Пушкіна (колишня Нижня Бикова). Вона зв'язує центр із вулицею Вокзальною (кол. Жовтневої Революції), пересікається із вулицею Тобілевича (кол. Знам'янська).

Вище Грецької слободи, ближче до фортеці, розмістилася слобода, яка називалася Чечори. Жив там, в основному, бідний люд: дрібні ремісники, візники, робітники.

Нйбільше було олійників. Цей вид промислу був дуже поширений у слободі. Старше покоління містян ще пам'ятає велику олійню, розташовану на сучасній вулиці Пушкіна. 

Перші переселенці прибули на береги Інгулу, вочевидь разом із греками. То були уродженці Молдавії. На їхній мові "чечора" - значить "лахміття". Вони й справді ходили у старому, драному і брудному одязі. Жили переважно у балці, яку називали Чечорською, нею протікала невеличка річка Чечора, яка тече й досі. 

Для прибулих молдаван Чечора стала рідною землею. Вони не зводили мурованих будинків, жили у землянках, або ж невеликих мазанках. Немало етнічних молдаван стали помітними постатями. Зокрема вихідцями з Молдавії (Волохії) були предки останнього дореволюційного міського голови Григорія Волохіна.

Мікрорайон Биківський (Бикове) зберіг свою назву до кінця 1960-х років. У тогочасних офіційних документах ця назва зафіксована, незважаючи на те, що з середини 1920-х років вулиці Верхня Биківська та Нижня Биківська були перейменовані на Чапаєва і Пушкіна і нічого від прізвища царського офіцера на мапі не лишилося. У народі район нерідко називали, а інколи і продовжують називати Чечорою, хоча насправді Чечора – лише його невелика частина.

Історик та краєзнавець Юрій Митрофаненко зауважив, що саме із мікрорайону Бикове розпочалося народне повстання 1918 року. Про биківчан говорили, що "ці люди підняли на боротьбу все місто".

У 1918 році в місті діяли комітети домової охорони. Фактично це були загони територіальної самооборони, які патрулювали свої квартали. Один з таких комітетів розташовувся в мікрорайоні Бикове.

На той час більшовики контролювали залізничний вокзал. Потім вони вирішили взяти під контроль все місто, заявивши, що місто повинне роззброїтися і, зокрема, ці комітети теж.

Комітети домової охорони відмовилися це зробити. Тоді, у березні 1918 року, більшовики напали на Биківську, але зазнали там поразки.

"Їх зупинили комітети домової охорони Бикового та Чечорів і повели з Бикового контрнаступ, до якого приєдналися інші комітети міста. Надалі вони вибили більшовиків із вокзалу та міста взагалі. Ці події ввійшли в історію як народне повстання", - розповів краєзнавець.

Крім того, за його словами, повинні були встановити пам'ятник учасникам народного повстання Биківського фронту біля Знам'янської церкви, неподалік сучасного тубдиспансеру, з якої на сьогодні залишився лише хрест.

"Однак у 1918 році, ймовірно, не вистачило на це коштів. Надалі змінювалася влада та політична оцінка цього повстання. У 1919 році міську думу розпустили, комітети припинили своє існування. Більшовики всі події "стерли з пам'яті", а надалі взагалі підірвали Знам'янську церкву", - додав Юрій Митрофаненко.

За даними пана Юрія, про ментальність биківчан окремі всеукраїнські ЗМІ говорили: "При нападі на місто, більшовикам не завадило б ознайомитися із історією цього міста, тоді б вони дізналися, що мешканці Биківської та Пермської - нащадки колоністів та прикордонників, яким доводилося стримувати навіть напади татар. Саме вони (биківчани - Ред.) підняли на боротьбу все місто"

У період німецької окупації за рішенням Кіровоградської міської управи на два з половиною роки – до січня 1944 року – усім вулицям мікрорайону було повернуто їхні дореволюційні назви.

#3

Транспорт громадський: "відносно"

За даними краєзнавця Олександра Жосана, у цьому мікрорайоні по вулицях Андріївській, Пушкіна і Чапаєва в кінці 1940-х – на початку 1960-х років курсували 2 міські автобусні маршрути, а із 60-х років їх стало три. Вони з'єднували вулиці із Аеропотом, Старим Автовокзалом та Балкою. Ці маршрути функціонували до кінця 1990 років. Сьогодні ж по вулицях мікрорайону не курсує громадський транспорт взагалі.  

Однак на сусідній із вулицею Пушкіна - вулиці Габдрахманова - розташована кінцева зупинка маршрутного таксі №17.

З іншої сторони найближче громадський транспорт можна побачити по вулиці Соборній, звідки й беруть початок вулиці Пушкіна та Верхня Биківська. Тут спектр маршрутів досить широкий. Комунальний транспорт:

  • №111А (Стара Балашівка – Озерна Балка);
  • №111-Б (Стара Балашівка – площа Богдана Хмельницького);
  • №274 (площа Богдана Хмельницького – селище Нове);
  • №4 (вул. Попова – Лісопаркова);
  • №5 (101-й мікрорайон – Залізничний вокзал);
  • №10 (вул. Жадова – Лісопаркова).

Через Соборну курсують маршрутні таксі приватних перевізників № 1-Ц, 3, 4, 5, 8, 11, 21, 44, 104, 108, 113, 115, 116 А, 134, 104 та приміські маршрути № 220, 283, 284, 550.


#4

Мінімум інфраструктури - максимум комфорту

У мікрорайоні немає жодного навчального закладу.

Проте, саме тут, на вулиці Тобілевича, яка плавно з'єднує вулиці Пушкіна та Гадрахманова, розміщена одна із визначних культурних пам'яток міста - літературно-меморіальний музей І.К.Карпенка-Карого. Його відкрили 24 вересня 1995 р. з нагоди 150-річного ювілею знаного українського драматурга, корифея українського професійного театру І.К.Карпенка-Карого (Тобілевича). Музей розміщено у меморіальному будинку, садибі родини Тобілевич, де письменник мешкав із 1872 по 1883 р.

Крім того, на цій вулиці розміщений Кіровоградський обласний лабораторний центр (колишня санепідстанція).

Із медичних закладів, у цьому мікрорайоні розмістився обласний протитуберкульозний диспасер. Офіційна адреса та головний вхід припадає на вул. Габрахманова, однак будівля розміщується із різних сторін на вулицях Тобілевича та Каховській. У закладі проводять лікування та профілактиктичні заходи проти туберкульозу для жителів всієї області.

Жодного супермаркету чи ринку на Биковому немає. Є лише кілька невеликих магазинів по вулиці Пушкіна та кілька офісів.

Також на вулиці Пушкіна, не дивлячись на невеликі розміри мікрорайону, є спортивний зал, в якому є тренажери й окремий зал для групових занять фітнесом. 

На вулиці Верхня Биківська розміщена будівля одніє із найбільших у місті протестанських релігійних громад - Зал Царства Свідків Єгови.

Між вулицями Верхня Биківська та Пушкіна, там, де вони беруть свій початок,  розмістилася будівля найбільшого в області сервісного центру ПрАТ "Кіровоградобленерго". Раніше там розташовувався "заїжджий двір" ("постоялый двор" - Ред.), останній корпус якого зруйнували, коли будували парковку сервісного центру.

Найбільш насичена інфраструктура по провулку Василівському, який розташувався вниз за вулицею Пушкіна прямо над річкою Інгул. Тут, на невеликій ділянці, чого тільки немає - меблеві магазини, креативний ІТ- простір, офісний центр, магазини та інше.

#5

Кафедральний собор Свято-Різдва Пресвятої Богородиці

Собор розмістився біля річки Інгул. Його центральний вхід облаштували на вулиці Соборній, однак історично собор був частиною грецького поселення.

Це єдина християнська церква міста, яка не була закрита протягом радянської доби. Собор належить до Української Православної церкви Московського Патріархату.

У Кафедральному соборі зберігаються мощі святих Києво-Печерської лаври та мощі інших святих.

Для молитовного поклоніння у храмі є ікони XVII століття.

Що стосується церкви, то це питання детально вивчив краєзнавець Петро Кизименко. Він відзначив, що у 1760 році під керівництвом виходця із Венеції Юхима Темелія єлисаветградські греки виступили з клопотанням про спорудження свого храму в поселенні. Будівництво тривало майже 7 років. Середній престол освятили у 1766 році. Саме цей рік вважають часом заснування церкви в ім'я рівноапостольного Костянтина. 

Відомостей про те, коли дерев'яний храм припинив своє існування, немає.

Однак, у 1812 році (на честь перемоги над Наполеоном) на його місці стояв новий кам'яний православний храм з трьома престолами: головний — Володимирської ікони Божої Матері, решта — Св. Іоана Предтечи і Св. Великомучениці Катерини.

Згодом звели триярусну дзвіницю. Саме сюди, а точніше в два будинки, поставлених разом із дзвіницею на території храму пізніше, був перенесений з фортеці архів Свято-троїцкого храму (зараз в цих будівлях розміщується Єпархіальне управління).

У 1898 році споруду храму суттєво добудували, збільшили його площу майже вдвічі.

Кафедральний собор — єдиний храм у місті, який не закрив радянський комуністичний режим; навіть у роки німецько-фашистської окупації під час Другої Світової війни тут проводилися богослужіння.

По звільненні Кіровограда 1944 року, після руйнування міського Успенського храму, Соборперевели в храм Володимирської ікони Божої матері, а головний престол нового Собору перейменували і присвятили святу Різдва Пресвятої Богородиці.

#6

Куди ж без проблем

Мешканка вулиці Пушкіна Алла Пасенко відзначає, що серед плюсів мікрорайону є те, що це фактично центр міста, хороше покриття дороги, поряд парк, школа, садочок, ДЮЦ, новий міст, що з'єднує вулицю та Козачий острів.

Серед мінусів, на її думку - відсутність громадського транспорту по вулицях, немає дитячих майданчиків.

"Діти не можуть гратися біля будинків, навіть небезпечно їх відпускати самих йти по вулиці. Дуже вузькі пішохідні доріжки, а в деяких місця їх взагалі немає, оскільки мешканці вулиці до своїх будинів поставили прибудови на тротуарах. Дуже велика кількість автомобілів, які їздять на великій швидкості", - наголосила пані Алла.

Депутат Микола Гамальчук, який опікується цим кругом, найбільшими проблемами мікрорайону називає дорожнє покриття на провулках.

"Люди скаржаться на жахливі ями та вибоїни. Провулок Обривний взагалі жалюгідний, провулок Ровенський та Павла Рябкова також. Ці три невеликі провулки в мене лишиися в дуже запущеному стані. Там вода просто ллється, багнюка зливається на заасфальтовані вулиці", - розповів Микола Гамальчук.

Також, за його словами, дуже часто звертається адміністрація музею Івана Карпенка-Карого із проханням облаштувати тротуари.

"Я вже декілька разів звертався до міськради із цим проханням, але мені відмовляють. Просили ще й облаштувати біля музею пристрій примусового обмеження швидкості - "лежачий поліцейський", - зазначив депутат.

Однак цьогоріч відповідних заходів та ремонтів доріг на провулках у міській програмі ЖКГ не закладено. Микола Павлович зауважив, що буде продовжувати лобіювати ці питання, аби їх внесли хоча б у плани на наступний рік.

Крім того, проблемою залишається відсутність громадського трансорту.

"Оце в нас єдиний тільки 17-й маршрут, і то він їде до першої поліклініки на Габдрахманова і курсує лише до 17:00. Люди скаржаться, що навіть поліклініка працює до 18:00, а маршрутка вже в такий час не їздить", - наголосив депутат.

Микола Павлович постійно направляє низку звернень із проханням забезпечити мікрорайон громадським транспортом, а у відповідь обіцянки, що це питання на контролі.

Та все ж депутат відзначив, що в мікрорайоні вже забезпечили сучасне вуличне освітлення та відремонтували дорожнє покриття найбільших вулиць.

#7

Замість післямови

Півострів у центрі міста - саме так хочеться назвати мікрорайон Бикове, коли знайомишся з ним ближче. 

Вулиці наскрізь пронизані історією. Тут старі будівлі органічно вписуються у краєвиди поруч із вже сучасними будиночками. Подекуди обшарпані та занедбані хащі межують із комфортними "навощеними" маєтками.

Відірваний від мережі громадського транспорту, але в той же час перенасичений приватними автомобілями, які безперервно мчаться по відремонтованих дорогах.

Міський шалений ритм тут губиться в атмосфері невеличкого села, де майже всі знають один одного, де люди із різних провулків все ж називають себе сусідами.

З усіх боків оповитий сучасною міською інфраструктурою, але вперто її не впускає до своїх меж.

Історичний, самостійний, колоритний ... мікрорайон Бикове Чечори – Грецька слобода.

Яким мікрорайон побачила Точка доступу, дивіться у фоторепортажі Таміли Чорноморець:

Всі історичні фото, використані в матеріалі, взято зі сторінки у Фейсбук "Краєзнавство Центральний регіон"